В Бухаресті відбулася конференція “Жорстока агресія Росії проти України: війна очима свідків”. Військові, журналісти та аналітики поділилися шокуючими фактами про злочини РФ, знущання з полонених та вплив дезінформації Кремля на світову спільноту.

Реальність подій допомагає усвідомлювати лише правдива інформація

В умовах війни питання достовірності інформації та оцінка надійності джерел є життєво важливими, адже пропаганда та дезінформація стали потужною зброєю, яку використовує Росія для виправдання своєї агресії та введення в оману світової спільноти. Про це вели мову учасники конференції “Жорстока агресія Росії проти України: війна очима свідків”, що відбулася в Бухаресті. У заході взяли участь румунські та українські офіційні особи, журналісти, аналітики, експерти, а також безпосередні свідки війни в Україні, які пережили російську окупацію і побували в полоні.

Головна панель заходу об’єднала спікерів, кожен з яких представив унікальний погляд на збройне протистояння: Геннадія Харченка — українського військового, колишнього військовополоненого та військових журналістів з України і Румунії — Андрія Цаплієнка та Мірчу Барбу. Вони свідчили про військові злочини скоєні Російською Федерацією проти України, про ставлення росіян до військових і цивільних полонених, яких утримують в нелюдських умовах та піддають тортурам, щоб вибити зізнання для фабрикування справ. Говорили про тактику Кремля у просуванні наративів. Адже розпочавши повномасштабну війну проти сусідньої країни, Росія посилила дезінформаційну кампанію, перетворивши її у велику інформаційну війну проти Заходу і України.

“Гратися” в демократію з диктатором не варто

Свідком воєнних злочинів, катувань та жорстокого поводження з полоненими, які вчиняли росіяни, став військовослужбовець 12-ї бригади Національної гвардії України “Азов”, запорожець Геннадій Харченко, який майже два з половиною роки був у полоні РФ.

Торік росіяни засудили його до 25 років ув’язнення за нібито участь в терористичній організації, замах на вбивство цивільних і руйнування об’єктів цивільної інфраструктури. Та попри це, чоловіка вдалося обміняти. Нині він пройшов психологічну реабілітацію, виступає як свідок воєнних злочинів армії Російської Федерації, і планує повернутися до війська.

Свій бойовий шлях Геннадій Харченко розпочав ще у 2014 році, служив добровольцем, брав участь в АТО. Коли почалася повномасштабна війна, чоловік ніс службу в Маріуполі. Наприкінці квітня 2022 року він отримав кульове поранення ноги та потрапив до польового шпиталю на Азовсталі, а вже звідти в травні вийшов у так званий “почесний полон” (Для збереження життя бійців і порятунку поранених, наказом вищого військового командування, захисники Маріуполя припинили оборону, покинули територію заводу “Азовсталь” і мали здатися в так званий “почесний полон” у присутності міжнародних організацій і спостерігачів, з умовою обміну через 3-4 місяці. Тривав вихід в “почесний полон” з 16 до 21 травня. До цього, з 24 лютого 2022 року бійці героїчно боролись за Маріуполь, відбиваючи окупаційні війська Росії, — ред.)

Геннадія утримували в колоніях на тимчасово окупованій частині Донецької області. Майже п’ять місяців він був в Оленівці.

У ніч проти 29 липня 2022 року, коли росіяни вчинили теракт, чоловік перебував саме в тому приміщенні, де стався вибух. Внаслідок цього він отримав осколкові поранення й опіки другого ступеня. Та найважчі умови для Геннадія були в Донецькому СІЗО та Горлівській колонії. Там його близько року утримували в штрафному ізоляторі. За час, проведений у неволі, Харченко схуд на 30 кілограмів, йому зламали ребра та вибили зуби.

“Ставлення росіян до військовополонених, до захоплених цивільних осіб: журналістів, жінок, дітей у них однакове. Вони порушують власні закони і нехтують гуманним ставленням до людей. Російське суспільство схоже на тюремну систему”, — говорить азовець.
Як історик за фахом, Геннадій вважає, що Російька Федерація почала окупацію регіонів колишніх республік Радянського Союзу з єдиною метою — відновити імперію. І росіяни не мають жодного гуманітарного інтересу, щоб зупинити цю війну.

“Тож ким би себе не проголошував Путін — чи комуністом, чи демократом, насамперед, він диктатор, який очолює імперію зла. “Гратися” в демократію з диктатором не варто, а треба об’єднати зусилля, щоб зупинити його агресію, проявити силу і змусити Росію припинити цю війну й вивести свої війська з території України”, — вважає колишній військовополонений Геннадій Харченко.

Викривлені стосунки між громадянами і владою в Росії

Андрій Цаплієнко — відомий український журналіст, військовий кореспондент, телеведучий і сценарист, режисер документальних фільмів. Працював у “гарячих” точках, робив репортажі під час конфліктів у різних країнах світу: Афганістані, Македонії, Іраку, Кот-д’Івуарі, Непалі, Шрі Ланці, Південній Осетії, Кашмірі, Ліберії, Бурунді, Колумбії.…А потім настав страшний 2014 рік. “Зелені чоловічки” зайшли до Криму. Андрій Цаплієнко, який висвітлював події з анексованого півострова, потрапив у заручники до росіян, зазнав побоїв, принижень і погроз.

Коли відбулося підступне вторгнення росіян до Донбасу і розпочалася АТО, Цаплієнко, як військовий кореспондент, одним із перших поїхав на фронт, щоб донести правдиву інформацію до глядачів. Під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, журналіст побував у кожному куточку фронту, висвітлюючи трагічні події. Йому доводилось бути на передових позиціях, спілкуватися з бійцями, потрапляти під обстріли (у березні 2022 року під час виконання редакційного завдання у Чернігівській області Андрія було поранено), бачити безжальні бомбові атаки ворога, страждання поранених, сльози мирних мешканців на руїнах своїх будинків, спілкуватися з полоненими і заручниками.

“На мою думку, одним з ключових у цій війні є питання військовополонених і заручників. Росія використовує його як інструмент впливу на українське суспільство. До речі, країна-агресорка зовсім не дбає про власних військовополонених, які потрапили в українські табори. Вони не обмінюють їх та не ведуть переговори, якщо не зацікавлені в цих людях, — розповідає Цаплієнко. — А для України кожен солдат має свою цінність. Росіяни це розуміють і намагаються вести переговори на своїх умовах. Вони диктують вимоги обміну полоненими. Тому завжди мають перевагу в перемовинах. І це є однією з причин, чому ми не можемо повернути з полону додому всіх наших хлопців і дівчат, чоловіків та жінок”.
Андрій Цаплієнко додав, що не можна порівнювати умови, в яких перебувають українські військовополонені в Росії та російські бранці, які потрапили в український полон. Адже Україна дотримується стандартів Женевської конвенції, і буває так, що російські військовополонені перебувають в українському полоні в кращих умовах, ніж вони жили до того, як були призвані в російську армію. Є випадки, коли солдати РФ не хочуть повертатися до додому. Вони не приховують, що в українському полоні у них умови для життя кращі, ніж у Росії на волі.

Реальність, яка може постукати в будь-чиї двері

Мірча Барбу працював журналістом на Radio Free Europe, Adevărul, NCN і Libertatea. Останніми роками веде репортажі із зон конфлікту. Барбу був єдиним румунським журналістом у Криму під час анексії півострова. З початку повномасштабної війни в Україні він робив сюжети з Маріуполя, Одеси, Миколаєва, Києва. Нещодавно росіяни “заочно” засудили Мірчу Барбу за незаконний перетин державного кордону Російської Федерації. Це сталося після того, як він разом з українськими військовими зайшов на територію Курської області Російської Федерації.…Повномасштабну війну Мірча Барбу зустрів у Маріуполі, куди попри засторогу колег прибув напередодні вторгнення. Тож всі події, які там розгорталися бачив на власні очі, і вважав своїм професійним обов’язком висвітлювати війну в Україні. Ці новини йшли на перші шпальти видань, а ефірні блоки починалися репортажами про російсько-українську війну.

“Через три роки ми маємо статті, медіа, сюжети, відео про війну в Україні, які ледве потрапляють на другу чи третю сторінку видань, або в новинні сюжети на TV. То що ж тепер сталося? — запитує Мірча і сам відповідає на запитання. — Я пояснюю це втомою від війни. Люди не хочуть чути погані новини, піддавати себе людським стражданням. Вони вважають, що це їх не стосується, це не прийде до їхніх дверей і не стане їх реальністю”.

Як приклад, Барбу розповів про бабусю з Курська, яка під час репортажу сказала журналісту, що навіть не знала, що в Україні війна.

“Я не впевнений, що вона не брехала, але я мусив їй повірити. На Курщині, коли я брав інтерв’ю у росіян, яких зустрічав, у мене було відчуття, що для них війна тільки почалася, бо в той день війна прийшла в їхні домівки. А чи є гарантії, що завтра війна не дійде до Бухареста, Парижа, Рима, до будь-якого з європейських міст? Не дай Боже, щоб це сталося. Але у світі, в якому ми живемо, це може стати реальністю”.

Мірча Барбу вважає, що журналісти, повинні співпереживати цивільному населенню, яке опинилося в пастці війни, і розповідати історії про страждання людей. Але при цьому пам’ятати про основну місію журналістів, які працюють на лінії фронту — говорити правду владі, щоб притягнути до відповідальності всіх, хто бере участь у конфлікті. А також уникати подвійних стандартів, щоб читачі не відчували журналістську упередженість. Бо це заштовхує існуючі наративи в темні кутки Tik-Tok, Instagram та інших тіньових платформ і провокує зростання емоційно ненависті, розділяє суспільство на різновекторні табори.

“Якщо пропаганда заволодіває нашими розумами та душами, це означатиме, що ми насправді не маємо сформованого медіаетикету. Найбільша проблема, з якою я стикаюся як журналіст, полягає в тому, що люди розрізняють або роблять чітку різницю між фактами та думкою. Я вважаю, що саме тут втручається пропаганда — це слабка і тендітна екосистема споживання інформації з різних джерел без чіткого розмежування на те, що є хорошими новинами, що таке гідна журналістика, що є фактами, що є думками. І поки ми маємо слабке в медіакультурному плані суспільство — пропаганда процвітатиме”, — стверджує Мірча Барбу.

Свідчення військових і журналістів доводять: війна не лише про території, вона про правду, цінності та майбутнє демократичного світу. Україна продовжує боротьбу, і разом із нею стоять ті, хто не дозволяє загарбникам викривити реальність.

Авторка Олександра Андрієнко
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.