«Нові медіа та професійні стандарти журналістики, або Чи потрібні регіональні медіа у цифровому світі?» – практичний тренінг для представників ЗМІ, блогерів і громадських журналістів на цю тему пройшов у Чернігові 18 листопада.

Навички учасників відточувала досвідчена тренерка – медіа експертка, координаторка одеської експертної групи Інституту демократії імені Пилипа Орлика з моніторингу регіональних ЗМІ, редакторка рубрики «Медіадослідження» сайту «HappyMisto.od.ua», доцентка кафедри реклами та зв’язків з громадськістю Одеського національного університету імені І.І.Мечникова Наталя Стеблина.

В першій частині тренінгу мова йшла про те, якими мають бути регіональні ЗМІ за часів нових медіа, як розвиток Інтернету й інформаційних технологій змінює новини і чому це загрожує демократії? Як журналісти допомагають владі виховувати відповідальних громадян? Якими мають бути наші професійні стандарти? І чим загрожує медіа таке явище, як «прес-релізм»?

Наталя Стеблина навела такий цікавий факт: у Великобританії провели дослідження, кому більше довіряють – місцевим медіа чи “Бі-Бі-Сі”? Перемогли місцеві медіа. У нас ситуація протилежна: згідно з дослідженням «Рівень довіри населення до різних джерел інформації та новин: прикордонні райони Одеської області», люди більше довіряють центральним медіа та міжособистісній комунікації.

Втім, що має статися, аби про Чернігів і Чернігівщину повідомили, приміром, у новинах на ТСН? Це або дівчата побилися, або пів-будівлі гуртожитку обвалилося, або сталася якась жахлива аварія.

Яким же буде уявлення жителів інших регіонів про наш обласний центр? Якою буде їхня думка, якщо судити виключно з повідомлень центральних медіа? Відповідь очевидна. Тому медіа-експерти констатують, що в українських медіа дуже непропорційно представлені інтереси можновладців і простих громадян. Це означає, що на місцевих журналістів і ЗМІ покладена особлива місія – «бути голосом людей, яких ніхто не чує». А серед завдань регіональних медіа – формувати місцеві спільноти, залучати людей до діалогу, до громадської й політичної активності, намагатися інтегрувати всіх мешканців, долучити їх до спільної справи. Особливо це важливо, коли ми говоримо про переселенців, яким інколи важко знайти себе на новому місці.

«Якісна демократія без місцевої преси взагалі неможлива, – зазначила під час спілкування з чернігівськими журналістами Наталя Стеблина. – Якщо немає на місці політичної активності, якщо людина там, де вона живе, не проявляє інтересу до того, що відбувається навкруги, вона не буде і на більш глобальному рівні проявляти інтерес. Є така чудова цитата Роберта Пака: «Місцеві новини – це матеріал, з якого зроблена демократія». Справді, саме місцеві журналісти, саме місцеві новини залучають нас до вирішення певних питань».

Тренерка оприлюднила результати свіжого дослідження Інституту масової інформації щодо ситуації на Півдні та Сході України. Місцеві мешканці цих регіонів переважно отримують інформацію з ТБ (81% глядачів дивляться телевізор щодня), Інтернет-сайти переглядають 51%, радіо – 24%, друковані медіа – 17% читають щотижня і 4% – щодня. При цьому провідні джерела новин для опитаних: центральні канали, інтернет та соціальні медіа. Місцеве телебачення — на четвертому місці, місцеві сайти — на сьомому. Ось така картинка. Цікаво також, де ж центральні медіа беруть інформацію про регіони? Найчастіше – це повідомлення прес-служб, часто вони передруковують інформацію одне в одного, а місцеві ЗМІ – десь аж на третьому місці, потім йдуть соцмережі, відповідно, ексклюзивної інформації дуже мало! А позитивних новин, тем, в яких йдеться про вирішення тих чи інших питань, – ще менше. Втім, майже кожне видання, кожен регіональний журналіст може запропонувати навіть центральним медіа щось таке, що напевно їх зацікавить. Це має бути якась унікальна історія (приміром, про людину, котра все життя прожила в таборі для переселенців) або унікальний досвід. Наталя Стеблина відкрила нам деякі професіональні секрети, які почула від журналістів британської газети The Guardian.

– Як це зробити, як знайти таку історію? Якщо прагнете зробити матеріал про ваше місто чи селище, поставте собі чотири запитання: чи можете розказати щось таке, чого ніхто не знає? чи є історія, завдяки якій можна найкраще відчути ваше місто? The Guardian за основу завжди бере якусь історію, адже історія набагато краще допомагає відчути ситуацію. Зокрема, у мене була студентка, яка не бачить з шести років. Але цікаво те, що вона подорожує Україною велосипедом. Гадаю, така історія заслуговує на увагу. Наступне запитання: чи можете ви описати зв’язок вашого міста зі світом в одному реченні? Останнє стосується стереотипів: який стереотип/штамт щодо вашого міста чи містечка та його жителів, який використовують журналісти центральних медіа, дратує вас найбільше? Ось на які моменти варто звернути увагу, аби зробити цікавий матеріал, – порадила пані Наталя.

Жваве обговорення серед учасників тренінгу викликав розділ про таке поширене явище в нашому середовищі, як «прес-релізм» і відповідно – про “дурналістику”, на яку часто перетворюється сучасна журналістика. Класична журналістика передбачає, що є репортер, який побував на місці події, перевірив факти, шукає баланс думок й готує інформацію виважену, достовірну, оперативну, повну. То сьогодні ми, на жаль, часто стикаємося з “дурналістикою”. Це коли журналіст не був на місці події, його не цікавить баланс думок, перевірка факту, повнота висвітлення теми, йому важливо лише одне – встигнути до дедлайну. Хто винний у цій ситуації? Часто місцеві журналісти стають заручниками ситуації, коли в них немає іншого виходу, як передруковувати прес-релізи.

«Чому так відбувається? Причини можуть бути різні, – коментує Наталя Стеблина. – По-перше, суттєво збільшилися норми журналістської праці. Коли я починала працювати в газеті в 2005 році, в мене була норма 10 тис. знаків щотижня. Сьогодні вимагають набагато більше. Якщо ти працюєш на сайті, щотижня маєш написати блог, підготувати аналітичний матеріал, крім того, щодня давати новини. При цьому кількість штатних працівників, навпаки, зменшується. Скільки у вас творчих працівників у редакціях газет? Двоє, троє? А буває так, що взагалі один. Так що тексти переважно пишуться в редакції. Ще одна причина – активність прес-служб, в деяких редакціях прес-секретарі по суті заміняють журналістів».

Під час тренінгу обговорювалися і такі важливі теми, як професійні стандарти, робота журналіста з соцмережами, способи перевірки інформації. Зокрема, учасники на практиці опанували навичку перевіряти фото та відео. Окрему увагу приділили етапам створення сайту, роботі із WordPress, просуванню сайту в Інтернеті та соцмережах, юзабіліті, акаунтам відомих політиків тощо.

За відгуками учасників, інформація була для них цікавою й корисною.

«Пані Наталя – велика молодець! – поділилися враженнями журналістка регіональної філії ПАТ НСТУ Лілія Духно. – Величезний обсяг інформації за сім годин! Причому максимально доступною мовою, аргументовано, зважено. Я задоволена, що провела цей день у такій чудовій компанії, покращила свої знання в обраній професії та опанувала нові навички». А це відгук журналістки газети «Чернігівські відомості» Діни Вонг: «Користь цього тренінгу у тому, що можна прослідкувати контраст між тим, як має бути, і тим, як є, між теорією і практикою. Якщо певні ідеї таки впроваджуватимуться у життя не одинично, а хоча б більшістю ЗМІ регіону, можна буде говорити про підвищення якості журналістики в цілому і формування нової суспільної думки».

Захід проводиться Інститутом демократії імені Пилипа Орлика (Київ) за підтримки USAID через Інтерньюз.