22 березня 2018 року відбувся всеукраїнський круглий стіл «Переселенці: повноправні громадяни України чи вигнанці? Які проблеми внутрішньо переміщених осіб спромоглася вирішити держава за чотири роки?», який ініціював Інститут демократії ім. Пилипа Орлика (ІДПО), що вже четвертий рік досліджує проблеми переселенців.

За цей час експерти ІДПО об’їхали більшість обласних центрів, де проводили круглі столі, медіа- дискусії і сприяли адаптації переселенців та їхній інтеграції у місцеві громади. Як зауважила виконавчий директор ІДПО Світлана Єременко, дві основні проблеми, які об’єднують переселенців всієї України – це відсутність житла та виборчого права.

Погоджується з цим і заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та ВПО Георгій Тука, наголошуючи, що «темпи вирішення проблем владою не відповідають запитам людей». Він також акцентував увагу присутніх на тому, що розв’язання проблем відбувається на двох рівнях – державному та місцевому, і будь-які ініціативи на державному рівні в першу чергу потребують згоди міністерства фінансів. Між тим, за його переконанням, фінанси слід шукати саме на рівні місцевої влади, бо на рахунках територіальних громад щороку залишаються величезні кошти. «Весь час ви чуєте: ми – за, але коштів нема, тому йдіть до Києва, там гроші. Доводжу до вас офіційно: на 31 грудня 2017 року 109 мільярдів гривень залишились не використаними на місцевих рахунках. На Донеччині не використаними залишились 8,8 мільярдів, на Луганщині – 1 мільярд 825 тисяч», – сказав Георгій Тука.

Також він розповів про досвід придбання квартир для внутрішньо переміщених осіб на вторинному ринку житла в Маріуполі та Покровську Донецької області:
– Нам пощастило, що мали потужну підготовчу роботу з місцевою владою, тому встигли використати кошти, виділені держбюджетом 25 грудня 2017 року. Спочатку ми планували разом з владою цих міст придбати житло в новобудовах. Але коли отримали гроші, з’ясувалося, що будівельники юридично не встигли ввести житло в експлуатацію, тобто підстав на його придбання немає. Щоб не повертати гроші в бюджет, ми прийняли рішення придбати житло на вторинному ринку. При цьому, зважаючи на різницю вартості первинного та вторинного житла, придбали на 3 квартири більше. В березні вже відбувся розподіл цих 52-х квартир.

В 2018 році на придбання житла для ВПО передбачено 34 мільйони гривень. «Ми не збираємось на цьому заспокоюватись, я сподіваюсь в липні після першого півріччя продовжити перемовини з міністерством фінансів заради збільшення суми», – додав замміністра. Він також звернув увагу присутніх, що урядовець не має важелів впливу на діяльність місцевої влади і багато що залежить саме від знедоленої категорії населення – переселенців, які, за переконанням спікера, зобов’язані об’єднатись: «Можна сподіватись на доброго царя чи співчутливого чиновника, які вирішать ваші проблеми, але таким чином змін не буде. Справа у відсутності демонстрації проблеми! Живих потужних протестів я жодного ніколи не бачив!».

Цієї ж думки дотримується і голова правління Фонду Держмолодьжитло Сергій Комнатний:
– До тих пір, поки переселенці не об’єднаються і не покажуть, що вони є, що вони – громадяни України, що з ними потрібно рахуватися, нічого не буде. Сьогодні в умовах непід’ємних банківських іпотечних кредитів з відсотковими ставками 18-24% річних, навіть працюючі громадяни не можуть вирішити своє житлове питання, не кажучи вже про соціально незахищені верстви населення, зокрема, переселенців. В 2014 році уряд прийняв мораторій на розробку нових програм на державному рівні, які передбачають видатки з державного бюджету. Нової програми не буде. Треба це розуміти. Держмолодьжитло пропонує в рамках існуючих програм добавити переселенців і передбачити їхнє право на участь в програмах. Це стосується і програми доступного житла, і програми молодіжного кредитування.

В минулому році ми підготували зміни до двох постанов уряду, які регламентують порядок реалізації програми «Доступне житло». Коли ми побачили, що є економія на інших програмах – 30 млн. – ці кошти були перерозподілені на програму «Доступне житло». Ми оперативно в минулому році змогли надати 91 державну підтримку (65 з них –сім’ям переселенців, 17 – учасникам АТО і 9 – іншим категоріям громадян).

Ми створили відкритий електронний реєстр, де кожен громадянин, подавши документи, може подивитись, на якому він місці в рейтингу. Ми повністю нівелювали вплив чиновника з визначення черги в даній програмі, і тепер потрібно прибрати вплив чиновника з вибору об’єктів. З цією метою Держмолодьжитло підготував зміни до 140, 193 постанов, які ліквідовують міжвідомчу комісію і прописують критерії щодо об’єкту і забудовника.

Сергій Комнатний нагадав присутнім, що Законом про державний бюджет на програму «Доступне житло» передбачено 100 мільйонів, і починаючи з квітня вони будуть надходити щомісячно траншами по 20 мільйонів. Між тим бюджетний запит Держмолодьжитла на цю програму складав 1 мільярд гривень. «Одночасно майже 120 млн. депутати передбачили на компенсацію житла для себе та на утримання державних дач», – обурений керівник Фонду.

Як зауважила радниця з питань ВПО у Запорізькій області Міністерства соціальної політики Анастасія Перепелиця, попри те, що за допомоги міжнародних організацій вдалося погасити первинну гуманітарну кризу та розробити певну нормативну базу задля соціальних виплат, головною проблемою для ВПО залишається житлова.

– Місцевою владою Запорізької області переселенцям було надано декілька гуртожитків, збудовано модульне містечко та відреставровано за гроші донорів два гуртожитки в обласному центі (однак тільки один з них заселений) та декілька в населених пунктах області, зокрема, в смт Новомиколаївка. Але люди туди не поїхали, бо в невеликому містечку нема де працювати! Взагалі щодо проблем перебування переселенців в гуртожитках, люди скаржаться, що знаходяться там під контролем, начебто в казармі, – розповіла А. Перепелиця.

Загалом, за словами пані Анастасії, з 54 тисяч зареєстрованих в області внутрішно переміщених осіб компактно мешкають лише тисяча, а всі інші винаймають житло самостійно. Одночасно за програмою «Доступне житло» в цьому році в область направлено 2,6 млн.грн., тобто за ці гроші можна придбати всього 10 квартир.

Громадська активістка із Запоріжжя Наталя Опенко акцентувала увагу на обмеженості у здійсненні виборчого права ВПО, та відсутності комплексного моніторингу потреб.
– На сьогоднішній день внутрішньо переміщені особи не представляють для депутатського корпусу, майже всіх рівнів, так званого «електорального інтересу», тому й питання щодо покращення стану ВПО або взагалі ігноруються, або розглядаються у останню чергу. Хочу звернути увагу на той факт, що ВПО під час виборів можуть голосувати тільки за Президента, та у Верховну Раду за партійними списками. Отже, мажоритарні списки їм недоступні. Окрім цього, слід визначити, що протягом чотирьох років не проводилося комплексного моніторингу проблем та потреб, з якими стикаються ВПО. Це призводить до того, що ми не знаємо точно, скільки громадян України, з числа ВПО, готові брати участь у тих, чи інших державних програмах.

Питання відсутності роботи для дорослих та гідних умов для розвитку дітей на селі турбує і переселенку з Донецька Тетяну Караванович, що зараз мешкає на хуторі поблизу Диканьки (Полтавська область).
– В 2014 я, викладачка історії, переселилася на хутір з п’яти хат, там колись жила бабуся, залишаюся там по сьогодні, разом із двома дітьми. Роботи на хуторі я не маю, і не тому, що не працює служба зайнятості. В мене немає можливості викладати та займатися своєю справою. Тому я завела кіз, кролів – щоб мої діти голодними не лягали спати. Але мені потрібно, щоб вони розвивалися. Між тим, всі організації та проекти допомоги переселенцям не доходять в глибинку, – ділиться болем пані Тетяна, ситуація якої ускладнена ще й тим, що хату вона отримала в спадщину, і тому не має права претендувати на фінансову допомогу як ВПО.

Ситуацію в Полтавській області прокоментувала і Вікторія Курилко, яка наголосила, що їхня діяльність протягом останніх двох років була спрямована саме на підтримку підприємницьких ініціатив переселенців і зауважила, що фінансування таких ініціатив здебільшого належить закордонним донорам.
– Не всі ВПО готові були займатися цією діяльністю, і потрібен час, щоб адаптувати їх до нової середовища. Як ілюстрація успіху в Полтаві – перша в Україні виставка товарів підприємств, які очолюють жінки-ВПО (було представлено більше 50 учасниць).

Спікерка також порушила питання необхідності створення єдиного інформаційного каналу, де б акумулювалися б відомості, необхідні переселенцям. «В Полтавській області ми створили перший в Україні в такому форматі за грантові кошти центр для ВПО і місцевої громади, де одночасно в одному місті переселенці можуть отримати гуманітарну допомогу та безкоштовну юридичну, інформаційну допомогу», – сказала Вікторія.

Цікавим виявився львівський досвід, про який розповів голова ГО «Кримські переселенці» Рустем Еміралієв. За його словами, у Львівській області зараз мешкає близько 12 тисяч переселенців з Криму та Сходу України.
– Ми створили громадську організацію, звернулись до обласної держадміністрації з ініціативою – і зараз маємо 110 земельних ділянок під забудову, які люди отримали у власність. Ми зробили проектну документацію, але стикнулись із проблемою знайти фінансування для підготовки інфраструктури проектів. Наразі ми використовуємо цю землю задля реалізації культурних ініціатив: за допомоги посольства Польщі реконструювали Народний будинок, побудували спортивний та дитячий майданчики, провели декілька фестивалів та свят… Таким чином розпочався етап інтеграції переселенців до місцевої громади, пізнавання один одного, – розповів пан Еміралієв.

«Після вивчення міжнародного досвіду в Міністерстві з тимчасово окупованих територій та питань ВПО створено концепцію забезпечення житлом, – розповіла Олеся Цибулько, – разом з цим розроблено законопроект, який можна подавати на розгляд до Верховної Ради. Тепер все залежить від того, наскільки міністерство готове подати і провести цей законопроект».

Зі слів пані Олесі, суть документа полягає в тому, що держава надає житло вимушеним переселенцям на підконтрольній українській владі території. Але після закінчення військових дій і повернення окупованих територій, громадянин повинен зробити вибір – залишатись чи повернутись. У разі повернення переселенець втрачає надане державою житло і поновлює свої права власника на деокупованій території. Але якщо громадянин вирішує залишитись, то його власне житло переходить в розпорядження держави.

Олеся Цибулько також наголосила, що для законотворців вирішення проблем ВПО не є пріоритетним, і тому справжнім проривом є доступ переселенців та визначення умов у держпрограмі “Доступне житло”.

Учасники заходу наголосили, що за опитуваннями, від 20 до 70 відсотків переселенців вже сьогодні вирішили, що вони не повернуться назад. І держава, враховуючи права людини, не повинна змушувати переселенців до повернення, а навпаки, має забезпечити громадянам вільний вибір місця проживання.

Учасники круглого столу прийшли до висновку, що тільки об’єднавши зусилля переселенців, які повинні бути активнішими у відстоюванні власних інтересів, влади і місцевих громад можна вирішити проблеми внутрішньо переміщених осіб.