Як бути медіаграмотним та розпізнавати інформаційні маніпуляції, говорили на тренінгу в Сумському обласному прес-клубі. Тренінг відбувся у рамках проекту «Програма медіаграмотності для громадян», що є результатом співробітництва трьох організацій: Академії Української преси, IREX та StopFake, за підтримки Міністерства закордонних справ та міжнародної торгівлі Канади (DFATD Canada). Тренер заходу – медіаексперт Інституту демократії імені Пилипа Орлика, Заслужений журналіст України Алла Федорина.
Передусім, учасникам розповіли про основні ознаки інформування та пропаганди, головні відмінності між ними. На прикладі практичних маркерів, таблиць і відеоматеріалів присутні мали можливість розмежувати ці два поняття та проаналізувати інформацію, яку отримують зі ЗМІ.
Важливою темою тренінгу стала «джинса», тобто замовний матеріал, або умисно прихована реклама. У першу чергу «джинса» – це порушення закону «Про рекламу», адже будь-яка реклама має бути ідентифікована. «Джинса» – це один із видів корупції у ЗМІ, і саме за допомогою цієї технології у медіапросторі з’являються абсолютно проплачені матеріали без рекламної позначки. Здавалося б, яка з цього користь журналісту та яка біда для реципієнта (тобто читача, слухача, глядача)? Користь для журналіста – факт отримання грошей чи інших «бонусів», біда для реципієнта – позбавлення можливості отримувати об’єктивну інформацію. Приклади з моніторингу регіональних ЗМІ, що проводиться Інститутом демократії імені Пилипа Орлика, були тому яскравим підтвердженням.
«Страшні слова, коли вони мовчать», а ще страшніше, коли слова – пропаганда ворожнечі, дезінформація або фейк. Вони проливаються на українців інформаційною зливою, в якій важко розрізнити факти від пропаганди, емоційно забарвлені слова від мови ненависті, фейки від оригіналів.
Але маніпулюють не тільки за допомогою «джинси». Так, наприклад, на телебаченні маніпулюють за допомогою неймовірних історій, свідоцтв очевидців, які не можна підтвердити. У соціальних мережах маніпулюють за допомогою підозрілих акаунтів, з яких розповсюджується неймовірна, шокуюча інформація. Майже в усіх видах ЗМІ маніпулюють відсутністю посилань на першоджерела, об’єднанням в один матеріал непов’язаних між собою тем і подій, оціночними судженнями, закликом до дій.
Учасники тренінгу більше дізналися про фейки, тобто підроблену, фальшиву інформацію. Дуже часто таку можна знайти у ЗМІ, адже таку «новину» медійники підхоплюють та поширюють і за допомогою хвилеподібного розповсюдження повідомлення воно набуває популярності. Присутні обговорили, як перевірити отриману інформацію на «чесність» та не потрапити на гачок «фейкових» заголовків. Щодо останніх, то все частіше вони рясніють словами «бандерівець», «біженець», «москаль», «бойовик». Усе частіше ці слова з’являються в медіапросторі, і часто журналісти навіть не здогадуються, що таким чином популяризують «мову ворожнечі» або «мову ненависті».
Це явище виразно виявило себе в 1993 році, коли в африканській Раунді почало мовлення «Радіо та телебачення тисячі пагорбів». Під лозунгом «Працюй, працюй, могили ще не повні» це радіо почало розпалювати конфлікт між двома соціальними групами, які жили в країні. Конфлікт призвів до масових убивств мирного населення та війни, що забрала близько мільйона життів. А почалося все з мови ворожнечі, тож важливо розуміти серйозність її наслідків. Розпізнати її можна за навішуванням ярликів у тексті, маніпуляції негативними стереотипами, оцінкою та коментарем журналіста замість факту, використанням «фейків», розподілом, скажімо, українського суспільства на «першосортних» та «другосортних» людей, справжніх та несправжніх патріотів.
Присутні змогли проаналізувати, скільки часу витрачають на пошук і споживання інформації з різних куточків медіапростору; зробити висновки щодо її об’єктивності та правдивості; дізналися, хто стоїть за українськими ЗМІ та якими є справжні стандарти журналістської роботи.
Як висновок: способів і технологій маніпуляції багато, але чи були б вони ефективними, якби люди перестали споживати інформацію без її аналізу та перевірки?
Олександра ТОКАР