Що допоможе перемагати в інформаційних війнах?

Інформаційна складова є потужною зброєю у цій жорстокій війні Росії проти України. Ворог використовує всі медіа платформи. Тому дуже важливо розвивати критичне мислення та вчитися розрізняти правдиві факти від дезінформації і фейків, які вкидаються в український інформаційний простір російськими пропагандистами. Які вони, «уроки» дезінформаціі від Кремля, чому вони нас навчили сьогодні, як впливають маніпуляції на українську та російську аудиторії, як змінюються пропагандистські меседжі в ході війни? Ці та інші важливі питання розглянули учасники онлайн тренінгу «Дезінформація та форми протидії їй», організованого Інститутом демократії ім. Пилипа Орлика.

Тренінг провели сумські експерти ІДПО: медіатренерка Алла Федорина та координатор зустрічі Володимир Садівничий – доценти кафедри журналістики та філології Сумського державного університету.

Учасниками тренінгу стали мешканці не лише Сум, а й журналісти з Житомирщини та юні журналісти-школярі з Конотопу, викладачка вишу з Києва та вчителька з Шостки… Адже дні війни – а населені пункти Сумщини перебували чи перебувають і в окупації, і в облозі – та засилля фейків, викликали потребу у спілкуванні. Тож розмова вийшла активною. «Розібрали» повідомлення, що створюються російською пропагандою. Обговорили часто змінювані меседжі нападу Росії на Україну. Зійшлися на думці, що від шовіністично-імперської пропаганди більше постраждали росіяни, аніж українці. А відтак, як засвідчив життєвий досвід зокрема й учасників спілкування, немає сенсу сьогодні волати до совісті росіян, які мали б відреагувати на ганебні дії своєї держави. Совість не діє там, де вимкнуто здоровий глузд.

Більше тривожать ті наші співвітчизники, які аж до початку війни чи хтось – і досі продовжують вірити Росії та її інформаційним інсинуаціям. Чому це «ватництво» таке стійке в Україні? Що робити, аби його мінімізувати?

Що ж потрібно, аби Україна не програвала в інформаційній війні, давала в ній гідний опір чи навіть вела наступальні дії? Відповідей, звичайно, може бути багато: політично вмотивованих, економічно обґрунтованих, медійно розкручених та експертно замовчуваних. Проте, основною проблемою учасники назвали відсутність продуманої, послідовної інформаційної політики, яка б не просто декларувалась, а виконувалась. Якщо якість речі й робилися, то це швидше зводилося до бажання ЗДАВАТИСЯ реформованими, поіфнормованими, медійно демократичними та “свободословними”, а не реально БУТИ такими. Звідси і діри в інформаційному полі України, велика частка території якої знаходилася всі роки під впливом не власної, а сусідньої держави… А українська інформація для інших країн була або ж недостатня, або непрофесійна – там про нас дізнавалися в основному з російських каналів… І незавершеність реформи з роздержавлення ЗМІ, і нездатність місцевої влади усвідомити сенс і побудувати здорові стосунки з медіа, а не досі намагатися їх використовувати як канал розхвалювання себе, хороших…

Втім, процитуємо самих учасників. Тут, до речі, тема ділиться на підрозділи. Отже.
Україні потрібно: «Напрацювати і затвердити державну інформаційну політику… Підтримувати ті медіа, які працюють за журналістськими стандартами, особливо підтримати локальні ЗМІ, допомагати їхньому розвитку… Розробити систему покарань за фейки, дезінформацію і ворожу пропаганду… Заборонити діяльність ЗМІ, що пропагують шовіністичні ідеї… Зробити безкоштовним доступ до вітчизняного ТБ для громадян інших держав світу… Організувати центр моніторингу медійних, зокрема – дуже поширених зараз телеграм-каналів, які надають неперевірену інформацію, і, якщо вони українські, штрафувати власників… У разі конфлікту, як зараз – війни, прописати чіткі інструкції поширення інформації. І не через три тижні після початку конфлікту. Зараз медійники наступають на ті самі граблі, що й у 2014 році…»

Для медіа: «Розповсюджувати тільки перевірену інформацію… Перевіряти всю інформацію, черпати її з офіційних джерел… Уміти аналізувати, а не лише констатувати…»

Для медіаосвіти: «Освітній процес спрямувати на формування критичного мислення… Вчити громадян критично ставитися до отриманої інформації. Від телевізора і соцмереж до черги в аптеку. Далі – вчити перевіряти отриману інформацію… І старшому поколінню розказати і показати, де і як шукати акаунт, з якого дізналися про щось, як перевіряти інформацію, як кидати скаргу на фейкові новини… Спочатку навчити вчителів у школах. Бо вони також люди, реагують по-різному, часом учительки досі ініціюють привітання с 23 февраля…»

Чим не початкові пропозиції до складання засад інформаційної політики держави? І чим не привід зрозуміти сьогодні: ми не можемо більше «здаватися чимось», ми повинні бути чимось справжнім. Ну, як от наші Збройні сили сьогодні.

Алла Федорина,
медіатренерка ІДПО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.