Понад сім років Сергій Рачинський, колишній головред сайту української служби «Радіо Свобода», а до того журналу Internet.ua, працює новинарем. На сайті «Вісткар» він публікує найважливіші новини світу, стисло і просто викладені українською мовою. У 2018 року «Вісткар» трансформувався у щоранкову розсилку. Й монетизація тут ні до чого. Для Сергія цей проект — полігон, де він випробовує свої медійні ідеї та візії.
«Це тестовий майданчик. Я досліджую медіа з теоретичного боку й перевіряю свої ідеї на цій платформі. За сім років існування сайту він часом потрапляв до двадцятки-тридцятки найпопулярніших, але я зрозумів, що це нічого не значить. Трафік нічого не дає. Можна досягти відвідуваності, але це не гарантує, що ви донесете ідеї й отримаєте свою аудиторію», — каже Сергій. Він займається медіадослідженнями в Інституті демократії імені Пилипа Орлика.
Сергій називає себе куратором: щодня добирає найцікавіші та найважливіші історії, щоб переповісти їх коротко в розсилці. Гасло проекту: «читаєте менше — знаєте більше».
Скажімо, у п’ятницю, 14 грудня, сталось таке: грип прийшов в Україну, Брюссель відмовився від подальших переговорів про Brexit, підозрюваного страсбурзького нападника застрелили, кількість користувачів криптовалют у світі за цей рік подвоїлася, анальгетик вперше визнано в США найнебезпечнішим наркотичним препаратом, а Трамп скасував традиційну різдвяну вечірку для журналістів у Білому домі. Це, як і всі інші випуски розсилки, можна прочитати й на сайті. На пошту підписникам «Вісткар» приходить о десятій ранку.
Розсилка, говорить Сергій, не для того, щоб інформувати. «Я просто намагаюсь заощадити час людей, які зайняті важливими справами. Вони не мають часу моніторити інформаційний потік і зорієнтуватись у ньому. Людині треба знати небагато речей. Я моніторю їх, добираю й надсилаю», — пояснює він суть проекту.
«Вісткар», на думку Сергія, повертає медіа до їх класичного завдання — бути якісним фільтром інформації. Підписники (поки що їх близько сімдесяти, а листи відкриває десь половина) розуміють, що отримують суб’єктивний продукт, дібраний за власною логікою. Отже, бажання отримувати цю розсилку — вияв довіри до автора. Сергій Рачинський не розраховує заробляти на «Вісткарі» гроші й готовий чекати, поки аудиторія зростатиме органічно.
Головний висновок, до якого привели його польові дослідження: українцям новини насправді не потрібні. Те, що люди безперестанку гортають стрічку фейсбука, показник не цікавості до новин, а радше бідності й недостатньої залученості. «Коли людина справді працює, вона не має на це часу», — пояснює Сергій.
З того, що люди сидять у соцмережах і натискають на посилання, не слід робити висновок, що вони одержимі новинами. «Насправді все, що потрібно для життя й роботи, людина дізнається з самого життя. Вся необхідна людині інформація — погода, курси валют, стан дорожнього руху — доступна напряму. Журналістика як така не є життєво необхідною. Це частина великої кризи. Новини й медіа взагалі — відповідь на стан економічної свободи», — говорить творець «Вісткаря».
Класичне розуміння інформування як самоцілі медій — шлях в нікуди. Цей підхід передбачає, що є інформація, яку треба знайти, є люди, які чогось не знають, і їм потрібно піднести цю інформацію на тарілочці. Але в цій моделі не враховані потреби самої аудиторії.
Здорові медіа — наслідок економічної активності. Журналістика бере інформацію в активних людей і постачає їм же інформацію, необхідну для досягнення їхніх цілей. Журналісти відшуковують корисну інформацію для своєї аудиторії та доставляють цю інформацію у зручний час у зручному форматі. «Коли зникають здорові медіа, їхнє місце займає державна, політична пропаганда, яку більшість медій змушена видавати за новинний потік. Пропаганда не залежить від аудиторії, а лише від того, хто поширює інформацію», — веде далі Сергій. На його думку, теперішні медіа в Україні — система обслуговування інтересів держави.
«Держава генерує неймовірну кількість інформації. Вона створює для себе фронт робіт, а потім повідомляє про те, як чудово дає собі раду з цими завданнями. Ніхто не говорить про те, що цього ніхто не замовляв і без цього можна було б обійтись. А необхідність завантажити ринок, на якому немає реальної інформації, спричиняє перенасичення несправжніми новинами», — говорить він.
Небажання чи неспроможність медій розповідати аудиторії те, що їй насправді потрібно, повертає суспільство в доісторичний час, коли люди дізнавались новини одне від одного. Соцмережі створюють середовище для обміну. Новини стають інструментом спілкування.
«Хтось дає посилання на новину, люди починають це коментувати. Й невдовзі стає набагато цікавіше читати, що люди думають про новину, стежити за обговоренням. У своїй розсилці я даю джерело такого спілкування, інструмент для розмови», — розповідає Сергій. Якщо новина не порожня, це спрацьовує.
Стандарти журналістики, на думку Сергія, має формувати ринок. Гнилі помідори можна продавати хіба що за безцінь, інакше їх не купуватимуть. «На ринку ви працюєте всередині закономірностей. А журналісти чомусь вирішили, що треба написати правила, а потім ретельно перевіряти, чи вони виконуються. Тим часом пропаганда навчилася маскуватись під якісну журналістику», — пояснює він.
А маніпулювати в межах професійних стандартів журналістики легко. Наприклад, стандарт балансу думок передбачає подання позиції всіх сторін. «Як це виглядає на практиці? Одну точку зору проповідує представник влади. В опоненти йому беруть опозиціонера. Чому це друга сторона? Це та сама сторона! Те, що він зараз не у владі, нічого не міняє: він претендує на те саме місце. Друга сторона — це точка зору права. Але коли ЗМІ обслуговують інтереси держава, правової позиції не виникає», — пояснює свою думку Сергій Рачинський.
На його думку, саме на право повинна спиратися журналістика. Але це можливо тільки в нових медіях, які не належать олігархам і не залежать від інтересів держави. Натомість, ці медіа мають повністю залежати від потреб аудиторії. За теперішньої ситуації це означає, що справжнє медіа не може бути джерелом доходів для людей, які його створюють.
«Перше, що я радив би студенту-журналісту в Україні, це знайти спосіб заробляти гроші чим завгодно. Це дасть йому можливість сісти й робити свою журналістську роботу», — говорить Сергій Рачинський.
Анахронічною він вважає й класичну медійну редакцію. Для того, щоб утримати приміщення, техніку й велику команду, потрібні великі гроші, а взяти їх можна лише в когось, хто розраховує впливати на контент. Найкращий варіант — це редакції, не сформовані як колектив. «Журналісти працюють індивідуально і створюють тимчасові команди з тими, хто працює з ними в одній темі. Таке собі просунуте фрилансерство», — пояснює Сергій.
А ще потрібно опановувати економіку, соціологію та інші науки, які допомагають зрозуміти засади людського співжиття. «Забути про інформування та новини, натомість знаходити закономірності, за якими розвивається життя, й повідомляти про це людям», — додає куратор «Вісткаря». Головне ж для журналіста, за його словами, — не починати говорити, поки не знаєш, що говориш. У такий спосіб можна зберегти журналістську професію, навіть коли в країні немає журналістики.
(опубліковано на сайті MediaLab)