Яким буде майбутнє націй? Чи можуть вони бути стійкими до кризи – політичної та економічної? Як владнати міжнаціональні конфлікти? Відповіді на ці питання шукали учасники V Міжнародної наукової конференції «Нація під час кризи. Національні інтереси, ідентичність, національна ідея та історична політика у Центральній та Східній Європі після 2008 року», що відбулася 13-14 травня у Мінську і була організована Інститутом «Політична сфера». У конференції взяли участь науковці з різних країн: Польщі, України, Білорусі, Латвії, Литви та Росії.

Російська міжнародна політика та «українське питання» були ключовими темами більшості доповідей. Зокрема Олег Дзярнович та Олексій Ластовський, представники Білорусі, розповідали про те, як переписують історію в їхній країні, зокрема й під впливом північного сусіда. Олег Дзярнович на прикладі підручників з історії показав, що залежно від політичного курсу, у книгах з’являються чи зникають певні імена, події чи факти. Олексій Ластовський розглядав поняття «м’якої білорусізації», говорячи про те, що будь-які спроби білорусів, націлені на відновлення власної ідентичності, завжди викликають протести з боку Російської Федерації, зокрема лунають знайомі громадянам України гасла про утиски російськомовної громади.

Вадим Стецюк (Україна) та Томаш Блашчак (Литва, Білорусь) вивчали процес декомунізації в Україні та Польщі. Виявляється, проблеми, з якими стикається наша країна, подібні до польських. Цікаво, що деякі міста сусідньої держави ще досі мають вулиці Червоної Армії, а один населений пункт – навіть вулицю Дзержинського. Томаш Блашчак пояснює це тим, що громади міст просто не хочуть витрачати на перейменування гроші та час. Вадим Стецюк аналізував український закон про декомунізацію, звертаючи увагу на колізії, які виникають у зв’язку із ним. Приміром, як розцінювати українських культурних діячів: Довженка, Бажана, Тичину, які працювали на комуністичний режим? Також науковець розповів про намагання місцевої влади уникнути перейменувань, приміром, вулицю Фрунзе у Харкові хочуть перейменувати на вулицю Фрунзе (але не Михайла, а його сина Тимура, який відзначився у боях за звільнення міста).

Ігор Расолько (Білорусь) аналізував проблему національної ідентичності у Білорусі та інших європейських країнах. Цікаво, що за багатьма параметрами українці та білоруси схожі. Зокрема більшість вважає, що знання державної мови не є обов’язковим для того, щоб бути громадянином.

Також у порівнянні із представниками Західної Європи українці та білоруси не вважають питання дотримання законодавства країни ключовим для того, аби вважатися громадянином цієї країни.

Розглядалися під час конференції й проблеми впливу медіа на формування національної ідентичності. Розкривали її учасниці з України Ірина Мацишина та Наталя Стеблина. Ірина Мацишина розповіла про те, що українські політики та піарники дуже часто використовують концепцію «свій –ворог», аби відвернути увагу від реальних причин події. Прикладом для цього стала історія з вбранням посла України у Великобританії Наталії Галібаренко на прийомі у королеви. Відповідаючи на галас у соціальних мережах, піарники активно використовували тезу про тиск Росії на посла, а також те, що скандал розкрутили російські ЗМІ. Наталя Стеблина говорила про те, як місцеві медіа стають інструментом для поширення національних стереотипів, а також перешкоджають налагоджуванню консенсусу між представниками різних країн. Порушуючи стандарти та друкуючи «джинсу», мережеві ЗМІ намагаються будь-якою ціною привернути увагу до своїх матеріалів, при цьому журналісти не замислюються, що такими діями можуть спровокувати конфлікт.

Окрім політичних та медійних питань на конференції обговорювалися ще й історичні проблеми.

Зокрема дослідники з Росії, України, Литви та Білорусі шукали відповідь на питання, де проходить межа Європи, чи вважати Росію європейською державою і яким чином криза в Україні та російська агресія змінить ЄС. Георгій Касьянов (Україна) сказав, що єдиним шансом нашої країни на європейське майбутнє є громадянське суспільство. Саме розвиток громадянського суспільства, волонтерського руху дає надію, оскільки нинішня ситуація в країні сильно нагадує політичну кризу після Помаранчевої революції. Олексій Мілер (Росія) передбачував розпад Євросоюзу, а також говорив про можливий союз Росії й Китаю. Фахівець вважає, що російський політикум почувається ображеним на Західну Європу та США і заперечує будь-які європейські перспективи для своєї країни.

Альфредас Бумблаускас (Литва) говорив про історичні кордони Європи, звертаючи увагу на такі фактори, як поширеність архітектурного стилю бароко, а також межу осілості євреїв. На його думку, не просто так щоразу на цих межах опинявся Маріуполь. Дослідник вважає, що європейське майбутнє для Росії є, але поки що цьому заважає ціла низка факторів, зокрема й зовнішні та внутрішньополітичні.

Конференція стала майданчиком для численних наукових дискусій. Відбувався захід на території посольства Литовської Республіки.