Очільниця Інституту демократії ім. Пилипа Орлика Світлана Єременко та аналітикиня ІДПО Наталя Стеблина взяли участь в дискусії “Хорошие русские” – хто вони? (феномен “хороших русских” у гібридній війні московії проти України і Заходу), яка відбулась 19 грудня в Медіацентрі Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв.

Організатором заходу став Центр дослідження Росії (CRS) під керівництвом Володимира Огризка. В дискусії взяли участь такі доповідачі, як народний депутат України Олег Дунда, журналіст, аналітик, заступник директора телеканалу “АТР” Айдер Муждабаєв, публіцист Віталій Портников, журналіст Роман Цимбалюк.

До заходу долучилися близько 70 осіб: науковці, співробітники дипломатичної служби, посольств, студенти Дипломатичної академії України, журналісти, представники міжнародних та громадських організацій.

Під час заходу були обговорені такі питання: чи є ліберально-демократична опозиція в московії⁠; «російські ліберали» – портрети «героїв»; «російський лібералізм» як продовження російського імперіалізму: чий Крим і чому «не все так однозначно»; інформрупори «російського лібералізму»; ⁠колективний Захід і «російський лібералізм» та ін.

На початку дискусії модератор Володимир Огризко запропонував визначитись, хто ж такі «хорошие русские» і коли з’явилося це визначення. На думку пана Володимира, цим терміном українці почали називати російських лібералів, “іноагентів”, тих, хто називає себе російською опозицією, хто виступає “за мир” , “проти Путіна” і “проти війни” з початком російської агресії у 2014 році. “Чому сьогодні важливо розібратися, ким є насправді “хорошие русские”? Тому, що вони активно працюють на Заході, транслюють псевдоліберальні наративи і, на превеликий жаль, Захід сприймає ці наративи за чисту монету. Він цих людей фінансово утримує, він не хоче ставити їм запитань, і таке враження, що шукає собі когось, кого можна назвати новою російською опозицією.” Але Володимир Огризко переконаний, що ця ліберальна опозиція насправді працює на суто імперські інтереси Росії.

Якщо говорити про узагальнюючий портрет тих, хто називає себе російськими лібералами, то, на думку Романа Цимбалюка, який довгий час працював журналістом в Москві, ці люди – “команда ворогів нашої держави”. “Вони не є опозицією, бо навіть в теорії не можуть в майбутньому прийти до влади. Їх завданням з 2014 року було демонструвати світові, що в Росії відбуваються вибори. І по факту вони займалися легалізацією цих процесів… Головне їх завдання було показати, що влада виборна – і це банально не відповідає дійсності, – вважає Роман Цимбалюк. – Мені цікаво, який вплив вони мають на Заході, бо в Росії їх вплив дорівнює нулю.”

Віталій Портников, який близько двадцяти років працював в Росії журналістом, та Айдер Муждабаєв переконані, що російські псевдоліберали, ті, хто називають себе опозицією, політблогери, журналісти насправді працюють за методичками російського ФСБ. “ Всі ці люди, яких ми вважаємо лібералами, – вони завжди співпрацювали з різними відділеннями однієї й тієї ж організації. А хто мав справді демократичні погляди – платив життям, як Валерія Новодворська, Сергій Ковальов, якого цькували всі ці “демократи”… Їхнє імперське мислення – це компенсація за відсутність прав і свобод. І воно завжди підігрівається тим, що з суспільством з різних боків працює одна і та ж організація. Раніше це була комуністична партія, а тепер – Федеральна служба безпеки,” – вважає Віталій Портников.

В тому, що російські ліберали працюють за вказівками Путіна і ФСБ, переконаний і журналіст Айдер Муждабаєв. Він акцентував увагу на шкідницькій діяльності “незалежних” журналістів і блогерів. “Вся ця “лібералістика” – це маскувальний дим для Путіна. Зверніть увагу: у всіх так званих ліберальних журналістів є класні студії, класне світло, класні офіси, обладнання, яке тисячі доларів коштує. Офіси і команди, які знаходяться в столицях європейських держав. Все це не за власні кошти, все це оплачують російські олігархи за вказівкою ФСБ. Це такий спрут, якого чомусь не бачать на Заході…”.

Під час свого виступу керівниця Інституту демократії імені Пилипа Орлика Світлана Єременко висловила думку про те, що справжньої російської опозиції на сьогодні не існує. «Чому я так вважаю? Тому, що немає дій, немає протестів ні в Росії, ні за кордоном, немає рішучих акцій. Ті росіяни, які подають себе лібералами й опозиціонерами, насправді просто російські емігранти, які потребують уваги і грошей Заходу. Якщо розглядати Юлію Навальну і її соратників як опозицію, то це просто смішно. Взяти, наприклад, їх акцію «Полудень проти Путіна», коли ліберали вийшли на акцію о 12-00 нібито на протест, але насправді легітимізували вибори Путіна у 2024 році. Або марш в Берліні. На мій погляд, це не стільки спосіб підтримати Україну і заявити рішучий протест, скільки в черговий раз виставити себе «жертвами Путіна» і залучити побільше коштів».

Світлана Єременко переконана, що від російських лібералів чи так званих, «хороших русских» Україні й українцям більше шкоди, ніж користі, тому що на Заході вони транслюють проросійські імперські наративи:

• Переконують західного обивателя, що «це все Путін», а російський народ хороший (хто тоді воює проти України?)
• Залякують тим, що розпад Росії (а інколи й звільнення окупованих Росією територій) приведе до громадянських війн, етнічних чисток, розповсюдження ядерної зброї.
• Проголошують, що проти Путіна, а насправді підтримують його імперську політику.
• Заперечують колективну відповідальність росіян у війні Росії проти України.
• Чітко й принципово не засуджують агресію і жаліють «русских мальчиков», які вбивають українців.
• Не мають чіткої позиції щодо повернення Криму й окупованих територій.
• Закликають Захід замінити Путіна, але зберегти імперію.

«Наведу тільки один приклад, – сказала Світлана Єременко. – Нещодавно наша експертка Ірина Авраменко дослідила діяльність і заяви Єкатеріни Шульман. Ця молода, розумна політблогерка, яка оперує науковими термінами, цитує світових і російських класиків, критикує Путіна, але при цьому не вважає його диктатором, тираном, заперечує культ особи. Вона не засуджує окупантів і не співчуває українцям. Шульман поводиться як інтелектуалка, яка знаходиться «над сутичками». Не бачить загарбницької політики Росії протягом століть, а війну в Україні зводить до примхи Путіна. Не говорить, що війна продовжується з 2014 року і замовчує військові злочини росіян. Маючи доступ до міжнародної аудиторії, вона не закликає до рішучих дій, щоб зупинити диктатуру, а розповідає, що путінський режим – не найгірший. Крим для неї, як і для багатьох росіян – це «подарунок і свято». Тобто, Екатєріна Шульман, як і багато інших російських лібералів, підтримує імперські наративи Кремля. Катаючись по Америці і Європі, вони збирають кошти від міжнародних фондів і громадян та використовують їх для власного піару і транслювання кремлівських агіток».

Світлана Єременко вважає, що справді хорошими росіянами є ті, хто захищає Україну зі зброєю в руках.

Айдер Муждабаєв переконаний, що російські псевдоліберали, блогери, ті, хто називають себе опозиціонерами, працюють дуже успішно і мають вплив на Заході. І це дуже сильний удар по Україні. А Україна на цьому напрямку не допрацьовує, не веде системної роботи. «На Заході дуже бракує української державницької думки, українські політики повинні пояснювати… просувати український порядок денний. Щоб зруйнувати цей вплив, нам потрібні заяви Міністерства закордонних справ, заяви послів. В кожній країні, де вони (псевдоліберали) з’являються, потрібно зачитувати таку абетку: хто вони є? Пояснювати, що вони політичні шахраї, які продають повітря. Це має бути постійний моніторинг їх висловлювань, переклад англійською, німецькою, французькою та іншими мовами. Нам потрібно маркувати їх ворогами. Нам потрібно працювати потужно, тому що держава недопрацьовує».

Світлана Єременко з гордістю повідомила, що Інститут демократії ім. Пилипа Орлика є інституцією, яка вже два роки досліджує російські ліберальні медіа, які декларують себе незалежними, та російських лідерів думок. За результатами дослідження Інститут видав книгу “Деконструктори правди” українською та англійською мовами.

Наталія Стеблина, аналітикиня ІДПО, спіавторка книги провела презентацію для учасників дискусії: «Для російських ліберальних журналістів немає такого поняття як правда, як факт. І коли ми побачили, як вони висвітлюють Велику війну, то зрозуміли, що вони не конструюють правду, а деконструюють її».

Пан Володимир Огризко, міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.), Надзвичайнй і Повноважний Посол, керівник Центру дослідження Росії, уважно прочитав книгу “Деконструктори правди” і вважає, що вона має бути “настольною книгою” у кожного посла, співробітників міністерства закордонних справ, центрах протидії дезінформації.., бо має неспростовні факти про те, як маніпулюють та дезінформують громадян російські ліберальні медіа”.

“Що значить мати цю книжку для посла за кордоном? Ось колеги і я були в цій іпостасі. Це означає, що я маю матеріал, з яким я можу виходити на засоби масової інформації, на політичні кола, на парламент, на громадські організації… Це інструмент! Інструмент, який побудований не на фейках, а на фактах! …Коли ми говоримо про такі книжки, ми говоримо про наш інструментарій, який нам потрібен, щоб переконувати наших західних партнерів, які на превеликий жаль, продовжують вірити в “прекрасную Россию будущего” очима Юлії Навальної і всіх інших “товарищей”. Тому я думаю, що мій рідний МЗС, і Міністерство культури і стратегічних комунікацій, і Український інститут, і всі інші задіяні структури повинні просити цю книгу…”

Народний депутат України Олег Дунда вважає, що ідеологічна боротьба дуже важлива. І в ній ми повинні опиратися на тих російських опозиціонерів, які справді проти Росії Путіна і можуть бути корисними для українців. Як наприклад, Фонд захисту прав людини Гаррі Каспарова. Але таких людей на жаль, дуже мало. На думку Олега Дунди, російська ліберальна опозиція виконує два головних завдання: утримує і контролює опозиційне поле для “випускання пари”; через представників псевдоопозиції російська влада проникає у владні кабінети на Заході, вони є тим інструментом, який Кремль використовує, щоб проштовхувати свої ідеї і пропозиції, які вони вважають доцільними.
“Щоб змінити ситуацію, потрібна системна робота державних установ. Потрібно в кожній країні провести соціологічні дослідження, які б показали реальну картину щодо підтримки України. Варто залучати для протидії українську діаспору. Жоден захід, який проводиться у світі, не повинен відбуватися без участі України. В аналітичні центри на Заході потрібно інтегрувати експертів, які розуміються на процесах в Україні та будуть лобіювати українські інтереси. На повну використовувати політичні майданчики як ПАРЕ та Європарламент. Вони просувають питання підтримки України, але цього недостатньо. Потрібно формувати на Заході думку щодо майбутнього російських територій. Не повинно існувати переконання, що Росія – це назавжди. Всі імперії розпадаються і Росія – не виняток,” – переконаний Олег Дунда.

Анатолій Курносов, аналітик Центру політичних студій “Доктрина”, директор громадської організації “Коло європейського діалогу”, експерт Українсько-Польської Медіа Платформи вважає, що “Круглий стіл «Феномен “хороших русских” у гібридній війні московії проти України і Заходу)» видався дуже корисним, додавши немало акцентів, які дозволили мені звірити та доповнити власні висновки щодо російської так званої ліберальної опозиції. Особливо цікавою з практичної точки зору видалася презентація, яку представили директорка Інституту демократії ім. Пилипа Орлика Світлана Єременко та аналітикиня інституту, співавторка книги «Деконструктори правди» Наталія Стеблина. Вона однозначно доводить висновок Світлани Єременко, що російської опозиції як такої просто немає. Беззубі і проімперські, так звані російські ліберали більше шкодять Україні, залякуючи Захід жахливими картинами кривавої громадянської війни та ядерного конфлікту у разі розпаду цієї недоімперії, чим фактично працюють на користь путінської влади. Дуже примітними стали наведені приклади Наталії Стеблини з дослідження, які саме прийоми використовують так звані російські ліберальні ЗМІ та лідери думок на виконання однієї з основних задач російської пропаганди – занурювання аудиторії в інформаційну трясовину, в якій немає на що спертися. А приклад російської діячки Єкатерини Шульман, яка підкреслює свій статус іноагента для легалізації на Заході та створенні собі іміджу постраждалої від гонінь російської влади, водночас фактично виправдовуючи російське керівництво та заперечуючи відповідальність всього російського суспільства за війну і злочини проти України, може і повинен стати добрим маркером для компетентних органів демократичних західних держав щодо необхідності поглибленої перевірки подібних носіїв цього статусу на предмет співпраці з російськими спецслужбами».

Отже, українській владі, дипломатам, політикам, депутатам, громадським інституціям потрібно об’єднати зусилля та разом відкривати очі заходу на російських псевдолібералів.