Ми недооцінюємо один з парадоксів сучасного часу: чим більше навколо циркулює інформації, тим більше ми покладаємось на чиюсь репутацію, щоб оцінити цю інформацію.
Пародоксальність такого стану речей полягає в тому, що постійне розширення можливостей доступу до інформації та різноманітних знань, з яким ми стикаємось в наш час, не підсилює наші здібності чи незалежність у справі оцінки цієї інформації чи знань. Скоріше, навпаки, це поглиблює нашу залежність від висновків та оцінок, з якими ми постійно стикаємося, і які належать іншим людям.
Фактично, ми переживаємо фундаментальні зміни парадигми нашої взаємодії з інформацією. Від так званої “інформаційної ери” ми рухаємося до “ери репутації”, яка відрізняється тим, що інформація тут стає цінною лише, якщо вона вже кимось відфільтрована, оцінена та прокоментована. А тому репутація стає все більш важливою опорою для наших спільних інтелектуальних зусиль.
Репутація це ті ворота, за якими перебуває знання, а ключі від цих воріт належать іншим людям, більшість з яких нам невідома особисто.
Наприклад, дискутуючи на тему негативного впливу глобального потепління на життя на Землі, ми, зазвичай, обов’язково зазначаємо, що довіряємо тим джерелам інформації, до яких звертаємось, коли шукаємо дані щодо стану клімату планети. У найкращому сценарії, йдеться про те, що ви довіряєте репутації дослідників, а наукові публікації, на ваше переконання, це ефективний спосіб відсіяти “правду” від фальшивих гіпотез та відвертих дурниць. В масовому сценарії, ми просто довіряємо телебаченню, газетам та журналам, які збирають та формують для нас інформацію, у відповідності до певної політики, яка спирається, в свою чергу, на цінності наукового знання. В цьому випадку ви відсунуті ще далі від джерел: ви довіряєте довірі інших людей у чиюсь наукову репутацію.
У світі багато людей, які не вірять у те, що американські астронавти колись побували на Місяці. Але значно більше тих. хто сприймає такі гіпотези як абсурд і просто сміються над ними. Але запитайте себе, на яку доказову базу ви спираєтесь, щоб переконати себе у тому, що американці все ж таки побували на супутнику Землі? Ці докази, будемо відверті, досить слабкі. Трохи фактів, дитячі спогади, чорно-білі кадри телебачення і те, що ви чули від батьків і інших людей про цю історичну подію.
Але, незважаючи на те, що тут не йдеться про прямі докази, а інформацію ви отримали від інших людей, ви не піддаєте сумніву щирість своїх переконань у тому, що події розгорталися саме так.
Підстави для того, що ми віримо у правдивість висадки на Місяці, базуються значно глибше, ніж докази, які кожний може здобути та перевірити самотужки. Ми розуміємо, що без оцінки надійності певних джерел, отримана інформація просто втрачає сенс у практичному розумінні.
Зміну парадигми від епохи інформації до ери репутації необхідно брати до уваги щоразу, коли ми намагаємося захистити себе від так званих “фейкових новин” та інших форм дезінформації, які поширюються у сучасному суспільстві. Досвідчений громадянин цифрової епохи має бути компетентним не у відборі та перевірці достовірності чи правдивості новин, як багато хто вважає. Скоріше, важливо вміти відтворити “репутаційний маршрут” інформаційного фрагменту, до якого виникли запитання, з тим, щоб виявити та оцінити наміри та вигоди тих, хто його поширював та зрозуміти порядок денний тих інституцій та структур, які визнали достовірність цієї інформації.
Перебуваючи на етапі вирішення чи приймати, чи відмовлятися від нової інформації, ми маємо запитати себе: Звідки вона походить? Чи має джерело хорошу репутацію? Хто із визнаних авторитетів довіряє їм? Чи маю я підстави не враховувати оцінки цих авторитетів? Відповіді на ці запитання дозволять нам орієнтуватися у реаліях значно краще, ніж спроби напряму з’ясувати достовірність та надійність інформації.
У світі, де панує глибока спеціалізація, немає жодного сенсу самостійно досліджувати, наприклад, можливу кореляцію щеплення та аутизму. Ви просто згаєте купу цінного часу, а ваші висновки, скоріше за все, не будуть переконливими. В епоху репутації ваша увага має бути зосереджена не на контенті інформації, а на мережі відносин, яка сформувала цей контент і де цей контент набув того чи іншого заслуженого чи незаслуженого “рангу” у загальній системі знань.
Ми маємо вчитися набувати нових компетенцій, суть яких полягає в готовності ставити під сумнів та виявляти репутацію джерела інформації. Це те, чому майбутні покоління мають вчитися вже сьогодні.
Вже скоро люди будуть знати як критично оцінювати репутацію будь-яких джерел інформації, з якими вони мають справу, та набувати нового рівня знань, навчаючись грамотно позначати відповідним соціальним “рангом” кожний фрагмент інформації, який потраплятиме в їхнє когнитивне поле.
(за матеріалами статті Gloria Origgi у виданні Fast Company)