Статті

Чи можна залишити коментар? Або як інтерактивність у ЗМІ пов’язана із демократією

Оприлюднено

Інтернет дав мас-медіа дуже багато можливостей для взаємодії із аудиторією, проте багато хто сприймає звичайну інтерактивність на сайті (можливість коментувати новини чи брати участь в опитуваннях) як свідчення більшої відкритості редакцій та залучення аудиторії. Проте чи це справді так?

Як показує моніторинг реформованих ЗМІ, який проводиться Інститутом демократії імені Пилипа Орлика, електронні версії багатьох із них мають серйозні проблеми з наповненням та дизайном. Тим не менш, правила створення текстів для мережі – не все, що потрібно знати тим, хто тільки запускає електронну версію свого видання чи ж продумує її подальшу роботу. Концепція взаємодії із читачами через сайт не менш важлива, ніж публікації із лінками та мультимедіа.

Інтерактивний потенціал мережі може бути використаний не тільки для того, щоб підвищити заходи на сайт, а для більшої участі місцевої громади у політиці, для спільного обговорення і вирішення наболілих проблем. Про те, як це зробити сучасним журналістам, міркують у своїй статті «Від великих наративів демократії до малих сподівань на участь: аудиторії, громадяни та інтерактивні інструменти у цифровій журналістиці» Кріс Петерз та Тамара Вітшге.

Інтерактивність – це не тільки коментарі на сайті

Зазвичай сайт називають інтерактивним, якщо у читачів є можливість коментувати новини. На цьому турбота мережевих ЗМІ про цю опцію зазвичай закінчується. Як правило, місцеві сайти, які моніторять експерти ІДПО, використовують інтерактивність тільки у формі включених коментарів до публікацій.
Хоча дехто не має і цього, як от реформоване видання Полтавської області газета «Лубенщина»:

Звісно, читач зможе залишити свої коментарі на ФБ-сторінці ЗМІ, але ж цінні перегляди отримає соціальна мережа.

Якщо ж можливість відреагувати текст і є, то зазвичай читачів до коментування не залучають. Тому й бачимо нулі біля позначки «коментарі». Для чого така інтерактивність?

Але навіть коментарі на сайті – це ще не все.

«Є важлива відмінність у масштабі та ступені участі між технологіями, що дозволяють користувачам контролювати та персоналізувати контент (базовий цифровий контроль), та цілими платформами, які з легкістю сприяють поширенню дописів громадянських журналістів у межах публічного дискурсу (інтегративна структурна участь)» – пишуть Кріс Петерз та Тамара Вітшге. Останнє передбачає спільне виробництво контенту, краудсорсінг (коли аудиторія стає постачальником великих масивів інформації). «Важливо, щоб читачі були присутніми й видимими саме як автори, а не тільки як аудиторія», – зазначають автори.

З-поміж аналізованих експертами реформованих видань одними із перших у плані опанування усіх можливостей мережі виявилися сайти, що співпрацюють із Агенцією розвитку локальних медіа. Вони не тільки використовують коментарі та цікаві опитування (одне з останніх завдань для читачів – упізнати місцеві будівлі «зі спини»), але й пропонують своїм читачам дописувати у форматі «блоги». Блоги корисні не тільки тим, що блогер, як правило, приводить на сайт свою аудиторію (хоча б свою маму), але й тим, що читач отримує можливість висловитися про наболіле (звичайно, за встановленими для дописувачів правилами).

Якщо блоги за принципом впливу читача на контент ЗМІ – це наступний щабель після простих коментарів та опитувань на сайті, то спільна творчість (co-creation) та краудсорсінг – вершина цієї піраміди. Такі тексти, звісно, у реформованих медіа трапляються вкрай зрідка, але все ж декілька прикладів можна навести. Один із них стосується відкриття ринку землі. Сайт «Маяк.медіа» для того, аби з’ясувати ставлення читачів до проблеми, запустив анкетування у гугл-формі. Поки що результати не були надруковані, проте подібний підхід – перший крок до спільної творчості. Анкетування дає змогу охопити більше респондентів, ніж, приміром, бліц-опитування, для написання якого журналіст шукає 5-7 людей. Тим не менш, у такому анкетуванні важливо передбачати відкриті відповіді, щоб читачі могли ділитися своїм досвідом. Окремі цитати потім можна буде використати у публікації.

До речі, американські the New York Times та the Washington Post часто друкують запрошення про співучасть у своїх соціальних мережах. А потім збирають отримані коментарі.

Однак, сайт, що працює над інтерактивністю, дає змогу читачам ще й упливати на свій контент. У зв’язку із цим Кріс Петерз та Тамара Вітшге розрізняють три рівні такого впливу.

  • звичайні опитування без взаємодії із редакцією (як-от опитування про ринок землі)
  • взаємодія із іншими читачами та/або журналістами, обмежений вплив на виробництво контенту (наприклад, використання фото від читачів чи дописів у соціальних мережах)
  • діалог та вплив читачів на контент на базі постійних консультацій між редакцією та аудиторією.

Приклади другого рівня взаємодії із читачами є на сайті «Біляївка.сіті», однак, на жаль, це рекламні тексти, які не позначені плашкою «реклама». Заголовок одного з них «20 питань, які вас цікавили про…» – якраз натяк на роботу із читачами. Якщо скористатися цим принципом і поєднати питання журналіста та найцікавіші питання від аудиторії – буде те, що треба.

Щодо зразків краудсорсінгу, то тут можна почитати зарубіжні видання. Приміром, редакції запрошували читачів знаходити помилки у шкільних підручниках або моніторити документи, що стосувалися скандалу із витратами британських політиків (до речі, на каналі Бігус.інфо теж вдаються до допомоги читачів). Італійське видання La Repubblica заохочувала читачів голосувати за теми майбутніх журналістських розслідування, а видання USA Spot.us навіть просила спонсорувати створення обраних матеріалів.

Проста взаємодія із користувачами чи залучення громадян до суспільного діалогу?

У цифрові часи науковці, політики та журналісти більше говорять про інтерактивні можливості медіа – звичайну взаємодію із читачем. Такими розмовами дуже часто підмінюються важливіші теми – про те, як саме у цифрові часи змінюється роль журналістики як інструмента демократії. «Важлива не просто взаємодія користувача із новинами, але залучення читача до справ громади через новини, – пишуть Кріс Петерз та Тамара Вітшге. – Більше можливостей для взаємодії із мас-медіа не обов’язково означає, що подібні практики призводять до більшої інклюзивності чи ж більш відповідальних форм участі громадян у суспільному житті».

Таким чином, участь аудиторії у створенні контенту просто імітується, а розрив між читачами та ЗМІ тільки стає більшим. «Внесок аудиторій і досі чітко відмежований від дописів журналістів та редакторів; владу, яку б мали отримати читачі за цифрових можливостей, так і не було передано», – пишуть дослідники. Тим не менш, значна участь аудиторії може призвести до більш демократичного розподілу права говорити не тільки в новинах, але й у ньюзрумі, і в результаті дає змогу представляти дійсність у більшій різноманітності голосів, вважають автори.

В Україні ж реформа ЗМІ якраз і може призвести не тільки до перегляду взаємин між владою та журналістами, але й для суттєвого оновлення редакційної політики видань. Звісно, завдяки розмовам про «країну у смартфоні» може видатись, що «керувати» країною громадяни зможуть і без журналістам. Тим не менш, дослідження підтверджують наявність зв’язку між споживанням новин у ЗМІ та участю громадян у політичному житті.

Інтерактивність у більш активних її формах, а не тільки коментарі та голосування, дозволить подивитися на читачів не тільки як на споживачів, але, перш за все, як на громадян. За таких умов саме місцеве ЗМІ може стати двигуном позитивних перетворень, виконувати важливі суспільні функції, а не тільки передруковувати інформацію.

Наталя Стеблина, аналітикиня ІДПО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *