Новини

Інформаційна політика України як питання її національної безпеки

Оприлюднено

2 квітня 2015 року у Дипломатичній академії при Міністерстві закордонних справ України відбувся круглий стіл: «Інформаційна політика України як питання її національної безпеки», організований Київським офісом Інституту Кеннана,  Центром дослідження Росії та Програмою академічних обмінів імені Фулбрайта в Україні.

\"\"

2 квітня 2015 року у Дипломатичній академії при Міністерстві закордонних справ України  відбувся круглий стіл: «Інформаційна політика України як питання її національної безпеки», організований Київським офісом Інституту Кеннана,  Центром дослідження Росії та Програмою академічних обмінів імені Фулбрайта в Україні . Свої презентації  на цю важливу тему представили Світлана Єременко, медіаексперт, виконавчий директор Інституту демократії імені Пилипа Орлика: «Інформаційний простір України: нагальні виклики»; Денис Богуш, президент PR-агенції Bohush Communications, Центр дослідження Росії «Російська пропаганда в контексті інформаційної війни проти України»; Світлана Жаботинська, професор Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького: «Мова як зброя у війні світоглядів» (презентація книги «Язык как оружие в войне мировоззрений. МАЙДАН-АНТИМАЙДАН: словарь-трезарус лексических инноваций (Украина, декабрь 2013-декабрь 2014)»; Віталій Жугай,  керівник ГО «Центр підтримки журналістів» «Основні гравці поля інформаційних баталій РФ та України. Короткі узагальнення»; Тетяна Лебедєва, голова Незалежної асоціації телерадіомовників України:  «Загальні рекомендації щодо інформаційної стратегії та її цільових груп»; Михайло Мінаков, доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія» «Пропаганда і суспільний діалог: конфлікт програми війни і програми Майдану в Україні»; Роман Шутов, медіаексперт, програмний директор ГО «Телекритика»:
«Російська пропаганда  як виклик державній інформаційній політиці».\"Фотографія\"

Світлана Єременко у своїй презентації «Інформаційний простір України: нагальні виклики» детально проаналізувала ситуацію в інформаційному просторі України, базуючись на даних моніторингу регіональних ЗМІ у 8 регіонах України, який проводиться за підтримки Інтерньюз Нетворк. Вона  акцентувала увагу позитивних зрушеннях за останній рік:  сайт Stopfake, створений студентами Києво-Могилянської академії для розвінчування російських пропагандистських фейків; створення групи ентузіастів «Інформаційний спротив» – Дмитро Тимчук; відкрито Український кризовий медіа – центр; створено Інформаційно – аналітичний центр РНБО та прес-служби АТО; запровадили  щоденні брифінги; обрали новий склад Національної ради з телебачення і радіомовлення; ухвалено Закон про Суспільне ТБ і радіомовлення (19 березня Закон № 1357); створено канал «Ukraine Today» ( зусиллями каналу 1+1); ухвалено Закон, який забороняє розповсюдження в Україні фільмів російського виробництва, що пропагують спецслужби, правоохоронні органи, збройні сили Російської Федерації;відправлено на експертизу до Ради Європи законопроект Про реформу державних і комунальних ЗМІ (законопроект №1123 зареєстровано 1 грудня).

Але разом з тим, останні моніторинги у січні та березні, свідчать, що чи не найбільша проблема в медіа – просторі України інформаційна ізоляція окупованих територій. \"\"У Донецькій області працюють: 10 новинних і більше 30-ти загалом російських ТБ – каналів; 3 сепаратистських ТБ – каналів: «Оплот», «Новоросия», «Донецкая республика»;  сайти: «Новороссия», «Новости Донецкой республики», «Оплот»; політику російських окупантів ідеологічно забезпечують газети: російські «Комсомольская правда», 
«Московский комсомолец», сепаратистські «Новороссия» і «Мирный Донбасс»; -терористи створили своє Міністерство інформаційної політики.*Якщо раніше «Комсомольская правда» і «Московский комсомолець» були продуктом київської редакції, то з січня 2015 року споживачі інформації в м. Донецьку вже отримували продукт московських офісів газети. У Луганській області працюють: 2 телевізійні канали:  «Луганськ -24»; так званий ГТРК ЛНР  – сепаратистський канал, що працює на захоплених ще у березні потужностях телеканалу ІРТА; сайт «Луганський інформаційний портал» – рупор сепаратистів; сайт «Исток» Молодежное Информационное Агенство; 3 друкованих видання: «Жизнь Луганска»; газета  «ХХІ век»; газета «Экспресс-клуб».  Російські канали працюють і на українських територіях і навіть у деяких районах прикордонних Харківської , Херсонської, Сумської, Чернігівської, Миколаївської і Запорізької областей.

Натомість, українські канали на окупованих територіях досі не працюють, попри обіцянки Держкомтелерадіо та Міністерства інформації; Донецькі газети «Донбасс» «Жизнь», «Вечерний Донецк», «Панорама» припинили друк ще в середині літа; «Донецкие новости» (власник Ринат Ахметов) не засуджують російської агресії , а здебільшого рекламують власника,не краща ситуація на звільнених територіях: комунальні та державні ЗМІ на територіях, підконтрольних українській владі, майже не фінансуються; погано інформуються і українські захисники: газета «Народна армія» Міністерства оборони декларує 4 тисяч наклад; газета «Єдина Україна», яку започаткував Юрій Стець, декларує 50 тисяч наклад,  але поки що ситуація з інформуванням воїнів не покращилась;  «Громадське радіо» дає 4 випуски новин по 5хв. на FM 24-цього   катастрофічно мало; деякі видання, як газета «День», журнал «Країна», «Газета по-українськи» передають частину накладу воякам та на території, підконтрольні українській владі.

Загалом ЗМІ не змінили редакційну політику відповідно військового часу та інформаційній агресії.

Світлана Єременко запропонувала свої рекомендації щодо донесення інформації на окуповані території та протидії інформаційній агресії. Щоб змінити ситуацію, необхідно: розробити Стратегію інформаційної політики держави;  створити Стратегію  інформаційної безпеки чи Програму захисту інформаційного середовища; зокрема, кібербезпеки ( комп\’ютерне протистояння у просторі Інтернету). Інформаційні війська – це не вирішення проблеми. створити єдиний координаційний центр контрпропаганди (в Україні питаннями інформаційної політики займаються РНБО, Нацрада, Держкомтелерадіо, СБУ, Міністерство оборони, створили ще і Міністерство інформації, а результати плачевні);  створити канал радіо- та ТБ – іномовлення. (Канал 1+1створив «Ukraine Todаy», але він не має необхідних потужностей та фахівців); створити на територіях, що межують із окупованими, потужності для поширення теле – чи радіосигналу; варто озброїтися досвідом «Голосу Америки» чи «Радіо Свобода» з часів холодної війни; створити канал мовлення на окуповані території по принципу «Белсат» (мовить з Польщі на Білорусь); військово- технічним шляхом знищити телевишки на окупованих територіях, щоб відключити російські пропагандистські канали; підтримувати державні видання на територіях, підконтрольних Україні; підтримувати «Громадське телебачення Донеччини», якому люди довіряють; розповсюджувати листівки, газети, акцент – на місцеві, варіант газети «Донбасс», «Донеччина», якій довіряють ; необхідно розробити окремі підходи до інформаційного контенту для тимчасово окупованих територій, в цілому України і зарубіжжя; в ідеалі потрібно поширювати інформацію і в Росії; налагодити відкриту прозору комунікацію між владою, громадою і медіа; запозичити світовий досвід, як працювати на окупованих територіях: наприклад «операція «Буря в пустині» США, Ізраїлю тощо; об’єднати зусилля країн Європи та Америки в протидії російській інформаційній агресії.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *