Чи можете ви уявити ситуацію, за якої журналісту оголосять догану чи й геть звільнять за твіт чи пост у соціальній мережі?
Для багатьох українських регіональних журналістів вважається цілком нормальним декларувати свою позицію публічно, в тому числі, й у соцмережах. Думаю, це такий собі рудимент, що лишився з радянських часів, коли модними були усі ці колективні звернення, декларації, засудження та ін.
Тим не менш, публічна заява журналіста може призвести до порушення одного із провідних стандартів – нейтральності. Вважається, що журналіст має бути «над» конфліктом. Або ж, як зазначив дослідник Мейєр, бути «людиною з Марсу».
В одному із навчальних відео від «Бі-Бі-Сі», де розглядається проблема нейтральності журналіста, спікерка говорить, що у них в редакції не прийнято навіть говорити про те, хто за кого голосує на виборах. Вона тим не цікавиться – і справді не знає, хто за кого. Чи можете ви таке уявити у нас?
Для того, аби розібратися із цією проблемою детальніше, поглянемо на практику американських та західноєвропейських ЗМІ. Вона описана у посібнику «10 найкращих практик для соціальних медіа: корисний порадник для новинних медіа», де зібрано рекомендації для журналістів від відомих мас-медіа світу. Отже, як вони регламентують поведінку журналістів у соцмережах?
The Washington Post: догана за твіт
Цей випадок уже вивчають у посібниках із журналістики у США. Тож можемо навіть його назвати класичним. Один із редакторів газети, Р. Нарісетті, мав закриту групу у Твіттері, де постив свої думки щодо різних питань, зокрема реформ у країні, політичних персоналій та ін. І от одного дня про сенатора Берда, якому на той момент був 91 рік, він написав:
Sen Byrd (91) in hospital after he falls from ‘standing up too quickly.’ How about term limits. Or retirement age. Or commonsense to prevail («Сенатор Берд (91) у лікарні після того, як він впав через те, що «звівся надто швидко». Як щодо обмежень терміну? Або пенсійного віку? Або здорового глузду, який мав би взяти гору?»).
Незважаючи на те, що група була закрита, автор твіта все одно отримав догану. Тобто висловлювався він не зовсім публічно, тим не менш, сам факт того, що він це запостив, викликав резонанс. Адже одна справа говорити такі речі товаришу за кавою, а інша справа – публікувати. Навіть у закритій групі.
Після цього газета вирішила встановити для своїх працівників певні правила. Зокрема, їм було рекомендовано «утриматися від того, щоб писати, твітити або постити будь що, включаючи фото та відео, що може бути сприйняте як упередження: політичне, расове, сексистське, релігійне та ін; або фаворитизм, що може бути використане для того, аби поставити під сумнів довіру до нас як до журналістів».
CNN: звільнення за твіт
Ще більш жорсткою була реакція на твіт головної редакторки відділу зі справ Близького сходу Октавії Наср. Вона відреагувала на смерть засновника руху «Хезболла» Саїда Мухаммада Хусейна Фадлалла словами:
Sad to hear of the passing of Sayyed Mohammad Hussein Fadlallah.. One of Hezbollah’s giants I respect a lot («Мені було сумно почути про відхід Саїда Мухаммада Хусейна Фадлалла. Один із видатних діячів Хезболли, якого я дуже поважала»)
Цей твіт також можна багато обговорювати, однак, у даному випадку журналістка втратила свою позицію «над» конфліктом. Відтак, це могло вплинути на сприйняття безсторонності її ЗМІ.
Видання Politico: відповідайте не тільки за власний контент, а й за те, що на вашій сторінці постять інші
У цьому ЗМІ журналістам нагадують, що у соцмережах усі бачать усе. Тому пропонують своїм працівникам не тільки дбати про інформаційну безпеку, наприклад, виходити зі своїх акаунтів, аби зловмисники не могли постити щось від вашого імені. Але й слідкувати за тим, що інші постять на вашій сторінці. Важливо також звертати увагу на фото, на яких вас «тегають». При цьому, звісно, варто думати й про те, в яких обставинах і з ким ви фотографуєтесь.
Ретвіти, лайки і додавання у «друзі»
Власний контент у соцмережах – це не єдине, що має створюватися з урахуванням професійних стандартів і потенційного впливу на репутацію вашого ЗМІ. У посібнику «10 найкращих практик для соціальних медіа: корисний порадник для новинних медіа» нагадують, що ретвіти і лайки постів інших дописувачів можуть сприйматися так, ніби ви підтримуєте висловлену там позицію.
«Чи правильно вас зрозуміє ваш читач? Читачі не повинні думати, що таким чином ви висловлюєте свою підтримку. Піклуйтеся про те, щоб ваша позиція була повністю зрозумілою», – пишуть автори.
Додавання у друзі також може сприйматися неоднозначно. З одного боку, журналісти мають слідкувати за відомими людьми, а також тими, хто потенційно може стати їхнім джерелом інформації. Але сам факт додавання у «друзі» може сприйматися як підтримка тієї або іншої особи. Тому краще все ж обирати опцію «стежити».
Те саме правило стосується і груп. Наприклад, у виданні the Los Angeles Times радять дотримуватися принципу балансу.
«Якщо ви подружилися з джерелом інформації у ФБ або ж вступили у групу, що виражає одну сторону дискусійного питання, вступіть у групу, в якій відображено іншу сторону. Також майте на увазі, що читачі можуть сприймати вашу участь в групі як те, що ви погоджуєтесь із декларованою точкою зору. Поясніть свої дії, підкресліть, що ви робите це, щоби зібрати інформацію або обрати тему для публікації. Врахуйте, що ви можете бути просто спостерігачем – без активної участі», – зазначають у газеті.
А як щодо видалення із друзів? У газеті the Denver Post рекомендують:
«Якщо ви додаєте своїх друзів на своїй особистій Фейсбук-сторінці, не видаляйте нікого із джерел, включно із джерелами з усіх ідеологічних сторін питання».
Додаткові правила
Окрім рекомендацій, що стосуються дотримання принципу нейтральності, автори посібника говорять і про процес взаємодії із читачами та про інші моменти.
Одне із важливих правил: повідомляти новини спочатку на своєму сайті, а вже потім у соцмережах. Також потрібно говорити про свої помилки, якщо ви їх припустилися. Під час спілкування із джерелами у месенджері, варто представлятися журналістом, аби герої ваших майбутніх публікацій знали про те, що говорять в режимі «для запису». Ще один момент – не репостити нічого без перевірки інформації.
Таким чином, як в офлайні, так і в онлайні журналісти мають дотримуватися тих самих правил. І якщо раніше у виданні Washington Post обмежували усні заяви журналіста, то зараз це стосується і того, що цей журналіст може запостити у соціальних мережах. Фейсбук, Твіттер та Інстаграм значно обмежили нашу приватність, і це варто приймати, якщо ви вже вирішили ними користуватися.
Чи можна застосувати усі ці правила у вітчизняному медіа-просторі? Звісно, більшість із цих порад виглядає поки що надто нереально. Тим не менш, частина із них є чимось на кшталт медіа-гігієни, піклуванням про своє безпечне майбутнє. Адже, як нагадують у інформаційній агенції «Ройтерз»:
«Написати пост або блог – усе одно, що літати без страховки. Соцмережі передбачають швидку, постійну і короткотривалу комунікацію. А в журналістиці важливо ретельно зважувати те, що ви хочете сказати і дбати про те, аби ваші заяви підкріплювалися фактами. Редакційний процес влаштовано так, що ваш текст проходить декілька інстанцій, перш ніж ви зможете натиснути кнопку «надрукувати». А у соцмережах цього немає.
Наталя Стеблина