«Ми не маємо інформації про те, що з нами буде далі. Ми відірвані від світу. Усе, про що ми дізнаємося, – на рівні чуток», — так переселенці відповідають на питання про те, чи здатні одеські журналісти задовольнити їхні інформаційні потреби.

Дискусія про комунікацію між переселенцями, владою та журналістами відбулася в Одесі 21 квітня під час круглого столу «Інформаційні потреби внутрішньо-переміщених осіб: як покращити комунікацію між владою, переселенцями, НДО, волонтерами та ЗМІ і забезпечити доступ до важливої інформації».

Матеріалів про переселенців – 1%

«Українські медіа розміщують 1% матеріалів про переселенців, — розповіла під час круглого столу Світлана Єременко, виконавчий директор Інституту демократії імені Пилипа Орлика, організатор заходу. – Особливо гостро проблема інформації стоїть на звільнених територіях. Люди не завжди знають про те, що вони мають право на допомогу і взагалі дуже мало мають інформації з України». Пані Єременко повідомила, що за результатами Всеукраїнського моніторингу регіональної преси, черговий етап якого відбувся у лютому, видно, що в деяких регіонах України журналісти майже не висвітлюють теми переселенців, неоголошеної війни Росії проти України, не пишуть про поранених, загиблих військових.

«Наш експерт Володимир Садівничий зазначив: якщо прочитати сумські медіа, то складається таке враження, що у Сумах взагалі немає переселенців, — говорить експертка. – А якщо вони і є, то у них взагалі не виникає жодних проблем. Так само працює харківська газета «Время», яка належить олігарху Фельдману. Сайт «Житомир today» розмістив інформацію, про те, що переселенців виселять із готелю, де вони зараз проживають. Ця інформація не підтвердилася, але посіяла паніку. Деякі житомирські медіа називають переселенців біженцями, що їх дуже ображає. Тобто в деяких випадках ЗМІ не допомагають знайти спільну мову, а навпаки загострюють ситуацію».

«Тонни гуманітарної допомоги» — насправді чи тільки на папері?

Про те, як одеські медіа висвітлюють тему переселенців, розповіла Наталія Стеблина, експертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика. «Ця проблема також не популярна і в Одесі. За місяць про переселенців з’являється дві-три новини. До того ж, майже усі вони пишуться з позиції «приймаючої» сторони. Наголос робиться на тому, що добрі одесити, добра влада їм допомогла. Натомість ми нічого не чуємо від самих переселенців. А чи корисною була ця допомога? Можливо, вони потребують геть іншого?» За словами експертки, переселенці, як і волонтери та воїни АТО, дуже часто використовуються політиками як декорації під час передвиборчої кампанії. Кожен третій-четвертий матеріал про них – або «джинса», або «паркет». «Піарники політиків навіть не додумуються для того, щоб уставити у текст цитату переселенців, які б сказали, що такий-то кандидат їм дуже допоміг. Просто пишуть про «тонни гуманітарної допомоги» або що справи переселенців у політиків «на особливому контролі». Тож у аудиторії і складається враження, що це й справді так».

Дайте слово переселенцям!

У круглому столі взяли участь й самі переселенці. Олена Тєряєва – з Макіївки, в Одесі очолює ГО «Одеська обласна колегія лікарів». Пані Тєряєва вважає, що журналісти найчастіше пишуть про переселенців як про соціальний тягар. «ЗМІ фокусують увагу на переселенцях, які компактно розселені, наприклад у санаторії «Куяльник». З одного боку, це справедливо. Бо там проживають люди з особливими потребами. Тут потрібен громадський контроль, а отже, й увага ЗМІ. Однак не вистачає інформації про ті 30 тисяч переселенців, які живуть в Одеській області. Вони із чиєюсь допомогою або самостійно соціалізувалися і приносять користь місцевій громаді. Не вистачає історій про людей, які відкрили свій бізнес, які створили робочі місця, в тому числі й для одеситів. Історій про людей, які є не тільки прикладом для наслідування, але й для натхнення переселенців, які намагаються активно будувати своє життя».

Олена Тєряєва говорить, що для того, аби здолати стереотип утриманця, переселенці мають поводитися активніше. Запрошувати журналістів, писати про свої перемоги у соціальних мережах. А журналісти – у свою чергу – мають відслідковувати позитивні історії, а також давати змогу переселенцям говорити від першої особи, давати їм слово. «За моїми даними, в Одесі зараз працює 22 лікарі, 11 середніх медичних працівників, одна санітарка – це все переселенці. Мені здається, що багато хто з них має зворушливу життєву історію. Про них треба писати, з ними треба зустрічатись. Їм треба давати слово», — відзначила вона.

«Ми хочемо бути повноцінними членами суспільства, але нам цієї можливості не дають»

Переселенець з Донецька Євген Ліщенко у квітні, завдяки програмі розвитку ООН, відкрив свою справу – центр для дітей «Капітошка». З його точки зору, переселенці дуже потребують інформації, але не знаходять її у ЗМІ. На його думку, це повідомлення про те, що відбувається в Донецьку або Луганську, адже більшість планує повернутися додому з часом. Також переселенцями потрібно повідомляти про те, де можна отримати їжу, одяг або ж відвідати певні заходи. Таку інформацію, за досвідом пана Ліщенка, можна отримати тільки власноруч – в результаті багатогодинного пошуку в інтернеті. Окрім цього, треба говорити про те, де і кому допомогли.

Олена Ковальова, переселенка з Артьомовська, зараз мешкає у санаторії Куяльник. Вона з іншими переселенцями працює у кол-центрі з відео нагляду, а також захистила грант від Міжнародної організації міграції і планує зайнятися вишивкою. «Не всі переселенці пристосуванці, — говорить пані Ковальова. – Справді, у ЗМІ дуже мало позитивних історій. А вони б могли стати для когось стимулом: «а чим я гірший?» Взагалі у ЗМІ дуже мало інформації. Наприклад, дуже давно існує проблема заборгованості санаторію «Куяльник». Ми готові частину грошей заплатити. Але про це ніхто не говорить. Немає діалогу з владою. Ми не хочемо бути паразитами. Ми хочемо бути повноцінними членами суспільства. Але нам цієї можливості не дають».

«Журналісти просто не спілкуються із переселенцями»

На круглому столі також виступив одеський журналіст, головний редактор телеканалу «Медіа-інформ», Сергій Братчук. На його думку, сьогоднішній стан одеської журналістики, в тому числі й хиби у висвітленні теми переселенців, – це проблема моральних якостей людини, а також проблеми честі, совісті і державності. «Для багатьох одеських журналістів, хоча я не буду говорити за всіх, використання мови ворожнечі – це нефаховість і непрофесійність. Це незнання предмету, це наслідок того, що журналісти просто не спілкуються з переселенцями». До того ж, на думку журналіста, ніхто не скасовував відповідальність влади.

Також пан Братчук, який є також і громадським активістом, зокрема координатором групи «Інформаційний спротив «Південь», головою ГО «Чорний тюльпан Одеса», зазначив, що переселенцям потрібно розповідати не тільки про проблеми та успіхи, але й показувати свою громадянську позицію. «Я пам’ятаю ефіри 2014 року і пам’ятаю, що говорили люди про мешканців Донбасу. Також пам’ятаю і репліки про референдум та те, що «Донбас ніхто не поставить на коліна». Сьогодні ж переселенцям потрібно говорити, що Україна – єдина. Одеса змінилася і хоче почути це від вас».

«Я стала громадянкою за 5 хвилин»

Розмову про громадянську позицію продовжила Наталія Ліщенко: «Я стала громадянкою за 5 хвилин. 22 травня 2014 року я поверталася з роботи. Це ще було в Донецьку. Стою на перехресті у заторі. І тут виїжджає бронетранспортер з надписом «Восток». І «лицо кавказской национальности» — осетини брали Донецьк, це всім відомо – стоїть зверху. Я за 5 хвилин, поки червоне світло змінилося на зелене – стала громадянкою України. І назад шляху не буде. Так от ми всі, хто тут, такі. Ми змінилися. Тому запитуйте нас, ми пояснимо. Це для усіх важливо почути».

Підсумовуючи засідання круглого столу, пані Світала Єременко наголосила, що з її досвіду це перший круглий стіл, який проігнорували представники місцевої влади й більшість місцевих ЗМІ. Інститут демократії імені Пилипа Орлика проводив подібні заходи в багатьох містах України: у Краматорську, Херсоні, Харкові, Сєверодонецьку і Житомирі. І лише в Одесі ніхто з місцевої влади не схотів долучитися до обговорення проблем переселенців. «Я дуже здивована тим, що величезна громада переселенців в Одесі досі не має потужних громадських організацій. Така ситуація тільки у Житомирі. Але там переселенців усього сім тисяч. Це дуже дивно для Одеси. У Харкові, Херсоні, Краматорську, Сєверодонецьку дуже потужні громадські організації, які відстоюють інтереси переселенців, допомагають комунікувати з владою і просувають свої рекомендації і пропозиції. Тому перед місцевою громадою стоїть завдання зареєструвати подібну організацію і тут».

(джерело)