Захід відбувся на базі Культурної платформи ініціатив «Ізоляція» і зібрав близько 300 представників регіональних, національних та міжнародних медіа, громадських організацій. Форум організовано Донецьким інститутом інформації (голова правління — Олексій Мацука) за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) у партнерстві з низкою медіа зі сходу. За таких складних соціально-політичних умов — війни і безпрецедентної російської агресії, медійники сподівалися знайти відповіді на наболілі складні питання, зокрема, як реагувати на виклики інформаційної війни, спровокованої Росією проти України, як донести слово правди до людей, які опинилися в зоні проведення АТО, та як взагалі виживати незалежним медіа? Захід відбувся на базі Культурної платформи ініціатив «Ізоляція» і зібрав близько 300 представників регіональних, національних та міжнародних медіа, громадських організацій. Форум організовано Донецьким інститутом інформації (голова правління — Олексій Мацука) за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) у партнерстві з низкою медіа зі сходу. За таких складних соціально-політичних умов — війни і безпрецедентної російської агресії, медійники сподівалися знайти відповіді на наболілі складні питання, зокрема, як реагувати на виклики інформаційної війни, спровокованої Росією проти України, як донести слово правди до людей, які опинилися в зоні проведення АТО, та як взагалі виживати незалежним медіа?

Організатори задекларували Донбас Медіа Форум як платформу для діалогу регіональних та міжнародних медіа, культурних ініціатив і громадських організацій з метою розвитку громадянського суспільства та укріплення принципів незалежної журналістики в регіоні. Під час заходу було заплановано відверту професіональну розмову, тому і розраховували на присутність якнайбільше 50 — 60 осіб. Але форум викликав таке зацікавлення серед журналістів, експертів, членів міжнародних організацій, що довелося завчасно припинити реєстрацію, бо охочих виявилось понад 400 осіб. Це є ознакою актуальності й потрібності заходу.

НА СВІДОМІСТЬ ЛЮДЕЙ «ТИСНУТЬ» ТОННИ БРЕХНІ

Найперше, і цього не можна було не відчути, під час усього форуму тривала тепла, зворушлива, майже родинна атмосфера. І це зрозуміло, адже тут зібралися колеги, яких війна розкидала у різні куточки України. Чимало людей не бачилися вже довше року, а декого, як Вадима Алтухова з Макіївки та Сергія Фурманюка з Донецька, тільки нещодавно витягнули з підвалів терористів.

У перший день форуму медіа-експерти Інституту демократії імені Пилипа Орлика, зокрема автор цього матеріалу, а також Донецького інституту соціальних досліджень і політичного аналізу Володимир Кіпень окреслили ситуацію в східному регіоні. Однією з найбільших проблем експерти вважають інформаційну ізоляцію окупованих територій та недостатність інформації на територіях, підконтрольних українській владі. Адже уже понад рік наші співвітчизники в захоплених частинах Донецької та Луганської областей піддаються інтенсивній російській пропаганді, що ллється брудними потоками з десятка російських телевізійних новинних каналів, сепаратистських телеканалів, сайтів і друкованих видань. На свідомість цих людей щодня «тиснуть» тонни цинічної антиукраїнської брехні, звинувачень, наклепів.

Більшість проукраїнських журналістів змушена була виїхати, залишивши все: редакції, домівки, бібліотеки, колекції — все, що складало їхнє мирне, «безградне» життя. На думку редактора газети «Донеччина» Ігоря Зоца, за іронією долі саме День журналіста минулого року ознаменував повний розгром донецьких ЗМІ в регіоні. Частина донецьких редакцій, як обласна газета «Жизнь», «Вечерний Донецк», «Панорама», змушена була закритися. «Вечерняя Макеевка» перейшла на службу до сепаратистів. Популярна газета «Донбасс» певний час не виходила, а далі скоротила випуски від чотирьох до одного на тиждень. Решта виходять в електронному форматі.

Десятки журналістів залишилися без засобів до існування. Багато з них досі не можуть знайти роботу — і це проблема, яку теж обговорювали протягом форуму. Під час дискусій відкрився цікавий феномен. Андрій Діхтяренко з Луганська сказав: «Ми опинилися в унікальній ситуації: з одного боку, ми — емігранти, а з іншого, незважаючи на це — ми зберегли свої видання». Так, журналісти Донецька й Луганська залишились без домівок, але здебільшого вони продовжують детально висвітлювати події на окупованих територіях, писати про проблеми громадян, які там залишаються, вимушених переселенців, військових, поранених. «Донеччину», яка була єдиною україномовною газетою в Донецьку, редактор Ігор Зоц видає час від часу власним коштом і на пожертви доброчинців у Києві. Роман Лазаренко з колегами продовжують наповнювати новинами донецький сайт 62.ua у Львові. Андрій Діхтяренко з Луганська працює на «Радіо Свобода» й зі своєї зарплати фінансує «Реальную газету». У Києві розмістились редакція сайту «ОстроВ», «Новости Донбасса», Донецький прес-клуб», який готує стрічку новин «Свободный Донбасс» у «Фейсбуці».

ЮРІЙ СТЕЦЬ ПРИВІТАВСЯ І… ЗНИК

Особливий інтерес присутніх викликала дискусія «Ситуація на Донбасі очима журналістів із Донбасу», в якій взяли участь Євген Фіалко, редактор газети «Наша Дружківка»; Дмитро Дурнєв, редактор «Московского комсомольца в Донбассе» (Маріуполь); Віталій Виголов, редактор краматорської газети «Общежитие»; головний редактор сайта «Політика 2.0» Сергій Сакадинський із Луганська. Ці журналісти з Донбасу говорили про проблеми виживання ЗМІ в умовах соціально-економічної кризи і зменшення реклами; необхідність справжнього оновлення керівництва на місцях, де й досі на багатьох керівних посадах залишаються екс-регіонали; потребу в якісному інформуванні наших співгромадян; відсутність дієвої інформаційної політики, важливість існування незалежних медіа. Прикро, що їх не почули ні представники влади, які не зацікавились заходом, ні міністр інформаційної політики Юрій Стець, який, на жаль, знайшов час лише на вітальну промову, пообіцяв «прислухатися до критики, зустрітися під час дискусій» і… зник.

Взагалі, під час форуму?? склалося враження, що представники міжнародних інституцій радше переймаються проблемами російської агресії проти України, інформаційної ізоляції наших співвітчизників на окупованих територіях, долею журналістів-емігрантів і ЗМІ-вигнанців, аніж українські організації, які повинні займатися цими питаннями.

На форумі було висловлено дуже багато цікавих думок, пропозицій, які потребують аналізу. Але якщо говорити про попередні висновки, то головне, що Донбас Медіа Форум взагалі відбувся. Дуже позитивно, що вперше в історії незалежної України журналісти зібралися в такому форматі, щоб обговорити свої болючі проблеми, і зробили це абсолютно без участі влади, без фінансової підтримки олігархів і вказівок мерів, голів адміністрацій, міністрів, і не для їхнього піару. Ця подія довела, що журналісти Донбасу у своїй переважній більшості віддані Україні. Втративши все — вони зберегли свої ЗМІ. Розуміючи, що перший етап інформаційної війни Україна програла, вони працюють на те, щоб виграти другий етап за душі та свідомість людей, які залишились на окупованих територіях. Захід продемонстрував, що серед донецьких журналістів є ціла когорта молодих, активних, патріотичних людей, які хочуть бути незалежними і працювати за світовими професіональними стандартами.

ПАТЕРНАЛІСТСЬКІ ПОГЛЯДИ

Проте форум також показав, що в деяких представників ЗМІ Донбасу — патерналістські погляди: «дайте нам безкоштовний папір, допоможіть з грантами, влаштуйте на роботу…» Втім, це характерно і для інших регіонів України. Серйозної та глибокої дискусії щодо дотримання професійних стандартів, кодексу журналістської етики, саморегуляції не відбулося. Хоча за два дні було неможливо охопити стільки важливих тем. Бо хоч би про що говорили — все одно поверталися до найбільш болісного — війни. Виходячи з того, наскільки емоційними були обговорення, зустрічі, можна стверджувати, що форум мав і психотерапевтичний ефект. Для журналістів, які вже довше року перебувають у постійному стресі, які пережили обстріли й полон, важливо було виговоритися, бути почутими і зрозумілими. Так і вийшло, адже на зустрічі зібралися однодумці. Звісно, організатори ставили за мету не тільки обговорити важливі питання, обмінятися досвідом, а й виробити документи, які могли б допомогти у вирішенні проблем, що розглядалися. Тому учасники форуму склали резолюцію, яка зараз допрацьовується й буде оприлюднена, і вирішили створити єдиний сервер даних з архівами видань Донбасу, що допоможе зберегти публікації видань, які працювали до війни, й передавати досвід і знання від старшого покоління журналістів до молодих. Крім того, найголовніше, у більшості виступів лунала впевненість у перемозі України та поверненні Донбасу. Щодо невтішного висновку, то розчарувала незацікавленість влади. Так, увагу до форуму засвідчили своєю короткою присутністю радник Президента з питань мирного врегулювання ситуації у Донбасі Ірина Геращенко, міністр інформполітики Юрій Стець, його заступниця Тетяна Попова. Але… Присутні сподівалися почути від цих посадовців чіткі і зрозумілі відповіді на свої запитання: коли і в якій формі ЗМІ, що працюють у зоні АТО, можуть очікувати на підтримку від держави; в чому полягає Стратегія інформаційної безпеки; як скоро буде відновлено ефірне телерадіомовлення на окупованих територіях; яка позиція міністерства щодо запрошення українських журналістів лідерами сепаратистів до співпраці, чи матимуть журналісти якісь гарантії своєї безпеки в разі такої «співпраці»; яким вектором — війни чи миру — керуватися надалі? На жаль, відповідей від політиків учасники форуму не отримали.

Світлана ЄРЕМЕНКО