Аналітика

Кому потрібна медіаграмотність?

Оприлюднено

Усім відоми експеримент, коли дитсадківців, які розрізняли кольори, легко перевчили. Маніпуляції старі, як світ. Зайве пояснювати, що актуальність винесеного у заголовок запитання тісно пов’язана з бурхливим розвитком суспільства, коли доступ до інформації необмежений. У класичному розумінні медіаграмотності, хоча термін актуалізовано не так давно, йдеться про споживачів ЗМІ.

\"\"Усім відоми експеримент, коли дитсадківців, які розрізняли кольори, легко перевчили. Маніпуляції старі, як світ. Зайве пояснювати, що актуальність винесеного у заголовок запитання тісно пов’язана з бурхливим розвитком суспільства, коли доступ до інформації необмежений. У класичному розумінні медіаграмотності, хоча термін актуалізовано не так давно, йдеться про споживачів ЗМІ. Науковці та громадськість, відстоюючи якість медіапродукту, прагнуть передусім навчити відрізняти достовірну і недостовірну інформацію, причому остання не завжди є свідомою дезінформацією – часто-густо недосконалою, неаргументованою, неповною, незбалансованою. Як на мене, така приносить не менше шкоди, аніж свідомі пропаганда, фейк, брехня, маніпуляції. До цієї думки повернуся згодом, наразі буквально тезово поділю аудиторію ЗМІ, беручи до уваги рівень взаємовпливів. Розмістивши ЗМІ умовно в  центрі, побачимо потужне активне оточення: владу, бізнес, політикум, громадську й он-лайн журналістику, громадські організації, піар- та рекламні агенції тощо та традиційну пасивну тріаду «читачі-глядачі-слухачі». Як на мене, кожен сегмент цього ринку потребує навчання медіаграмотності. Тоді, можливо, замовники «джинси» зрозуміють, що її відрізняють від аналітики; рекламодавці бачитимуть залежність прибутків від якості контенту; так звані пасивні споживачі відчуватимуть, коли їх дурять, і почнуть надавати перевагу достовірній і аргументованій інформації. Відомо, до прикладу, що у швецьких школах навчають медіаграмотності з молодших класів. Цілеспрямованим роз’ясненням принципів, на яких базується якісна журналістика, почали займатися і в деяких українських школах. Кафедра журналістики Чернівецького університету також виношує ідею створення таких факультативів. Академія української преси, працюючи з різними цільовими аудиторіями, визначила завданнями медіаграмотності, зокрема, вміння фільтрувати інформацію, розрізняти достовірну  та недостовірну, шукати джерела, порівнювати їх, перевіряти на репутацію, з’ясовувати авторство та мету, вирізняти факти і судження, виховувати критичне мислення та виробляти власне судження – тобто йдеться про свідомий захист від недостовірної інформації, що особливо актуально в умовах інформагресії та пропаганди.

Повертаюсь до виробників інформації На моє переконання (нехай подарують колеги за зухвалість), журналістам медіаграмотність (у вузькому та широкому розумінні) потрібна не менше, аніж об’єктам нашої праці. Що ми робимо: конструюємо реальність чи адекватно висвітлюємо її – об’єктивно та неупереджено, як нас вчили? Зрозуміло, що творчість  річ суб’єктивна, свідомість найбільш незаангажованих підвладна генам, вихованню, оточенню, смакам, симпатіям, та, здобуваючи професію, ми знали, що основою метою нашої праці є правда, – може, нам слід давати клятву на кшталт Гіпократової? Свідоме, на замовлення, нехтування нею –  зрідні злочину; несвідоме – свідчення непрофесіоналізму. Що гірше, коли результат той самий?

Моніторинг регіональної преси, що його кілька років проводить Інститут демократії ім.Пилипа Орлика за сприяння Інтерньюз Нетворк та USAID, якраз і висвічує обидва боки проблеми: поблажливість до замовності (через  у тому числі економічні причини, що не є виправданням) та низький професіоналізм (нерозуміння мети і наслідків публікації, недолугість аргументів, невідокремлення фактів від коментарів, неточність, незбалансованість, неповнота, неоперативність, неактуальність, слідування стереотипам, особиста упередженість, байдужість до аудиторії, низькі ерудиція, загальна культура та грамотність плюс бажання бути поза критикою…).

Якщо ще вчора, умовно кажучи, медіаграмотність можна було тлумачити як самоціль експертів, то в умовах інформаційної війни на тлі війни реальної, дотримання стандартів журналістики, передовсім достовірності, є потужним фактором впливу на перевагу сил.

Тож на запитання, «кому потрібна медіаграмотність?», впевнено відповім: журналістам не менше, аніж аудиторії. Однак самими навчальними тренінгами проблему навряд чи вирішимо. Беремо у спільники нашу аудиторію та її небажання споживати неякісну, несвіжу, підробну інформаційну продукцію. І безупинно вчимося та вдосконалюємось, аби встигати за правдою.

__________
Тетяна Смолдирева, експерт ІДПО, заслужений журналіст України.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *