обговорювали учасники круглого столу, який відбувся 16 липня 2015 року у Києві за ініціативи Інституту демократії імені Пилипа Орлика. Захід зібрав представників центральних і регіональних медіа, влади, науки, третього сектору. Обговорювалися сучасний стан впровадження медіареформ в Україні, питання роздержавлення комунальних ЗМІ, способи саморегуляції засобів масової інформації, ситуація з дотриманням журналістських стандартів, медіаграмотність.

обговорювали учасники круглого столу, який відбувся 16 липня 2015 року у Києві за ініціативи Інституту демократії імені Пилипа Орлика. Захід зібрав представників центральних і регіональних медіа, влади, науки, третього сектору. Обговорювалися сучасний стан впровадження медіареформ в Україні, питання роздержавлення комунальних ЗМІ, способи саморегуляції засобів масової інформації, ситуація з дотриманням журналістських стандартів, медіаграмотність.

Ситуація в регіональних медіа

Світлана ЄРЕМЕНКО, виконавчий директор Інституту демократії ім. Пилипа Орлика (ІДПО), яка відкрила конференцію виступом щодо ситуації в регіональних медіа, презентувала результати моніторингу друкованих та інтернет-видань на предмет дотримання ними професійних стандартів, що його проводив ІДПО в період з вересня 2014-го до червня 2015 року.

Проект Інституту реалізується вже протягом 3,5 років, і за цей час експерти провели низку моніторингів регіональних ЗМІ щодо відповідності професійним стандартам і на предмет розміщення матеріалів з ознаками політичної та комерційної замовності.  Моніторинг охоплював Дніпропетровську, Донецьку, Житомирську, Львівську, Сумську, Харківську та Чернівецьку області. До анексії у цей процес був залучений і Крим. Кожний регіон був представлений 4 регіональними друкованими та 4 он-лайн виданнями.

Протягом моніторингу в регіональних ЗМІ експерти зафіксували велику кількість замовних матеріалів. Напередодні позачергових виборів депутатів до Верховної ради України, після Майдану, у виданнях спостерігався сплеск політичної реклами (30,4 % – у вересні та 30 % – у жовтні 2014 р.). Між комерційною і неналежно маркованою рекламою та політичною «джинсою» – суттєвий розбіг: останньої було у 4-5 разів більше. 

Як свідчить моніторинг, станом на червень 2015 р. найбільше політичних замовних матеріалів розмістили ЗМІ Донецька (34,1 %), Харкова (31 %), Житомира (28 %),  Одеси (22,6 %), Сум (22 %), Дніпропетровська (15,3 %).

Основні висновки, яких дійшли експерти ІДПО за 3,5 року проведення моніторингів Світлана Єременко озвучила так: регіональні ЗМІ дезінформують читачів, кожен п\’ятий матеріал в регіональних медіа (а перед парламентськими виборами – кожен третій) має ознаки замовності; найбільше «джинси» розміщують комунальні газети, що свідчить про їх залежність від влади.

Окрім цього у висновках аналітичного моніторингового звіту медіа-експерт підкреслила наступне: часто спостерігаються приклади порушення Кодексу журналістської етики, тільки 30% журналістів знайомі із Кодексом; бал дотримання професійних стандартів невисокий; найкраще журналісти дотримуються стандартів достовірності й точності, найгірше – збалансованості та повноти представлених фактів.

Світлана Єременко наголосила, що, на жаль, професійний рівень журналістів постійно падає, і з цим треба щось робити, бо «з такими медіа ми точно не зможемо побудувати нову Україну».

Наталя СТЕБЛИНА, координатор Одеської експертної групи ІДПО змалювала ситуацію, яку експерти Інституту побачили в регіональних інтернет-виданнях. Міні-дослідження щодо якості новин проводилося популярних сайтах чотирьох регіонів:  zaxid.net (Львів), «Новости Донбасса» (Донецьк), atn.ua (Харків), «Думская» (Одеса).

Медіа-експерт зосередила увагу на головних проблемах, серед яких: нерівномірність представлення інтересів влади, бізнесу та громади; прес-релізм матеріалів, незбалансованість думок і тематик, а також копіпаст текстів.

«Оскільки журналіст представляє інтереси суспільства, то саме він має бути основним джерелом інформації, однак відсоток ексклюзивної інформації на вище згаданих сайтах коливається від 5-ти до 10-ти відсотків; решта інформації – це ті повідомлення, які надходять з інших джерел, – зазначила Стеблина. – Отже, маємо дисбаланс у представленні різних сил».

На цих сайтах приблизно третина контенту – це прес-релізи влади, на другому місці – силові структури (20 %), бізнес представлений не так широко (приблизно 13 %).

«Дуже часто незбалансовані матеріали влади чи силових структур межують із замовними матеріалами або ж мають їхні окремі ознаки», – підкреслила координатор Одеської експертної групи.

Копіпаст, запозичення матеріалів, за словами експерта, може бути в районі 5-60 %.

Стосовно тематики досліджених сайтів: на одеському сайті «Думская» третина контенту присвячена криміналу, 9 % – війні на сході; Львів: на 1-му місці – політика (1/3 контенту); «Новости Донбасса»: 1/2 матеріалів – це війна на сході;  atn (Харків): на 1-му місці – міжнародні новини.

Яким чином можна вирішити озвучені проблеми? Наталя Стеблина запропонувала наступні кроки: проводити постійний моніторинг контенту сайтів, доносити до журналістів, як правильно маркувати різну інформацію і що саме є порушенням, говорити аудиторії про медіаграмотність і формувати незалежні ЗМІ.

Редактор газети «Білопільщина» Сумської області Наталія КАЛІНІЧЕНКО розвінчала один з популярних міфів, що комунальні ЗМІ отримують бюджетні кошти, сказавши, що це не зовсім так, і навівши у своїй презентації дані про обсяг бюджетних дотацій, наданих комунальним виданням у різних регіонах в 2014 році.  Інша омана, що їй піддаються, – начебто, комунальні ЗМІ не хочуть роздержавлення. Редакторка підкреслила, що сьогодні більшість редакторів хочуть роздержавлення, але «крім редакторів ніхто цим роздержавленням не займався, і воно нікому не потрібно». Наталія Калініченко нагадала, як два попередніх скликання ВР України проводили опитування серед депутатів на предмет, що таке комунальні ЗМІ; тоді 50 % депутатів написали, що комунальні ЗМІ – це ті ЗМІ, які пишуть про проблеми комунального господарства. На її думку, найбільший крок по роздержавленню було зроблено парламентом минулого скликання, коли закон був поставлений на голосування (законопроекти №1076 – «Про суспільне телебачення і радіомовлення» та №2600 – «Про реформування друкованих засобів масової інформації» – ред.), але «провалений» двома політичними силами – «Свободою» і комуністами. «В будь якому випадку, щоб зрушити з місця це питання, – сказала Калініченко, – треба формувати суспільну думку, лобіювати цей процес».

Ігор ЗОЦ, головний редактор «Донеччини» (єдиної україномовної газети Донецька, яку він зараз видає у Києві своїми силами – ред.), розповів про побоювання редакторів регіональних, зокрема районних, комунальних друкованих ЗМІ у зв’язку із можливим роздержавленням. Він підкреслив той аспект, що зараз приймається закон про децентралізацію, а редактори бояться «якщо разом приймуть закони про роздержавлення та децентралізацію, то межі районів можуть змінитися, і газета просто загубиться». Водночас Ігор Зоц погодився, що з прийняттям закону про роздержавлення затягнули: «Його треба було прийняти років 10 тому назад, коли був підйом економіки, коли більш-менш благополучно розвивалася країна».

 Необхідні медіареформи

У свою чергу Ігор РОЗКЛАДАЙ, юрист Інституту Медіа Права (ІМП), розповів  аудиторії про сучасний стан медійних реформ в Україні. «Ми маємо по суті 2 компоненти: перший – намагаємося наздогнати ті речі, які треба було ухвалити ще у 2005, 2008, 2010 роках; і ті речі, які з’являються як виклик на сьогоднішню ситуацію – війну», – узагальнив Розкладай.

Якщо говорити про успіхи цього року, то, за словами медіа-юриста, це – ухвалення «Закону про суспільне мовлення». Щодо роздержавлення, то тут «є намір ухвалити його в цілому, але питання в тому, що до нього не дійшло». Тим не менш було проведено експертизу з експертом Ради Європи, після якої винесено низку рекомендацій. «Серед них, зокрема, було зауваження, що, окрім роздержавлення, треба зайнятися самим «Законом про пресу», який є достатньо недолугим: він містить масу зайвих вимог, яких немає ніде в жодній країні Європи», – сказав Розкладай.

На думку медіа-юриста, до «Закону про пресу» ми дійдемо, скоріше за все, восени, бо це питання не є першочерговим, але воно ухвалене. Щодо роздержавлення: «Якщо Верховна рада не буде продовжувати свою діяльність (а зараз відбувається  обговорення Конституції – ред.), то боюся, що сьогодні і закон про прозорість медіавласності не буде ухвалений. Але законопроект готовий до другого читання, і навіть при негативному сценарії він просто перенесеться на осінь», – зазначив спікер.

В ситуації телебачення та радіомовлення, за словами Ігоря Розкладая, маємо більш складну проблему – з ефірним цифровим мовленням: «Ми пропустили всі мислимі і немислимі строки, які надавалися на перехід на цифру. Тепер маємо якось реактивно по ходу це вирішувати, наздоганяти».

Стосовно виборів: Інститут Медіа Права подавав свої поправки до розділу передвиборчої агітації та комерційного забезпечення виборів, з них пройшла одна поправка, за оцінкою медіа-юриста, найменш суттєва. Отже проблема з розділом передвиборчої агітації та взагалі діяльності ЗМІ під час виборів залишається відкритою.

«Наша організація виступає за достатньо радикальний підхід: ми вважаємо, що в аудіовізуальних ЗМІ політичної реклами взагалі не має бути. Є більш компромісний варіант, коли вона жорстко лімітується», – підкреслив юрист ІМП.

Окрім цього, за ствердженням І. Розкладая, є «блок небезпечних проектів.., які постійно доводиться відфільтровувати»: на фоні ура-патріотизму в Верховну раду постійно вносяться законопроекти, які в той чи інший спосіб намагаються провадити цензуру (законопроекти № 1908 – Борислава Берези та № 2050а – Дмитра Тимчука). Медіа-юрист називає це спробою цензурувати відкриту інформацію.

Що робити з саморегуляцією та співрегуляцією? На це питання відповідь експерта була такою: «Саморегуляція в нинішніх умовах в Україні мало реальна, тому що поки немає санкцій за «джинсу», непрофесійність, підлабузництво перед головою ради, не буде працювати цей механізм. Очевидно, потрібен співрегуляторний механізм… Поки ми самі не почнемо вирішувати проблеми ринку, ніхто їх не вирішить, і питання «джинси» залишиться», – резюмував Ігор Розкладай.

Наприкінці свого виступу Ігор Розкладай озвучив ще дві пропозиції, що їх виносить Інститут Медіа Права: «В Конституції України ми пропонуємо поправити переклад Європейської Конвенції захисту прав людини щодо конфіденційної інформації: там мова йде не про конфіденційну інформацію, а про інформацію, поширену конфіденційно (це трошки різні речі). Також ми достатньо сміливо пропонуємо запровадити право на інтернет в контексті digital devide – подолання цифрового розриву, коли в містах – 3-4 провайдери, а в регіонах дуже слабке покриття. Друга річ це доступ до публічної інформації: ми пропонуємо встановити прямий обов’язок органів влади забезпечувати це право».

Досвід саморегуляції та медіаграмотність

Редактори та журналісти всеукраїнських і регіональних медіа, які взяли участь у круглому столі, мали можливість поділитися власним досвідом саморегуляції та дотримання стандартів у їхніх виданнях, а також висловитися щодо роздержавлення комунальних ЗМІ та оцінити нинішній стан медіареформ в Україні.

Сергій ТОМІЛЕНКО, перший секретар Національної спілки журналістів України, висвітлив позицію НСЖУ щодо роздержавлення: «Ми є прихильниками реформування комунальної преси.., оскільки з кожним роком позиції комунальних газет лише погіршуються, також погіршуються відношення із співзасновниками». У цьому питанні Спілка сподівається на зовнішній тиск з боку Ради Європи, що може значно прискорити ухвалення закону про реформування ЗМІ, бюджетний супровід якого – це «копійки для держави».

Говорячи про роль головних редакторів, спікер зазначив: зрозумілими, з огляду на систематичну безкарність за злочини проти журналістів в Україні, є побоювання редакторів щодо відкритого висловлювання, відстоювання своєї позиції з того чи іншого питання та небажання йти до кінця.   

Тетяна СМОЛДИРЄВА, експерт ІДПО у Чернівцях, попросила учасників заходу звернути увагу на той факт, що в суспільне мовлення перейшло лише 3 % державних мовників, решта 97 % – це невеличка частка комунальних, а решта – олігархічна частина. З огляду на це було поставлене питання: чи вирішує роздержавлення питання політичної та комерційної «джинси». За словами експерта, у Чернівецькій області немає державних обласних газет: «У нас процес роздержавлення на обласному рівні відбувся понад 10 років тому». Однак в Чернівцях, запевнила пані Тетяна,  так само говорять про роздержавлення, а от інтерес до цієї теми на районному рівні не такий високий, який має бути для зрушень. Спікер виокремила 3 важливих, на її погляд, висновки: «По-перше, роздержавлення звільняє нас від тиску влади, але не від тиску. По-друге, якщо 10 років тому ЗМІ були готові до роздержавлення, то сьогодні це бажання дуже пригасло, помножено на дуже несприятливу економічну ситуацію. По-третє, частина керівників районної ланки бояться перейти на «власний хліб» через об’єктивні страхи».

Враховуючи реалії та вимоги часу, учасники заходу багато говорили про медіаграмотність журналістів і аудиторії. Тетяна Смолдирєва ввела свій термін – «наступальна журналістика», маючи на увазі не пропагандистську журналістику, а таку, що базується на дуже потужній доказовій базі достовірності (аргументована достовірність).

Більшість учасників конференції були єдині у думці, що для споживача інформації зараз, як ніколи, актуальна медіаграмотність: треба вчити громадян розрізняти, що є достовірною інформацією, а що – фейком, порівнювати та аналізувати різні джерела. Разом із цим потрібно змінювати журналістську освіту в Україні, піднімати рівень журналістики, а це, у свою чергу, призведе до підвищення рівня освіченості власне суспільства. Ключовим меседжем спікерів був такий: якщо не робити реформ – втратимо державу.

Хто відповідальний за контент

Яких заходів треба вживати, щоб українські медіа не просто не вмирали, але й відновлювалися та розвивалися далі, – про це йшлося у виступі Олексія ПОГОРЄЛОВА, генерального директора Української асоціації видавців періодичної преси (УАВПП).  Він озвучив своє сприйняття сучасної ситуації зі ЗМІ: «Світ змінився, але це не означає, що преса вмерла. Друковані видання живі і можуть бути дохідним бізнесом протягом десятиріч, але не в тому вигляді, в якому ми їх знаємо, бо та редакційна модель вже не існує». В чому ж секрет «реінкарнації» ЗМІ? Відповідь криється у явищі «самозайнятість журналіста», яка насамперед означає створення ним якісного контенту.

Якщо подивитися ширше – не лише на українські реалії, але на весь світ, то побачимо сьогодні таку картину: 2,7 млрд осіб (45 % всього дорослого населення світу) – це аудиторія газет, 0,8 млрд (42 %) – читачі газет в цифрі. Як люди в світі витрачають свій час на медіа, стало зрозумілим з презентації Олексія Погорєлова, якій навів дані за 2014 рік, що були презентовані в червні у Вашингтоні на Всесвітньому газетному конгресі. На телебачення відводиться 125 хвилин, на газети – 33, разом на старі класичні медіа – менше половини часу людей. Люди витрачають час на цифрові ЗМІ (через смартфон, планшет) в сумі більший, ніж на настільний ПК. Гендиректор УАВПП підкреслив, що у світі спостерігається тенденція падіння аудиторії веб-сайтів, які є стаціонарними; підростає аудиторія девайсів із 3G.

«Десь 25 % в світі реклами грошах – вже в «цифрі», – відзначив Погорєлов. – В нас мало грошей, бо мало заходів на сайти». Висновок доволі простий: користувачі та рекламодавці обходять сайти осторонь, тому що їм просто нецікаво.

Відповідаючи на питання, хто відповідальний за контент, спікер сказав: «Журналіст. І редактор. Не рейтинги. Медіа – це бізнес, який проактивний. Це лідерський бізнес». На думку Погорєлова, журналіст і редактор, які відповідають за якість контенту, мають розумно балансувати між тим, що аудиторія хоче, і тим, що розкриває інші теми.

Про якісний контент з позицій «можу», «хочу» і «буду» говорив Роман ШОСТАК,  експерт ІДПО у Львові. Очевидною, за його словами, є необхідність для ЗМІ шукати компроміс між бізнесом і суспільною функцією. Цей компроміс мають шукати троє: аудиторія, держава і виробники інформаційного продукту.  «Можу» – це управління  громадською думкою. «У нас свобода неграмотного, неправдивого слова перемагає», – сказав Шостак, зробивши підсумок, що зараз нам треба імплементувати стандарт грамотності. Під «хочу» розумілося «фаховий рівень журналістів»: журналіст повинен хотіти бути професійним, але для такого мотивування «має бути суспільне визнання якісного журналіста класичної журналістики» – конкурси, премії, рейтинг якісних ЗМІ. Експерт навіть заявив, що «ніяких реформ взагалі не треба – просто треба забрати слово «медіа»… У нас не є медіа, напевно, 90  % інтернет-ресурсів. Ми кажемо: інтернет-журналістика. А як вона у нас оформлена законодавчо, професійно; взагалі, які межі інтернет-журналістики?». Про «мушу» Роман Шостак сказав: «У законодавчому полі треба створювати преференції, які б допомагали виживати якісній класичній журналістиці, яка би виконувала свою суспільну функцію – формування об’єктивної громадської думки».

Після того, як Роман Шостак порівняв інтернет-журналістику із Грибовицьким сміттєзвалищем у Львові, її своєрідним адвокатом, від Агенції регіональної інформації та аналітики «Гал-Інфо», виступив Віктор ШАПОВАЛ. Він зазначив: «Інтернет-журналістика є тим середовищем, яке живить чи мало би живити якісну журналістику», а щодо «не повинно буди джинси»: тоді «немає бути і дорогих автомобілів біля прокуратури». На думку пана Віктора, насправді щось нове з’являється тоді, коли міняються стандарти, а інтернет-журналістика  розвивається за м’якими стандартами. Але представник львівського ЗМІ погодився, що стандарти, зокрема збалансованість та оперативність матеріалу, порушуються на кожному кроці.

Протягом усіх 5 годин події учасників круглого столу об’єднувала атмосфера балансу думок. Окремим тематичним блоком, що викликав підвищений інтерес, було питання саморегуляції ЗМІ у час війни та інформаційної агресії. Доволі прикладними були виступи журналістки інтернет-ресурсу «Новости Донбасса» Юлії Хованської та експерта ІДПО у Сумах Алли Федориної, які навели успішні приклади саморегуляції представників «четвертої влади» у редакціях Донецька та Сум.

Сергій ШТУРХЕЦЬКИЙ, член Комісії з журналістської етики, говорячи про саморегуляцію, зазначив: поки ніхто з чотирьох основних гравців (держава, власники, аудиторія, журналісти) не взявся за саморегуляцію, ми маємо «приблизну демократію», але рано чи пізно це закінчиться. «Якщо ми законодавчо пропишемо: «Журналіст, не бреши», завтра ми не проснемося в абсолютно чесними медіа», – наголосив Штурхецький.

16 лютого в конференц-залі НАН України закрили подію (яка була анонсована Інститутом демократії імені Пилипа Орлика як всеукраїнський круглий стіл, а по суті перетворилася на ґрунтовну конференцію) спільні висновки учасників і поради медіа-юриста Інституту розвитку періодичної преси Олександра Лютого.

Головний висновок, який висловила Світлана Єременко, і який підтримали учасники круглого столу: ситуацію в українських медіа потрібно кардинально змінювати, і чим швидше, тим краще. Адже з такими ЗМІ, якими вони є сьогодні, нової України, якої прагне суспільство, яку виборювала Революція Гідності, ми побудувати не зможемо. Але ці необхідні й актуальні зміни в медіасфері можуть відбутися тільки за участі самих журналістів. Тому крім медіареформ такою важливою є саморегуляція.

За результатами роботи круглого столу для представників ЗМІ та громадських  медіаорганізацій будуть розроблені рекомендації для використання у роботі та впровадження у власних виданнях.