За мотивами виступу на конференції 16 липня 2015 року

(За мотивами виступу на конференції 16 липня 2015 року)

Щоб в Україні утвердився якісний медіа продукт, потрібно вирішити кілька проблем. Перша: підготовка журналістів. Сьогодні дипломи журналістів видають у десятках вищих навчальних закладів. Для якісної підготовки журналістів бракує досвідчених викладачів-теоретиків, а викладачів-практиків залучають до цього процесу замало. Є ще такий парадокс. Щоб юрист став суддею, адвокатом чи нотарем, йому замало лише диплома про вищу освіту – треба здобувати – від держави або свого професійного середовища – додаткові «ліцензії». Приблизно те ж стосується і лікарів. А ось для того, щоб формувати у суспільстві об’єктивну громадську думку, журналісту нині вистачає лишень профільного диплома. Ба більше: у класичній журналістиці можна працювати з будь-яким іншим дипломом або й без нього навіть. Можливо, сьогодні в Україні потрібні кваліфікаційні атестаційні професійні комісії, які би підтверджували практичну придатність (спроможність) дипломованого журналіста працювати у тому чи іншому медіа. Як мінімум ці комісії випробовували-перевіряли би вміння молодого фахівця підготувати текстовий чи відео- або аудіо матеріал з дотриманням журналістських стандартів, а також знання і застосування у різних професійних ситуаціях кодексу журналістської етики. Рішення таких комісій (навіть рекомендаційні сертифікати, наприклад) мали би позитивний вплив на початок журналістської кар’єри випускників вишів.

Друга нинішня проблема: бажання і можливість журналіста – працівника редакції, фрілансера чи позаштатного автора – створювати якісний медійний контент. Зарплатні і гонорарні стимулі нині для цього зазвичай малі. А моральні – майже відсутні. Зате присутній постійний диктат (писаний і неписаний) з боку засновників, видавців чи керівників ЗМІ. Тож журналісти-штатні працівники здебільшого змушені перетворюватися в індивідуальних перекладачів-тлумачів ідейно-світоглядної волі тих, хто дає їм роботу.  Один із варіантів виходу з цієї кризової ситуації – запровадження професійних стимулів. Заради цього експертне середовище мало би подбати про заснування і популяризацію спеціальних премій (відзнак, нагород і т.п.) за підготовку резонансних актуальних матеріалів з дотриманням журналістських стандартів. Особливо – «балансу думок» і «повноти викладення фактів». Адже поки що найбільшу популярність у публіки мають журналісти, які оприлюднюють «таємні матеріали» або компромат. Тут доречно згадати про важливість, що зростає з кожним роком, медіаграмотності публіки, яка повинна вміти відрізняти і відзначати професійну журналістську працю.

Через розвиток інформаційних технологій з космічною швидкістю інформаційний простір нині потребує нової матриці його розуміння і оцінювання з боку аудиторії та експертів. Терміни – «засоби масової інформації», «засоби масової комунікації», а може і «засоби масового спілкування» чи ще якось – потребують нових визначень і оновлених трактувань. Право називатися і діяти як класичний ЗМІ слід закріплювати і законними формальностями, і якісним рівнем контенту. А сприяючи саморегуляції у журналістському середовищі доцільно виробити максимально об’єктивний механізм рейтингування суб’єктів інформаційного простору (і ринку також) за контентом. Розпочати з того, що визначати щороку сотню найбільш якісних медіа України – всеукраїнських і регіональних, друкованих та інтернет-видань. Ці медіа одержували би право на відповідне маркування, доки перебували би у сотні найдостойніших, аудиторія була би поінформована широко про критерії такого визнання, а рекламодавці, дуже ймовірно, скористалися би нагодою подавати у якісні медіа більше реклами.

Однак тільки саморегуляцією якісного медійного продукту у всеукраїнському масштабі не досягти. Жодне професійне середовище поки що не спромоглося відрегулювати свої проблеми: ані судді, ані адвокати, ані лікарі, ані вчителі. Спочатку потрібні добрі закони і воля їх виконувати. І лише після цього саморегуляція успішно вмикається тоді, коли для вирішення професійної колізії замало правил прописано в законі. Інакше кажучи, навіть найідеальніший редакційний статут працюватиме ефективно лише тоді, коли буде – прямо і опосередковано – підтверджений і схвалений законодавством про інформацію та журналістику.

Сьогодні якісний медійний продукт  в Україні є не правилом, а винятком. На це  багато причин. У суспільстві не вироблений запит на правду, на об’єктивність. Емоції домінують над глуздом. Комерційні інтереси – над світоглядними. Тільки окремі видавці або головні редактори ставлять якісний об’єктивний контент вище від замовного. Підтримати їх, поширити їх досвід, зробити їх прикладом як для журналістського середовища, так і для аудиторії водночас – одне з найважливіших завдань для українського інформаційного простору, що хоче жити за стандартами цивілізованого світу.

Роман Шостак.