Нинішній рік для місцевих газет, що вже п’ятий рік працюють у зоні проведення Операції об’єднаних сил (було АТО) видається несподівано тяжким через дорожчання послуг на доставку та папір. Але ще в грудні 2017-го, не очікуючи в майбутньому ще більших фінансових проблем, вийшов останній номер найпопулярнішої тут газети «Донбасс», що в липні відзначила столітній ювілей.

Прощаються, але не йдуть

На 2018-й передплату не оголошували і «Донецкие новости», які так само непомітно згорнули свою діяльність і як і «Донбасс»: зосередилися на власному інтернет – ресурсі. На щастя для «Донецких новостей» власник видання – найзаможніший донецький олігарх свого здобутого ще в лихих 90-х медіа-ресурсу не відцурався.

Ще одна обласна переселенська газета, що ще восени 2014 – го відновилася після втрати майна в Донецьку – «Донеччина» (співзасновник – ОДА) протягом року так і не дочекалася підтримки від творців «Оновленої Донеччини», змінила назву на «Часопис Донеччини» і намагається виходити хоча б кілька разів на місяць. При цьому газета й досі залишається єдиним обласним незалежним українськомовним виданням, патріотичним і змістовним, але ніяких дивідендів з цього не має. Свій сайт оновлює, і сторінка у Фейсбуці теж відвідувана.

Має статус обласного видання і «Приазовский рабочий», але поширюється крім Маріуполя в деяких сусідніх з містом районах. Жителям Західного Донбасу (Покровськ, Добропілля), а також півночі області споконвіку міська газета не цікава. Та і логістика наразі така, що видання з Краматорська потрапляє в Маріуполь на третій чи четвертий день.

Між тим ця газета міцно тримається на плаву, адже має засновником «Метінвест», що належить найбагатшому українцю. А за благополуччя доводиться платити певною свободою – як зізнався на умовах анонімності один із співробітників – перед відправкою до типографії газету ретельно читають менеджери «Метінвесту». Також у цій редакції, що навесні відзначила свій столітній ювілей, кажуть, що власники вирішили приєднати до них газету «Ильичевец» і буде в підсумку «Приазовочка». Перетворення відклали до осені, а поки що все залишається як є.

Так само як і холдинг олігарха з Донецька – ще один впливовий засновник – Донецька облдержадмістрація регулює контент найтиражнішої (50 тисяч примірників) газети області – щотижневика «Вісті Донбасу». Газета по-суті є рупором обласної влади і її підрозділів, а от для зворотного зв’язку з людьми задля яких власне і покликана в ідеалі діяти ця структура – місця на дванадцяти шпальтах залишається небагато. Водночас, не одному мені здається, це видання надміру часто розміщувало на першій шпальті світлини з керівником ОДА, наразі колишнім.

Приміром у цьому році з 23 номерів, які побачили світ у першому півріччі Павло Жебрівський присутній на першій сторінці в 14 випусках, на другому місці Президент України – 6 світлин на першій. Ще один випуск повністю присвячений здобуткам адміністрації Жебрівського з безліччю діаграм, цифр, відсотків зростання економічних показників тощо. Ну а що думають стосовно пропаганди здобутків пересічні жителі краю, експерти чи громадські діячі – невідомо. Їх там немає (на шпальтах «Вістей Донбасу»).

Та заради справедливості треба зазначити, що саме «Вісті» щономера друкують звіти про брифінги прес – центру ООС, які проводяться навіть щоденно і журналісти в Краматорську можуть безперешкодно туди потрапити – було б зацікавлення. Є на шпальтах газети і нариси про захисників України, волонтерів, матеріали про патріотичне виховання в області. Значна частина накладу з допомогою тих же військовослужбовців доставляється в сіру зону і на КПВВ – люди за безкоштовне видання дякують. Бо інших газет у подарунок немає, та і гроші на умовну передплату жителі прифронтового краю витрачають на нагальніші потреби.

Чи зазнає змін після призначення нового очільника області інформаційна складова, якою в ОДА опікується Департамент інформаційної та внутрішньої політики і яка була сфокусована на висвітленні діяльності окремих персон та підрозділів ОДА – побачимо.

Та якщо з перелічених газет лише «Приазовский рабочий» можна було купити, та і то в Маріуполі, то нещодавно в містах області зникли і кіоски, де продавалася друкована преса: підприємство під брендом «Союздрук» припинило свою діяльність і тепер, приміром, у Краматорську деякі популярні нетутешні газети продають разом із тютюновими виробами. Ну а місцеві можна купити у приватників на ринках чи відвідати бібліотеку.

Так про що ж пишуть газети з неофіційного обласного центру?

Правда по краматорськи

Маркером на об’єктивність місцевих газет стало висвітлення ними відзначення 5 липня Дня звільнення Краматорська і Слов’янська від проросійських терористів. У Краматорську зокрема відбулася велелюдна Патріотична хода з участю міського голови, представників обласної влади, командування ООС і власне самих містян.

Так от «Вісті Донбасу» (12.07.) присвятили події кілька шпальт під рубрикою «Найважливіше свято сьогодення», незалежний «Технополис» (11.07) розмістив дві інформації зі знімком, а «Краматорская правда» – реформоване видання, яке пов’язують з міськрадою, що й досі базується в приміщенні міської влади не написала про День звільнення жодного рядка.

Натомість у номері «Краматорской правды» за 11 липня майже цілу другу шпальту зайняла стаття «Энцефалитные клещи в городе!»

Ще одна краматорська газета «Восточный проект»(4.07.) заздалегідь поінформувала про концерт у День визволення, але й словом не обмовилася від кого сталося те звільнення.

Щоправда в номері за 11.07. ця газета розмістила на стор.9 фото учасників Патріотичної ходи під заголовком «День освобождения Краматорска». А перше з двох речень текстівки і справді варто процитувати: «Для горожан этот день не утратил свого значения и символизма, ведь они непосредственно столкнулись с ужасом войны и оккупации.»

А кількома днями раніше уважно познайомившись з міськими газетами «Восточный проект» і «Краматорская правда» та заводською багатотиражкою «Вестник НКМЗ» дійшов висновку, що редакційна політика в них різна, але є і спільна риса – бойові дії в якійсь сотні кілометрів від свого міста вони не висвітлюють. Немає нічого ні про втрати України в АТО, а тепер в зоні проведення ООС, ні про варварські обстріли агресором сусідніх населених пунктів. Ну і власне хто агресор читачі мабуть мають самі здогадуватися.

Ось наприклад як написав «Вестник НКМЗ» (№9 від 6.04.2018) про віроломний удар бойовиків з російської зброї по Краматорську взимку 2015-го: «В день обстрела города из РСЗО…». Автор замітки про трагедію навіть не припускає хто б це міг так пальнути по мирному місту.

У «Восточном проекте» (тираж 10 тисяч примірників) першу згадку про неоголошену війну в цьому році знайшов тільки у зв’язку із зміною АТО на ООС , а також коли народний депутат Максим Єфімов, якого вважають фактичним власником цієї газети і одного з найпотужніших підприємств міста, виступив на колегії Донецької ОДА щодо реалізації програми «Дороги АТО».

Ретельно переглянувши це видання все-таки відшукалася ще одна згадка про АТО і навіть слово сепаратисти. Так у матеріалі до Дня пам’ятних та історичних місць (№15 від 11.04.2018) газета повідомила про відкриття торік трьох меморіальних дошок краматорчанам, які загинули під час АТО, а також меморіальної дошки на будівлі футбольного стадіону в пам’ять про Степана Чубенка, воротаря, який в липні 2014-го загинув від рук сепаратистів.

Загалом колись одна з найперших приватних газет області наразі зосереджена не стільки на проблемах міста, суспільного розвитку регіону, а на висвітленні діяльності депутата Єфімова та підприємства ПАТ «Енергомашспецсталь», яке з ним пов’язують.

Між тим сам пан Єфімов нещодавно на сайті популярної сьогоденної київської газети публікує блог під промовистою назвою «Як Донбасу уникнути інформаційних бацил?», де зокрема пише: «Одним із перших кроків держави для реінтеграції Донбасу повинно було стати посилення впливу в інформаційному просторі. Натомість за чотири роки війни не забезпечено належний рівень такого контролю. Тому і маємо обмежений політичний вплив на своїх територіях». Так і кортить сказати – золоті слова, Максиме Вікторовичу, тож і почніть цю справу зі своїх видань, тим більше, що в своєму блозі Ви назагал підтримуєте один із законопроектів на захист друкованих медіа.

Інша справа, що прізвище Єфімов є серед однопартійців з БПП, які пропонують узаконити блокування сайтів без суду і слідства. Нелогічно якось виходить… Але хто сказав, що в сучасному українському політикумі є логіка і послідовність?

А затятим опонентом нардепа з БПП стала одна з найстаріших газет, нині роздержавлена «Краматорская правда». Для критики впливового земляка це видання реанімувало підзабутий в сучасній українській журналістиці жанр фейлетону. А в одному з номерів вийшов на першій шпальті монумент Кім Ір Сену, що на думку автора є ілюстрацією до самопіару пана Єфімова в газеті «Наш Краматорск». За підрахунками автора фейлетону на одній тільки сторінці цієї газети (№4 за 2018р.) вміщено 5 портретів нардепа, а його прізвище згадується 26 разів.

Дістається від фейлетоніста і підприємству «Енергомашспецсталь» і навіть ставиться під сумнів його роль як одного з бюджетоутворюючих у місті. А от інші підприємства чи організації під «приціл» фейлетоніста не потрапляли.

Натомість дісталося на горіхи в.о.міністра охорони здоров’я України Уляні Джорджевні Супрун (так у газеті №17 від 25.04.2018), яку видання називає «переможцем медицини як такої». Але кого сьогодні здивуєш популістською, а по-суті не фаховою і почасти вуличною критикою пані Супрун?

Щоб сподобатися своїм читачам з числа людей поважного віку «Краматорская правда» обирає безпомилковий шлях – історії про благополучне і сите радянське життя. Ось стаття «Старые гастрономы 50-х – как это было» (№19 від 9.05.), де невідомий автор місцевий магазин №26 називає «Елисеевским гастрономом местного разлива», а серед продуктів чи не першим згадує «Киевский торт», що коштував тоді 3 рублі 30 копійок і, увага (кому дістанеться?) «с нынешней имитацией его не сравнить». Згадує автор і популярні тоді сири «Российский», «Костромской», «Пошехонский», «Дружба» (як же без неї!). Не обійшов автор ностальжі статті і тему символіки – кращому відділу гастроному вручали тоді червоним з золотом вимпел.

Але вишенькою на тортику в цій публікації виявився надпис олівцем невідомого відвідувача на бібліотечному примірнику:«Товара полно, только деньги отбирали на гособлигации». Між тим цей автограф – свідчення не тільки здорового глузду читачів, але й невмирущості місцевої друкованої преси.

І насамкінець: про те чи є такими ж сумирними як у Краматорську газети в інших містах Донеччини і чи влаштовує читача обраний цими редакціями дискурс висвітлення подій сьогодення можна звичайно посперечатися. Але при цьому варто прислухатися до соціологів, які фіксують найбільше в країні падіння довіри до українських ЗМІ саме на прифронтових територіях.

Ігор ЗОЦ
журналіст. м.Краматорськ, Донеччина.