Аналітика

Як і чому лібералізація економічного життя впливатиме на стан українських медіа

Оприлюднено

Про регіональну журналістику в Україні пишуть і говорять останнім часом досить багато. Більшість таких розмов ведуться навколо особливостей діяльності регіональних медіа та журналістів в поточних політичних і економічних умовах. Ми відкриваємо для себе нові аспекти, які впливають на медійну екосистему, на журналістику, хоча ми звикли до того, що ця професія ніби була з нами завжди. Журналістику називають другою найдавнішою професією і ми з цього посміхаємося не тому, що це визначення здається жартом. Ми задоволені від відчуття консенсусу щодо першої. Хоча, багато хто мають на увазі політику.

Не секрет, що ми непогано знаємо, як змінилася з часом професія журналіста. Багато написано про розвиток технологій і поглядів щодо організації роботи журналістів і редакцій. Проте, час від часу, виникають дискусії, учасники яких рано чи пізно змушені додати до аргументів своє розуміння журналістики і виявляється, що нам бракує її універсального визначення.

Необхідність точного і вичерпного визначення того, чим є журналістика і яке місце вона займає в сучасному суспільстві, стає актуальною в умовах, коли людство переживає період трансформації класичного медіасередовища на нове – середовища постправди, засилля дезінформації і фейків. Медіа на наших очах стають не полем поширення інформації, а полем бою за неї.

Показовим прикладом стала порівняно недавня суперечка навколо відмінностей між журналістикою і пропагандою, де обидві сторони майже одразу розійшлися у визначенні важливих особливостей журналістики, як професії, так і її місця та ролі у суспільстві. Будь-який експерт, який береться аналізувати стан і перспективи розвитку медійного ринку, стикається з тим, що медійні реалії України не зовсім відповідають традиційному розумінню того, що ми називаємо журналістикою.

Виявилося, що непросто знайти визначення журналістики, на яке можна було б спертися, без загрози все додатково ускладнити. Нам здається, що за таким необхідним нам всім визначенням необхідно буде звернутися до фундаментальних основ.

Багато дослідників традиційно пов’язують журналістику з тим, що називається комунікацією. Вони переконані, що людське спілкування, бажання обмінюватися новинами і історіями, з часом стало середовищем, де виникла професійна діяльність, яку ми називаємо журналістикою. Цей підхід став універсальним, хоча він і не дає відповіді, коли саме людське спілкування і журналістика назавжди розійшлися і виникла професія журналіста. Не зрозуміло, також, чому саме це сталося. Намагання зв’язати журналістику з винаходом друку і наборного шрифта також не витримують критики, на відміну від впливу друку на церкву, яка змінилася з появою першодруків назавжди.

Брак однозначного визначення журналістики привів до того, що ми називаємо журналістів “четвертою владою”, медіа – “суспільним інститутом”, але, таким чином, ми просто приховуємо журналістику в складній системі суспільних відносин, в яких вона губиться і втрачає свою ідентичність. Це ще більш-менш працює для центральних медіа, які функціонують в оточенні державного апарату і політичної еліти, але для випадку регіональних медіа, значно ближчих до щоденної діяльності широких мас людей, ставлення до медіа, як до “додаткової” гілки влади не спрацьовує.

З іншого боку, спроба звести журналістику лише до регулярного поширення новин, контенту, і написання текстів також не вихід. Втрачається щось важливе, без чого ця діяльність не посідала б досить специфічне місце у житті такої кількості людей і не викликала до себе неабиякий інтерес і увагу. Більш послідовний підхід до журналістики дозволить нам дізнатися більше про себе і про процеси, які відбуваються в суспільстві.

Журналістика – це про діяльність людей

Відчуття наближення до бажаного визначення, на нашу думку, з’являється, якщо познайомитися з основними положеннями такої відносно нової галузі наук про суспільство, як праксеологія. Праксеологія (від грец. πράξις — дія та грец. λογία} — мова, вчення) — галузь досліджень, що вивчає людську діяльність, як таку.

Надалі, ми будемо говорити і про журналістику, і про медіа, саме як про вид людської діяльності. Ми також виходимо з того, що продукт медіа – це результат спільної роботи в рамках системи розподілу праці, але журналістика – це діяльність, без якої існування всієї екосистеми медіа було б неможливим.

Розглядаючи журналістику як вид людської діяльності, ми зможемо поширити на неї понятійний апарат і закономірності праксеології.

Праксеологія – все ще досить нова теорія, яка лише завойовує прихильників у різних напрямках соціальних наук, конкуруючи з поглядами, які прийнято називати мейнстримом.

Як визначають журналістику у сучасних популярних джерелах, зокрема, у підручниках? Ось одне з таких визначень:

Журналістика — це специфічний вид суспільно-політичної діяльності, що полягає в системному знаходженні, літературно-публіцистичний обробці й періодичному поширенні суспільно значимої інформації на масову аудиторію по каналах масової комунікації з метою сприяння соціальному прогресу.

В такому визначенні йдеться не стільки про людську діяльність, скільки про “суспільно-політичну”, яка, в свою чергу, спирається на такі поняття, як “суспільно значима інформація” і “соціальний прогрес”. Такий підхід не пояснює журналістику. Замість того, щоб відповісти на запитання, яке нас цікавить, наведене вище визначення породжує одразу кілька нових запитань без відповідей.

Саме тому, ми спробуємо дотримуватися іншого підходу – не вводити, без необхідності, нових понять, які, в свою чергу, вимагають свого, часто неоднозначного, визначення і які далеко виходять за межі предмету обговорення.

Однозначно визначити вид діяльності, яким є журналістика, можна, якщо визначити в чому полягає цей вид діяльності, її предмет, її метод та її аудиторію. Нам необхідно базуватися на аксіомах, які не вимагають доказів і є очевидними для всіх нас. Ці аксіоми ми виявляємо і розуміємо завдяки тому, що всі ми, незалежно від занять, є частиною універсального процесу людської діяльності, тобто, близько знайомі з нею.

Людвиг фон Мізес

Фундаментальні засади праксеології розроблені і сформульовані видатним австрійським економістом, соціальним філософом Людвигом фон Мізесом. Мізес – наш земляк. Він народився 29 вересня 1881 р. в заможній родині, яка мешкала в будинку № 13 по вулиці Гнатюка (на той час ul. Jagiellonska) у Львові. Фундаментальна праця Мізеса – трактат “Людська діяльність” написана у 1940 році, а відомою вона стала вже після війни, у 1949 році, коли вийшла англійською мовою в США. До наших теренів роботи Мізеса дійшли лише у 90-х роках.

Мізес базує праксеологію на надзвичайно простій і очевидній аксіомі: кожна людина діє. Дія – це цілеспрямована поведінка, які відрізняє людей від об’єктів неживої природи. Унікальність людини полягає в тому, що людина не пасивно реагує на зовнішні обставини, а керується власними цілями. Люди прагнуть покращити своє життя, і тому активно намагаються змінити навколишнє середовище, а на їхні дії впливають не тільки події минулого, але і події, які поки що існують виключно у їхній уяві. Ба більше, люди не тільки самостійно визначають свої цілі, але і постійно коригують і міняють їх, вони мають обирати, яку ціль із можливих вони переслідують кожного моменту, яку потребу вони хочуть задовольнити першою.

Економічна теорія, за Мізесом, це один із розділів праксеології. Всі основні положення економічної теорії – попит і пропозиція, прибутки, гроші, зарплата тощо – логічно виводяться зі згаданої вище аксіоми: людина діє, використовуючи доступні їй засоби для досягнення своїх цілей.

Спираючись на фундаментальну аксіому праксеології, ми можемо визначити журналістику як забезпечення попиту на інформацію про людську діяльність.

Спираючись на це визначення, ми можемо зробити кілька принципових висновків:

  • журналістика є видом людської діяльності
  • вона виникає на ринку, коли існує попит на інформацію
  • предметом журналістики є вся людська діяльність
  • журналістика задовольняє попит, тобто створює пропозицію у зручний для споживача спосіб, який визначається його потребами і конкуренцією.

Де і чому виникає журналістика

Журналістика і медіа виникають і існують в умовах такого економічного порядку, за якого виробництво базується на достатньо глибокому розподілі праці та інтенсивному обміні її продуктами. За цих умов, щоб досягти успіху, люди починають шукати більше інформації про діяльність інших людей, про стан ринків.

В той момент, коли вже бракує інформації, яку всі ми можемо знайти самостійно, виникає попит на послуги журналістів.

Ми можемо зробити висновок, що там, де немає вільного обміну товарами і послугами, там немає журналістики. Вона там просто нікому не потрібна. В суспільстві, розподіл праці в якому обмежено масштабами родини чи сімейним господарством, а все, що виробляється, споживається тими, хто все це виробляв, медіа не мають сенсу.

У випадку, коли економічна активність в суспільстві вже досягла рівня, коли має місце досить глибокий розподіл праці, але результати праці націоналізуються, виробництво товарів і торгівля контролюється центральним державним органом, журналістика залишається непотрібною. Запиту на медіа в такому суспільстві не виникає, бо той хто контролює діяльність людей, ми називаємо це державою, контролює виготовлення інформації, її зміст та поширення.

Підприємництво – умова існування журналістики

Що необхідно людям щоб жити, що необхідно виробляти, яким чином і із застосуванням яких засобів, вирішує підприємець. Підприємець, аналізуючи дійсність, яка його оточує, щоразу “відкриває”, що саме необхідно для споживачів, і ініціює процес виробництва, вступаючи у договірні стосунки з іншими людьми, вибудовуючи “ланцюжок виробництва”. Пізніше, на ринку, виробники і продавці зустрічаються зі споживачами, покупцями, де відбувається балансування попиту і пропозиції та обмін інформацією.

Важливо зрозуміти, що всі учасники ринкових обмінів є підприємцями, навіть, якщо люди лише продають свою робочу силу і кваліфікацію на ринку праці. Праксеологія виходить з того, що всі люди – підприємці, тому що здійснюють власні плани з покращення власного життя. Ми, на жаль, звикли до того, що слово підприємці стосується досить обмеженої за кількістю групи “бізнесменів”, які створюють компанії і ведуть свої “справи”. В Україні деформація цього поняття зайшла ще далі – “підприємці” у нас, це ті, хто лише певним чином звітує в податкову про свої доходи.

Праксеологія логічно і послідовно доводить, що підприємництво – рушійна сила економіки. Всі люди, за необхідності, є підприємцями, тому що діють у поточних умовах заради результатів у майбутньому. Підприємництво це не роль окремих людей, а функція кожного з нас, без якої неможливо існування самих людей.

Інформація від журналістів, в умовах вільного активного ринку, стає одним із засобів для здійснення підприємницької діяльності. В медіа журналісти збирають та поширюють інформацію про людську діяльність, про виробників товарів та послуг, про продавців та споживачів, якими ми всі є. Ця інформація дозволяє людям діяти ефективніше: досягти своїх цілей, зменшити витрати, збільшити прибутки, перемогти у конкурентній боротьбі. Саме тому люди готові платити за продукт журналістики. Журналістика поєднує нас всіх навколо досягнення наших цілей.

Видавці медіа також виступають як підприємці, як учасники ринкового обміну, пропонуючи свою медійну продукцію тим, кому вона необхідна. Завдяки підприємцям виникає і існує журналістика як професія.

Закономірності – унікальний предмет журналістики

В професійному середовищі панує думка, що журналістика – це виключно про факти, а журналісти мають справу саме з ними, з фактами, які необхідно виявляти, повідомляти і відділяти від коментарів і суб’єктивних думок та інтерпретацій.

Такий стан речей є наслідком того, що медіа так і не набули послідовного наукового фундаменту, яким є наука про людську діяльність. Замість цього, теоретики медіа тотально спираються на фундамент природничих наук, які переживали бум розквіту разом із журналістикою – у 18-19 столітті.

Саме природничі науки використовують відповідний метод пізнання реальності, який базується на фіксації фактів і наступному їх поясненні за допомогою відповідної теорії. Спроба застосувати такий підхід до вивчення соціальних процесів, а саме ці процеси цікавлять журналіста, провалився. Чому? Спробуємо це пояснити.

У вивченні природних явищ є тільки один суб’єкт – людина, яка вивчає стан об’єктів природи. Дослідник здатен вивчати всі суттєві фактори, які впливають на об’єкти, і для цього він ставить експерименти. В цих експериментах можна застосовувати підхід Ceteris paribus – “за всіх інших рівних”, коли значення всіх факторів фіксується на незмінному рівні, крім одного фактора, того, який вивчається. Послідовно перебираючи фактори впливу, наука відкриває закони природи, якими пояснює, що відбувається з об’єктами. Це дозволяє прогнозувати зміну стану об’єктів природи, тобто заявляти, що нам відомо, що саме відбувається і навіть прогнозувати певні явища природи.

В суспільстві цей метод не працює. Люди – не об’єкти, а суб’єкти, тобто вони самостійно діють, виходячи зі своїх суб’єктивних цілей, пріоритетів, вірувань, переконань, впливу на них тощо. Дослідник чи журналіст, який є суб’єктом серед суб’єктів, ніколи не здатний виявити всі фактори, які суттєво впливають на дії людей. Тим більше, він ніколи не зможе зафіксувати стан “за всіх інших рівних”, щоб виявити той фактор, який нас цікавить. В суспільстві ви ніколи не зможете повторити стан людей, щоб порівняти його з іншим станом, бо діє вже зовсім інша конфігурація факторів. Отже, факт в суспільстві це не те саме, що і факт в природі. Це просто фіксація певного стану взаємодії людей, в певний час і в певному місці, за унікальної комбінації факторів, який ніколи не повториться і з якого не можна зробити жодних висновків, тим більше прогнозів.

Але це не означає, що не існують суспільні закони. Їх, як і закони природи, можна відкрити. Передова соціальна наука, вільна від впливів політики, прийшла до висновку, що для цього необхідно змінити метод – з методу природничих наук на метод соціальних наук. Цей метод має стати і методом журналістики.

Метод соціальних наук виходить з того, факти це лише прояв дії закономірностей. Ми вже знаємо, що контекст такої дії постійно змінюється, тобто факти весь час різні, але закономірності цілком стабільні і є справжніми соціальними законами.

Як же виявити закономірності, якщо факти далеко не надійні в якості “корисної” інформації? Застосовуючи метод соціальних наук. Він полягає в тому, що на відміну від природи, де ми не знаємо, які саме процеси відбуваються, і чому саме, в суспільстві ми знаємо, що люди діють, намагаючись покращити свій стан, своє життя. Це аксіома людської діяльності.

Соціальні науки методом дедукції вибудовують повноцінну теорію, спираючись на базові аксіоми, які не потребують доказів, і формулюють причинно-наслідкові зв’язки, дотримуючись суворих законів логіки. Це означає, що соціальні науки – це апріорні науки, де ми знаємо наперед природу процесів і рушійні сили, а потім відкриваємо закони шляхом коректних, логічних інтелектуальних побудов, уникаючи протиріч.

Найбільш повно цей метод викладено у працях того ж Мізеса і інших засновників так званої Австрійської школи економіки. Її теоретики послідовно розробили фундамент цього методу, пояснили чому метод природничих наук не працює в суспільстві. Вони на підставі теорії людської діяльності створили оновлений корпус знань з суспільних наук, включно із економікою, який є найсучаснішим і найповнішим зібранням того, що людство знає про нас самих. Ці знання досі слабо поширені і залишаються об’єктом запеклої критики з боку традиційних доктрин економічної науки.

Чому ж з інтелектуальними досягненнями вчених Австрійської школи, серед яких є і Нобелівські лауреати, йде справжня війна? Справа в тому, що нинішня економічна наука обслуговує політику, державну владу, а це вимагає від сучасних економістів йти на неприпустимі з точки зору науки компроміси. Ці компроміси виявили і розкритикували “австрійці”, які відомі, серед іншого, як непримиримі вороги соціалізму і інших проявів колективізму. Соціал-демократичні сили, які перебувають при владі в багатьох країнах, не зацікавлені у послідовній критиці ідей соціалізму.

Давайте зробимо висновок. Він полягає в тому, що журналістику, яка також вивчає і поширює нове знання про процеси в суспільстві, мають цікавити не тільки і не стільки факти, а, в першу чергу, закономірності. Саме закономірності людської діяльності журналісти мають відкривати і пояснювати своїм читачам і глядачам.

Так, факти завжди є наслідком, проявом дії тих чи інших закономірностей, але справа в тому, що ми ніколи не знаємо всіх факторів, які впливають на поточну ситуацію, а отже, в кожний момент часу вплив одних факторів може перевищувати вплив інших, а в наступний момент – вже навпаки. Отже, поточні факти нічого не говорять про загальний стан справ, про процеси, які відбуваються в суспільстві, про ті речі, які дійсно важливі. Необхідно розглянути контекст, досить тривалий відрізок часу, щоб закономірності проявилися і ми зрозуміли, що до чого.

Реальність навколо нас постійно змінюється, тому що люди діють на свій розсуд і їхні дії не визначаються одним єдиним “планом”. Свої плани ми до того ж, постійно міняємо, адаптуючи до зовнішніх умов і наявних для нас засобів.

Де ж журналісту довідатися про закономірності? Спостерігаючи життя. Саме тому життєвий досвід для журналіста не менш важливий за освіту. Журналісту також необхідно засвоїти логіку і розуміти, як вивести ті чи інші наслідки із базових аксіом. Це означає, що журналіст, звертаючись до тієї чи іншої теми, має пояснити читачам які закономірності тут діють, а також оцінити, як ці закономірності визначають поточний стан справ – вони можуть вже проявитися, а можуть бути приховані іншими факторами, дія яких має своє пояснення.

Наприклад, закономірність людської діяльності полягає в тому, що підвищення урядом мінімальної зарплати веде до зростання безробіття. Воно може проявитися відразу, а може бути прихованим іншими факторами, наприклад, обсягом тіньового ринку праці, особливостями статистики, навмисними діями чиновників. Традиційно, саме регіональні ЗМІ мають справу із наслідками державного впливу на економіку. Ці наслідки дуже складно пояснити не спираючись на закономірності людської діяльності.

Наука про людську діяльність також пояснює, чому, як не дивно, прогнозування суспільних процесів, зокрема, економічних, позбавлене сенсу і нічого корисного для людей не несе. Справа тут в спонтанному характері людської діяльності, де мільйони людей навколо вас постійно облаштовують свої дії з урахуванням активності інших людей. Додайте сюди підприємців (в широкому сенсі цього слова), які постійно привносять в суспільство щось нове, і ви зрозумієте, що будь-яке прогнозування це потрапляння пальцем у небо.

Отже, повернемося до головного. Людям необхідно знати закономірності людської діяльності, щоб розуміти процеси, які відбуваються навколо. Ці закономірності неочевидні, як, наприклад, для людей колись було не очевидним обертання Землі навколо Сонця. Так само, як ми бачимо, що Сонце ніби обертається навколо Землі, так ми і реагуємо на зовнішні, поточні прояви дії закономірностей, які ми називаємо фактами. Закони діяльності людей – такі ж закони, як і закони природи. Їх не можна змінити і здолати. Ці закони визначають те, як ми живемо.

Журналістика має зосередитися на закономірностях і обговоренні закономірностей, і значно менше приділяти увагу фактам і інтерпретації їх. Це не означає, що необхідно забути взагалі про факти і події. Йдеться про те, що від журналіста очікують, що факти і події будуть лише приводом для того, щоб розповісти про важливі закономірності нашого життя, які діють саме зараз і саме тут.

Пропаганда відрізняється від журналістики, серед іншого, і тим, що активно привертає увагу до відібраних і штучно створених фактів і подій, щоб приховати від аудиторії дію закономірностей, щоб створити умовну, фальшиву, реальність, вигідну тим, хто виграє від такого приховування реального стану речей.

Пропаганда створює з неймовірної кількості фактів густий інформаційний туман, в якому важко розібратися. Знання закономірностей людської діяльності дозволяє кожному виявити серед потоку фактів лише ті, які дійсно мають значення і використати цю інформацію для того, щоб зрозуміти стан справ. Саме так, озброюючи людину знанням закономірностей, журналістика перемагає пропаганду.

Стан журналістики визначається рівнем економічної свободи

Проблема українського медіа-бізнесу не в якості продукту чи бізнес-моделі, хоча тут також є можливості для зростання і удосконалення.

Ми вже вище з’ясували, що продукт медіа – це, в широкому сенсі, засіб для досягнення кінцевої мети тими, у кого вона є. Журналістика потрібна людям щоб скоротити час до мети, скоротити свої видатки, перемогти у конкуренції за можливості. За такий продукт люди готові платити, бо самі виграють. Але коли мета настільки проста і навіть примітивна, то такий, досить дорогий, продукт, який пропонує медіа, їм просто непотрібний. Ні за гроші, ні дарма. Якщо щось із асортименту медіа дійсно стає потрібним, то простіше знайти це самостійно, спираючись на спостереження чи спілкування з іншими людьми.

Отже, стан медіа-ринку визначається не його розміром чи рівнем доходів населення, а масштабами загальної ринкової активності людей, різноманітністю, рівнем конкуренції та складністю кінцевого продукту, над яким ми працюємо (тієї самої мети). В таких умовах журналісти знають, що потрібно їхній аудиторії, і вона розбирає якісну журналістику, як “гарячі пиріжки”. А вимоги розвинутого ринку настільки високі, що люди не здатні самостійно знайти і зрозуміти те, що їм дає тільки якісна журналістика.

Жалюгідний стан ринкової активності має і іншу сторону. Люди, які не залучені в активну діяльність, просто мають багато вільного часу, а отже, вимушено “вбивають” його. Це той випадок, коли медіа також стають у нагоді. Низька вартість виробництва і дистрибуції цифрового контенту дозволяють пропонувати нескінченний потік “новин” за якими час за столом в державній установі летить непомітно. Але годі чекати тут грошей від споживача. Тут головну роль грає власник медіа, замовник. Саме так медіа і журналістика перетворюються на пропаганду. Яка також може бути прибутковою. Але це вже історія не про журналістику.

Сергій РАЧИНСЬКИЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *