Студенти кафедри журналістики Донецького національного університету імені Василя Стуса навчилися оцінювати прозорість регіональних ЗМІ, використовуючи відкриті реєстри. Свою роботу «Чи є прозорими Вінницькі ЗМІ» вони підготували під керівництвом аналітикині Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталії Стеблини.
Спочатку студенти дослідили, яку саме інформацію про себе ЗМІ розміщують на своїх сайтах. З’ясувалося, що лише одне із шести популярних мережевих видань публікує контакти, прізвище редактора та дані про власника. Це сайт «20 хвилин». У 2018 році ІМІ визнав прозорим сайт «Місто», але у кінці року, за даними експерта ІМІ Антона Булгакова, він змінив власника. Тепер онлайн-видання друкує тільки контакти.
Вінницькі телевізійні канали виявилися більш прозорими. Досліджувалися сайт місцевого Суспільного, ТРК Вінниччина та канал «Віта». На UA: Вінниця зазначена адреса, телефони, прізвища продюсера та менеджера. ВІТА розміщує лише контактні телефони, факс, адресу, прізвище керівника, мейл та код ЄДРПОУ, посилання на соцмережі. ТРК Вінниччина вказує телефони, адресу, електронну пошту та публікує установчі документи зі структурою власності включно.
Щодо комунальних ЗМІ, то незважаючи на те, що інформацію про власника вони розміщують, все ж залишаються питання із дотриманням стандарту редакційної незалежності, зробили висновок студенти.
Ситуацію із прозорістю ЗМІ для студентського дослідження прокоментували також вінницькі медіаексперти.
“Деяким медіа прозорість не потрібна. Навпаки, бути непрозорим – дуже вигідно. По-перше, відсутність інформації про власників та відповідальних осіб, знімає відповідальність саму по собі. По-друге, багато онлайн ЗМІ не зареєстровані, як юридичні особи. Максимум вони є проєктами «ГО-шек» або на кшталт цього. Якщо немає юридичної особи, то немає і відповідальності. Точніше, вона може бути, але довести до неї дуже складно. По-третє, якщо немає відповідальності, є безкарність. Можна спокійно займатись «інформаційним кілерством» і тобі практично нічого не буде. По-четверте, гроші. Якщо немає юридичної особи, відповідно немає податків, якщо немає податків, то це «чорний кеш». Це достатньо зручно та вигідно. А головне, важко знайти кінці. Роби, що хочеш, і тобі майже нічого не буде. Якщо тебе не спіймають та не покарають так само по «сірій» або «чорній» схемі“, – говорить Сергій Бондаренко, завідувач кафедри журналістики ДонНУ імені Василя Стуса, медіаексперт.
“Чимала кількість вінницьких сайтів зовсім не створені заради інформування вінничан, а задля “формування змістів” у голові виборців. Відповідно, для формування змістів не потрібно вказувати ані авторів, ані засновників. Для того потрібно лише бомбити інформаційний простір повідомленнями та “аналітикою”. У Вінниці найчастіше діє принцип, що хто платить редакції, той її і танцює. На жаль, на щось більше власники редакцій не здатні. Для них є обслуговуючий персонал у вигляді журналістів та власні інтереси, інформаційні офіціанти, які приносять те, що їм замовили. І скільки б разів не кричали найкращі газети про свою незалежність та об’єктивність, гроші та бажання їх заробити – єдине, що їхніми керманичами керує”, – коментує ситуацію Антон Булгаков, медіаексперт ІМІ.