Оперативність, повнота та доступність місцевих медій

З погляду експертів Інституту, коли йдеться про поради працівникам регіональних медій, тлумачення стандартів професії виглядає доволі структурованим та всеохопним. Але якщо з точністю, достовірністю й оперативністю проблем зазвичай не виникало – завдяки їх закономірній очевидності, то от об’єктивність (баланс думок) – це те поле бою, на якому досі ламають списи і практики, і їх критики. Мовляв, для країни у стані війни не все так зрозуміло, як у мирні часи, в країнах усталеної демократії можуть бути свої підходи, а ми змушені робити поправки на власну специфіку і небезпечні зовнішні фактори впливу. Але є й стандарти, які не так часто привертають до себе увагу. Можливо, даремно.

Оперативність vs своєчасність

Традиційно вимога оперативності передбачає якомога швидше повідомлення аудиторії про подію, яку редакція видання вважає гідною уваги широкої аудиторії чи без якої не може бути й мови про належну поінформованість суспільства.

За стандартами ВВС, заголовок «гарячої новини» (Hot news) має з’явитися в ефірі телебачення, на радіо чи в стрічні новин на сайті одразу – після належної перевірки достовірності повідомлення за посередництва кількох джерел. Далі, впродовж 5 хвилин аудиторії подаються перші чотири речення-абзаци з викладом відповідей на запитання «хто?», «що?», «де?», «коли?», «як?». А десь за хвилин 20 «за усталеним протоколом» професіонали звикли подавати більше даних, коментарів та передісторії до події – аби аналітично знайти відповідь на запитання «чому?».

Зрозуміло, що описаний алгоритм роботи не пасує до паперових видань і їх специфіки, але, зважаючи на те, що у більшості з них вже є нині як не власні новинні сайти, то бодай профілі в соціальних медіа, працювати тут можна і за ним. З телебаченням, радіо та онлайн-виданнями все тут, здавалося б, набагато простіше: подію повідомили згідно зі стандартом – ніхто не має жодних претензій і можна шукати нові новинні приводи та готувати їх для споживання аудиторією за відпрацьованим «рецептом швидкості».

Часом медіа, щоправда, повертаються до «раніше відпрацьованої» новини – згадують про те, що писали колись як доповнення до нових подій на дотичну тематику. Але, здебільшого, ширшої картини на онлайн-ресурсах, зокрема, регіональних – бракує. Пересічний користувач за появи інтересу до певної теми має вдаватися до окремого пошуку по сайту чи звертатися по допомогу до «святого Гугла», аби дізнатися більше. А тоді зовсім не факт, що пошуковик скерує клієнта на те саме видання, яке могло б втримати увагу аудиторії трохи довше, але не втримало. А увага читача, глядача і слухача, як відомо, – це вагомий аргумент для рекламодавця.

Тому своєчасно подана новина не завжди означає, що вона подана в перші хвилини чи години після події. Звісно, таймінг тут продиктований в тому числі і самим контентом: інформацію про планове відімкнення води, світла, газу та про аварію на перехресті і похідні незручності й затори варто подавати якомога швидше, а от чи варто тут обмежуватися лише чотирма реченнями – річ інша.

Лаконічність vs повнота

Оскільки люди в онлайні текстів майже не читають, то й нема сенсу багато писати. Такий висновок можна було б нашвидкуруч зробити ще у 1997 році після оголошення результатів дослідження агенції Nielsen. Оцінка ситуації фахівцями агенції торік мало змінилися, але це не дає відповіді на запитання, чому за останнє десятиліття жанр довгих форм або лонгрідів так розвинувся в цілому світі включно навіть з Україною? Або й дає. Адже у випадку з лонгрідами люди споживають не новини, а читають історії – присвячують свій дорогоцінний час півгодинному чтиву, яке має бути вартим цього.

Звісно, не варто порівнювати тут замітки про зіткнення автомобілів, прорив труби чи обрив ліній електропередачі на сторінках місцевих сайтів Львівщини з уже хрестоматійним піонером жанру мультимедійно насиченого репортажу Snow Fall у виконанні журналістів The New York Times. Адже ми добре усвідомлюємо різницю у вагових категоріях і розуміємо не співмірність бюджетів перших та других творчих колективів. Але ж деякі, не такі потужні за світовими мірками, медіа в Україні вже встигли опанувати жанр лонгрідів. І навіть відносно наситити свої історії мультимедійно – додавши до них не лише світлини, а й цілі галереї, відео, анімацію та інші елементи, якими свого часу так вразили нас іноземці.

І тут не йдеться суто про партнерство з рекламодавцями, як це засвідчив досвід НВ, які ще понад п’ять років тому навчилися знаходити кошти під довгі історії про локації, бренди, установи й інші феномени новинних приводів. Нині УНІАН, Укрінформ, ТСН, Фокус, Дзеркало тижня, Тексти, Ukrainer, The Village та інші видання доволі комфортно почувають себе на ринку лонгрідів. Хоча, подекуди їх «довгі форми» важко назвати такими вже мультимедійними: до рівня світових медій їм ще рости й рости. Тут особливо варто звернути увагу на потребу посилення візуалізацією та анімацією – саме цей компонент подекуди помітно шкутильгає в українському інформаційному просторі.

На місцевому рівні Львівщини лонгріди одним з перших почало експлуатувати видання Варіанти, яке залучило до створення історій навіть аерозйомку з квадрокоптера. І воно ж явно налагоджує співпрацю з місцевими громадами регіону для розповіді історій на туристичні, інвестиційні чи культурні теми.

І нехай подекуди перші кроки в цьому жанрі можуть виглядати кострубатими та незграбними, надто далекими від закордонних чи національних зразків, головне, аби вони були. Бо якось дивно виглядає, коли місцеве медіа пише чималий текст на понад 460 слів з фото та гіперпосиланнями на тему відкриття магазину електроніки в той час, як іншому вистачає 260 слів для історії про смерть молодого хлопця невдовзі після вакцинації. Пояснювати, який текст є важливішим з погляду інтересів ширшого загалу тут – мабуть, справа марна. Особливо, якщо зважити, що за доволі клікбейтним заголовком останнього матеріалу, насправді, не було повноти викладу усіх фактів, які б передбачали існування обґрунтованих підозр щодо наявного зв’язку смерті молодої людини і вакцинації як причини смерті.

На основі порівняння таких прикладів складається враження, що попри добре відомі стандарти журналістики для деяких редакцій ключовим показником успішності є передусім увага рекламодавців та відвідуваність сайту читачами за посередництва особливо привабливого заголовку. Чи достатньо цих компонентів для розвитку усієї трійці (медій, рекламодавців та аудиторії) – питання риторичне.

Доступність vs зрозумілість

Чимало медій досі працюють так, ніби справедливо вважають, що їх місія першочергово полягає в забезпеченні належного рівня поінформованості громади. Мовляв, ми повідомляємо аудиторії усе, що, на нашу думку, їй потрібно знати. У конкретному ж визначенні тем і подій для висвітлення медіа спираються на те, що вони знають свою аудиторію, завдяки аналізу її інтересу до прочитання тих чи інших історій – лічильники тут в поміч. Таким чином, здається, коло замкнулося.

Пафос такого формулювання ймовірно і був актуальним для давніх часів, коли людей на планеті й інформаційних засобів було помітно менше, але сучасність з її складністю соціально-інформаційних процесів ставить індустрію перед новими викликами. Доволі далекими від описаного вище спрощеного підходу.
Адже зрозуміло: існує відчутна різниця поміж знанням фактів, що є наслідком інформування, і розумінням процесів та явищ. Розуміння тут уможливлюють аналіз, паралелі, порівняння та інтерпретації подій і фактів. Такою вже є специфіка сприйняття інформації широкими масами – розтлумачення складних речей простою і доступною для загалу мовою може бути запорукою успіху.

Адже готові відповіді знаходяться не відразу і тому в індустрії існує такий напрям, як пояснювальна журналістика. Саме він відповідає за те, аби у максимально сприйнятливій формі передати щось об’ємне чи складне, на осягнення повноти чого пересічна людина не має зазвичай дорогоцінного часу у цьому шаленому світі. І саме тому тут їй на допомогу приходить команда авторів-дослідників, візуалізаторів, програмістів та інших фахівців, які знаходять гідну уваги аудиторії тему і розробляють її у таких масштабах, як того потребує ця тема і очікування споживача.

Так, усі ці фахівці за свою тривалу працю та фахову підготовку мають отримати належну платню і витратити чимало часу на підготовку фінального продукту, але результат того вартий. Не замислювались, чому російська пропагандистська машина залучає щедрі фінансові вливання з орбіт Кремля?

Викривлена, але яскрава і показово глибока повнота інтерпретації якихось подій з боку RT чи іншої «Звєзди» побудована з використанням описаних вище принципів. Максимально широко та глибоко, неквапливо і зрозумілою мовою лупаємо скелю у певну точку, різними мовами, з врахуванням місцевої специфіки та особливостей емоційно чутливих для саме цих споживачів та за певний час будемо сподіватися на результат. Тому гасло російських пропагандистів, яке закликає аудиторію чи то більше запитань ставити, чи то більше сумніватися («Question more»), тут не випадкове. На більше число запитань або сумнівів вони радо видадуть ще більше привабливих, бо ніби досконало обґрунтованих відповідей і готових шаблонів світосприйняття. Головне, щоби все відбувалося за планом замовників цього когнітивного протистояння.

Висновки: виживати vs розвиватися

  1. Так само, як не треба поспішати з публікацією першими будь-якої гарячої новини, бо можна нарватися на фейк, не слід поспішати коротко публікувати певну інформацію і одразу переходити до наступної, забуваючи про попередню. Є категорія історій, яка заслуговує на пильну увагу і більшу кількість слів для опису кожної з них. Адже швидко повідомити перші чотири речення про подію – це не завжди означає розкрити подію і її значення для громади і аудиторії належним чином, у її повноті, складності та зв’язку з іншими фактами і тенденціями. Така турбота про увагу та пам’ять читача історії може повернутися виданню сторицею – у вигляді його лояльності до редакції під час опитувань про найпопулярніші медіа, на основі яких рекламодавці роблять свої висновки про розподіл бюджетів.
  2. Писати більше про певні новини не завжди означає залучати під відповідні історії партнерів і сторонні кошти. Бувають випадки, коли мультимедійний контент самих користувачів може стати непоганою основою для насиченої історії. Тут не треба вимальовувати додаткову анімацію, залучати інші форми візуалізації, дознімати відео та фото – вистачить з відповідними посиланнями використати контент «колишньої аудиторії», аби майстерно поєднати його в різнобічну та якісно оформлену оповідь за усіма канонами професії журналіста. Водночас нехтувати можливістю партнерства теж не слід: хто уважно читав Snow Fall, зверне увагу на те місце, яке в історії посідає офіційна версія подій адміністрації гірськолижного курорту, де сталася трагедія. Слова PR-менеджера і фото зі знаками про заборону спуску з протилежного схилу гори, як виглядає, були явно спрямовані на те, щоби потенційні клієнти правильно сприймали роль курорту, який ніби зробив достатньо для уникнення летальних випадків внаслідок сходження лавин. Та й суспільно важливої інформації у подібних історіях може буди вдосталь для того, аби аудиторія не сприймала подібний мультимедійний лонгрід як відверто замовну публікацію.
  3. Автори мультимедійних історій у місцевій пресі мають доволі добре знати смаки і вподобання своєї аудиторії – на основі попереднього досвіду оповідей та внаслідок уважного співжиття з рештою членів громади. Як люди мислять, що саме їх щодня цікавить, які слова та аргументи вони сприймають – ці та інші запитання повинні бути постійним мірилом для вибору теми, глибини її розробки та розрахунків ймовірного впливу і наслідків оповідання історії у дещо більшому форматі за звичний для новин регіону. Є таке поняття, як інтерпретаційна достатність, і дуже пощастить тому медіа, яке не буде зупинятися на наявній межі задоволення споживачів новинного контенту, а постійно посуватиме її далі. Таким чином, місцеві сайти залишатимуть менше шансів на успіх для пропагандистських зайд й інших маніпуляторів інформаційними потоками, порядком денним і увагою громади. А ще, обравши відповідний шлях, медіа інвестуватимуть у розвиток довіри аудиторії, а отже – і у власний розвиток та успіх.

Юрій Залізняк, координатор львівської експертної групи ІДПО.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.