Мова у медіа сходу

Не лише День української писемності та мови, що відзначається 9 листопада, та повідомлення про перехід окремих медіа зі звичної для себе російської на українську, спонукав до цього дослідження. Минуло 10 місяців, як набули чинності окремі положення Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», що торкаються й інтернет-медіа, а саме: українська версія сайту стала обов’язковою, і повинна бути за обсягом і змістом не менше версії іншою мовою, і завантажуватися за замовчуванням для користувачів нашої країни. Версії сайту на інших мовах, наприклад російській або англійській, можуть бути, але тільки поряд з версією державною.

Таким чином громадянин України вже отримав законне право поскаржитися на сайт через відсутність версії державною мовою. Але штрафні санкції будуть застосовуватися тільки з 16 липня 2022 року, і то за умови повторного порушення. Розмір штрафу за ненадання інформації про товари і послуги українською складає від 5100 до 6800 грн.

Тобто, наразі, інтернет-виданням нічого не загрожує і змінювати мовний формат вони не поспішають. Тим більше про скарги громадян на мову сайтів медіа чути не доводилося. Візьмемо для прикладу медіа Донеччини, де мовна тема особливо чутлива.

ЧИ ЗАГОВОРИВ МАРІУПОЛЬ?

Почнемо з найбільш насиченого медіа і найкрупнішого за населенням міста області Маріуполь. Відповідно Маріупольське телебачення – МТВ – має велику аудиторію, про що свідчить і змістовний сайт державною мовою. Розділи, заголовки, назви – українською. Ще на початку року (28 січня) привернула увагу передача в проекті «Слово VS Слово» про те, як маріупольці сприйняли перехід сфери обслуговування на українську мову. Тоді ж з’явилася і передача «Говорімо українською!». Зазвичай, у випусках новин з вуст героїв передач чи інтерв’ю на вулицях міста звучить російська, але такі реалії.

Так само як «МТВ», державною мовою репрезентує себе на сайті і телеканал «ТВ-7».

Головна газета міста «Приазовский рабочий», як і раніше, друкується російською, за винятком деяких матеріалів. Наприклад, у випуску від 17.09. переглянувши 16 шпальт, знайшов одну публікацію українською з промовистою назвою «Дивись українське» про топ-7 фільмів на дозвіллі. А от сайт однієї з найстаріших газет країни наповнюється контентом державною мовою.

MRPL.CITY позиціонує себе російською як міський портал про події в Маріуполі і в Донбасі, але певну частину матеріалів розміщує українською. Переглядаючи сайт, помітив чітке мовне позиціонування: місцева влада, приміром, голова Маріупольської районної ради Степан Махсма пише свій блог російською, а голова Донецької ОВЦА Павло Кириленко ділиться думками українською. Народний депутат з Маріуполя Сергій Магера висловлюється на «языке» своїх виборців, а от чому «Фонд Рината Ахметова – дітям» розміщує інформацію про свої добрі справи російською не зовсім зрозуміло. І хоча на інших сайтах є матеріали від цього фонду державною мовою, важко позбутися відчуття, що представники найпотужнішої в Донбасі фінансово-промислової групи живуть і далі в полоні живучого стереотипу щодо однієї мови, яка потребує захисту.

Деякі видання не лише охоче включаються в дискусії щодо теми, але й підохочують своїх читачів заголовками з певною часткою маніпулятивності. «Закон об украинском языке. Кто в Мариуполе должен выполнять и как с 16 января будут штрафовать нарушителей», – ну хіба не провокативний заголовок на одному з сайтів? Не дивно, що частина читачів сприйняла це застереження як загрозу своїм правам, а деякі дописи навмисне збурювали дописувачів.

«Я, умеющая разговаривать на украинском абсолютно свободно – не буду этого делать из принципа. Навязываемое насильно вызывает неприятие и отторжение», – пише «Лора».

Хто і як цій пані нав’язує мову спілкування – невідомо, але її допис спричинив емоційне обговорення. Швидко з’явилося і цілком слушне спостереження від «Клашки»: «Сегодня заходила в аптеку, девчонки говорят, если посетители будут обращаться на мове, то и отвечать будем на мове, а так русский».

Один із небагатьох дописів українською.«Якщо російська нацменшина хоче говорити російською – нехай говорить, а українці вибирають українську», – вважає «Адвокатка».

Між тим, 0629com.ua сайт Маріуполя, який в січні спричинив наведену вище палку дискусію своїх відвідувачів, розміщує матеріали двома мовами. Відзначу, що порівняно з січнем, восени українськомовного контенту побільшало. Чия мова бере гору важко сказати, але принагідно звернув увагу, що рекламні матеріали на сайті виходять не тільки державною, але й російською. Власне реклама в мережі є відображенням ситуації в місті. Так на світлинах з вулиць, які публікує сайт добре видно, наприклад, вивіски «Алмазный дождь Ювелирный салон», «Супермаркет окон», «Сауна на Георгиевской» тощо.

Ще одна тенденція – бажання організаторів заходів позицінувати їх як міжнародні і вживати в назві англійську. Так фотозвіти про останні і давніші за часом події в Маріуполі підписані Local Farmer fest, Junior Fashion Day, Valentine`s Day. Під логотипом англійською YASNO компанія відомого олігарха відкриває в місті офіс і ЗМІ поширюють назву саме так.

Іноді бажання привернути на себе увагу набирає досить кумедних форм. Сайт 0629 com. ua розмішує рекламний матеріал, де на світлині великими літерами вивіска офісу OKNAVMARIUPOLE. Поруч уже російською йдеться про послуги цієї підприємливої фірми.

Розміщення реклами російською чи іноді англійською притаманне й іншим сайтам, власники яких очевидно не вважають це порушенням.

Між тим, є медіа, де українську можна знайти тільки в рекламі. Наприклад, на сайті «Мариупольские новости» не знайшов жодної інформації державною мовою, а іншої версії, крім російською, немає. І хоча видання декларує, що пише про події відразу в кількох громадах – Маріупольській міській, Мангушській селищній, Нікольській та інших, а це майже сто населених пунктів – важко повірити, що державною мовою в містах і селах не спілкуються чи не навчаються. Чому сайт обмежує себе виключно однією мовою – питання до власників.

Так само тільки російська мова єднає різні за спрямуванням і за часом створення сайти «КuMar» (Курахово і Мар’їнка), «Общежитие»(Краматорськ), «Карачун» (Слов’янськ).

ГАЗЕТИ З САЙТАМИ І БЕЗ

Знайомлячись із медіапростором області помічаю, що сайти деяких газет працюють у тому ж мовному форматі, що й друковані версії. Зокрема російською мовою розміщують інформацію «Восточный проект» і «Технополис» з Краматорська. Невелика частка інформації державною мовою на цих двох майданчиках з’являється зазвичай від влади або як реклама.

Загалом, газети з власним сайтом на Донеччині є скоріше винятком ніж правилом. Крім «Приазовского рабочего» і «Технополиса» інформаційно насичений сайт має газета «Маяк» (Покровськ) під назвою Pokrovsk. City, який слідом за українськомовною газетою розміщує матеріали переважно державною.
Одна з перших приватних газет сучасної України – «Провинция» з Костянтинівки в газеті і на сайті використовує обидві мови, але переважає російська.

А ідеальним прикладом газети і сайту українською є «Громада Схід», створена за фінансової підтримки уряду Німеччини. Газета накладом у 60 тисяч виходить двічі на тиждень і поширюється безкоштовно для жителів населених пунктів Донецької і Луганської областей уздовж лінії розмежування. На сайті можна переглянути і сам часопис від початку реалізації проекту в 2019 році. Здається це один із небагатьох успішних медійних проектів на Донеччині, профінансований західними партнерами останніми роками.

Є ще два сайти донецьких обласних газет, які зуміли вижити в переселенському статусі, але припинили свій вихід друком. «Донбасс» відзначив своє сторіччя з дня першого випуску в липні 2017 року, а попрощався з читачами вже в грудні. Натомість функціонує російською мовою сайт donbassUA. Єдина обласна українськомовна «Донеччина» востаннє вийшла друком у квітні 2019 року, але вряди-годи поповнює свій сайт, який цікавий збереженими публікаціями останніх буремних років, періодом 2014 року і попередніх, ще коли часопис виходив у Донецьку.

«ВЧАСНО» – ПЕРШІ

Є ще родзинки в медійному полі Донеччини: інформаційне агентство «Вчасно» (Покровськ), яке першим в області відмовилося від російськомовного контенту ще в квітні 2019 року. Ось що написала тоді директорка ІА «Вчасно» Марія Давиденко на своїй сторінці в ФБ:
«Це було одностайне рішення, незважаючи на наші різні погляди під час президентських виборів, на попередження айтішників, що україномовний контент гірше просувається в інтернеті. Ми також усвідомлюємо, що, мабуть, будемо єдиним інформаційним україномовним сайтом на Донбасі, де більшість розмовляє російською мовою. Ми не боїмося втратити нашу постійну аудиторію, бо ми разом із початку війни і прагнемо одного – розвитку України і нарешті працюючих законів».

Спільнота в соціальних мережах підтримала це рішення. Деякі з відгуків такі:
Іван Сінералов: «Після занепаду громадського телебачення Приазов’я Донецька область не мала україномовного новинного ресурсу».
Viktoria Viterstvi: «Нарешті! Бо так захопилися захистом руцкого язика, що україномовного в Донбасі знайти досить проблематично. Дуже образливо було, що в Донецьку до 2014 року з українського була одна газета на Укрпошті…»
Тарас Марусик: «Хотілося також, щоб таке рішення ухвалили програми Радіо Свобода, Крым Реалии і Донбасс Реалии».

Через два з половиною роки я звернувся до Марії Давиденко за коментарем про певні підсумки роботи в новому форматі.
«Редакція тоді в один день це вирішила з метою підтримки мовного закону. Вважаємо, що це було необхідно зробити, особливо у прифронтовій Донеччині. За аналітикою нашого сайту, навіть частина аудиторії з окупованих територій залишилася з нами, – розповідає журналістка. – Частково аудиторію усе ж втратили. Труднощі під час переведення сайту з російської на українську мову технічні. Багато фахівців з просування сайтів в інтернеті нас попереджали, що з переходом на державну ми втратимо частину аудиторії».
«Контент російською краще просувається в мережі інтернет. Але якщо ми це будемо змінювати, навіть щось втрачаючи, ситуація з українською мовою зміниться. Особливо на Сході України», – сказала директорка ІА «Вчасно».

ХТО МОВИТЬ, А ХТО «ТАРАТОРИТ» У БАХМУТІ

А ось «Вільне радіо» (Бахмут) єдине в області медіа, що має сайт з версіями обома мовами. Щоправда, саме радіо торік припиняло мовлення через брак коштів, але нещодавно відновило свою роботу. Це позитивний сигнал для українських слухачів, адже інші ЗМІ міста інформують виключно російською: газета «Вперед», сайти «Вечерний Бахмут» і 06274com.ua, газета «События» і однойменний сайт.

До речі, в газеті «События» експерти Інституту демократії імені Пилипа Орлика раніше фіксували проросійські меседжі в деяких текстах щодо мовного закону, і було цікаво що змінилося відтоді, як у тексті «Вольности перевода» за підписом А. Мєлкосклочний державна мова згадувалася в лапках: «бойко тараторят на «державной мове», не обращая внимания на речь клиента». Так от, переглянувши контент сайту з початку року, вже не знайшов подібних висловів. Але архів сайту зберігає давно поширені в Донбасі маніпулятивні твердження жителів міста. Ось, наприклад, двоє людей на доволі провокативне запитання «Как вы относитесь к введению штрафов за язык?» відповідають майже однаково: «не нужно сеять раздрай в обществе», «зачем региону, который всегда был русскоязычным, ломать язык при тех же публичных выступлениях» (25.12.2019). Інших поглядів на тему в місті вочевидь немає чи журналісти їх не навели? Водночас на сайті в рубриці «Мнения» не помітив жодного виступу українською мовою, начебто нею в Бахмуті і не говорять ніде. Навіть цитата уповноваженої із захисту державної мови – не українською. Так само і з іншими публікаціями – все російською. Виняток – інформація прес-служби СБУ в Донецькій і Луганській областях під назвою «СБУ викрило прокурора на отриманні хабара». Версія українською на сайті «События» відсутня.

Ще один бахмутський сайт 06274com.ua, розмістивши інформацію «В Украине запускают бесплатные курсы украинского язика», ніяк не реагує на один з двох негативних коментарів щодо державного закону . Між тим репліка дописувача під ніком «Восток» «Зачем нам язык банановой республики» реакції потребує.

УКРАЇНСЬКА «ДОНЕЧЧИНА.ТV» і «ДОМ» РОСІЙСЬКОЮ

Здавалося, що офіційна інформація щодо розвитку державної мови саме нею мала б і поширюватися, але добропільський сайт 06277com.ua іде шляхом бахмутських медіа, інформуючи: «Стало известно как будет проходить экзамен по украинскому языку для госслужащих». Між тим цей сайт міста Добропілля приблизно половину своїх публікацій розміщує українською. Так само працює і DDK.DN.UA (Покровськ, Мирноград, Добропілля, Родинське), але, як і деякі інші, сайт інформацію про діяльність впливових у регіоні депутатів подає російською.

Цей огляд був би неповним, якби не згадали сайт телеканалу «Донеччина.ТV», що є частиною проекту Донецької ОВЦА і медійників і реалізується на базі Комунального підприємства «Регіональна ТРК «Регіон Донбас». Так от портал, не лише наповнений різноманітним контентом державною мовою, а й на мій погляд, об’єктивно і неупереджено інформує про діяльність обласної та місцевої влади і головне – не тільки про це. Висвітлюється повсякденне життя у прифронтових громадах, є рубрика «Хроніка ООС».

Проте «Донеччина.ТV» жодним чином не може конкурувати з такими давно відомими місцевими телеканалами як «Орбіта» (Покровськ) і «С плюс» (Слов’янськ), які мають велику глядацьку аудиторію. Обидва медіа мають змістовні сайти. Повністю українською – в Слов’янську, «Орбіта» ж розміщує окремі матеріали російською.
Що ж до певно найстаріших інтернет – видань не тільки в області, а й в країні – «ОстроВ» і «Новости Донбасса», які ще в Донецьку здобули повагу читачів незалежним поглядом на події, мовного формату не змінили. Щоправда «ОстроВ», крім російської, започаткував англійську версію. Це логічний крок, адже сайт подає чимало ексклюзивної інформації про буремний Донбас і, зокрема, події на непідконтрольних українській владі територіях, публікує огляди сепаратистських медіа тощо.

Тісно пов’язаний з Донеччиною і державний інформаційно-розважальний телеканал «ДОМ». Редакція і передавальний центр розташовані в Краматорську, цільовою аудиторією є жителі непідконтрольних територій України і мовлення відбувається російською. А от сайт цього телеканалу має дві версії українську та російську. Навколо контенту «ДОМ» з початку його запуску в минулому році виникало чимало дискусій, і тому певно варто поговорити окремо про одне з небагатьох в країні медіа, яке фінансують платники податків. Нагадаємо, що «ДОМ» є власністю Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.

ОНЛАЙН ЖУРНАЛ ДЛЯ СВОЇХ

СВОИ.CITY – так називається онлайн-журнал для жителів Донеччини і Луганщини, а також переселенців. Видання приваблює своїм оптимістичним поглядом на життя. «Про людей, які надихають, про круті місця в Донецькій і Луганській областях» – один із тематичних напрямів, яких редакція неухильно дотримується. СВОИ.СITY не мають двомовної версії, але їх матеріали виходять в пропорції 50 на 50, і при цьому публікації абсолютно незаангажовані щодо мовної тематики. Власне видання не пише про якісь проблеми у жителів Сходу, пов’язані з мовою, бо наразі в житті таких немає. Щодо літ минулих у редакції домінує зважений підхід, у цьому пересвідчився коли готував статтю «Хто тягнув Донбас за язик?», де дослідив ситуацію з використанням мови у ЗМІ протягом десятиліть.

Розраховане на молодіжну, активну аудиторію читачів, видання створило партнерські сайти, наприклад kumaCity, ВолновахаCity та інші. Теж використовують державну і російську в приблизно однакових пропорціях.

ОПТИМІСТИЧНЕ

Сучасний мовний інструментарій медіа на Донеччині чомусь нагадав мені ситуацію зі ЗМІ області наприкінці минулого століття: тоді нові газети з’являлись як гриби після дощу, ледь не на 100% друкувалися російською, більшість зійшла з дистанції, деякі виходять, але з часом жодне не стало українськомовним. Але приклад «Приазовского рабочего», який зберіг друковану версію російською, а сайт започаткував українською – обнадіює.

Так само десятиріччя тому жоден сайтів на Донеччині не розпочинав свій шлях в українськомовному статусі, а наразі інтернет – видань українською і таких, що її використовують більше ніж свого часу українського друкованого контенту. Тобто українська поволі, але бере гору і цей процес, як на мій погляд, такими ж помірними темпами і триватиме. Загроза штрафів з другого півріччя 2022 року певно ж підштовхне видання до запровадження української версії, але, як мені здається, не покарання стимулюватиме медіа до змін, а бажання конкурувати з тими в кого вийшло. Як у «Вчасно», Вільному радіо, «ГРОМАДІ Схід». Та і всі приватні телекомпанії в області мають сайти державною, що теж додає оптимізму.

Ігор ЗОЦ, журналіст.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *