«Дождь» продовжує орієнтуватися саме на сучасне путінське суспільство і не бачить для цього суспільства ніякої іншої альтернативи. Інформаційна служба «Дождя» нагадує людину, що виросла в родині, один з батьків якої постійно бив, принижував і знущався над іншими. Тож у дорослому житті така людина сприймає насильство, як норму, не намагаючись припинити його чи хоча б засудити. Як журналісти “Дождя”, так і політики в ефірах «переводять стрілки» на Путіна. І не повідомляють «незручну» правду про те, що російське суспільство підтримує цю війну. І що у злочинах винен не тільки один Путін. Але й прості російські військові. Та й прості російські люди…

За декілька днів до повномасштабного російського вторгнення у мене було заняття про сучасну російську пропаганду. З-поміж матеріалів Russia Today, Sputnik та інших прокремлівських медіа я запропонувала студентам оцінити ефір «Дождя». Вони здивувалися:

– Але ж це опозиційне російське ЗМІ, вони ж проти Путіна, чому ви вважаєте, що це пропаганда?

Для того, щоб розібратися з тим, чим справді є «Дождь» – журналістикою чи пропагандою – ми переглянули їхній ефір за 19 лютого 2022 року. Тоді якраз усі говорили про загострення на Донбасі та можливе вторгнення РФ. 

У програмі «Здесь и сейчас» ми зі студентами побачили приклад типової російської опозиційної «журналістики». «Зі сторони самопроголошених республік увесь день приходять повідомлення про обстріли зі сторони України», –  повідомляв ведучий і перераховував дані про обстріли: Донецьк, Луганськ, Горлівка. Завершувалося це фразою «В Києві заперечують причетність до ескалації». 

І врешті йшов підсумок: 

«Верифікувати ці повідомлення дуже складно. Надходить дуже багато інформації, різні джерела, різні телеграм-канали. Відрізнити фейки від справжніх, правдивих новин дуже складно. Розібратися в цьому нам ще буде потрібно згодом. Тому давайте по фактах сприймати всю картину дня. Ось такі повідомлення надходять. Ми вам їх показуємо. Ніхто не стверджує, що насправді ці обстріли були. Тому потрібно це все ще перевіряти».

Але ж завдання журналіста якраз і полягає в тому, щоб «верифікувати» повідомлення та «відрізняти фейки від справжніх, правдивих новин»! І перевіряти, що ж було насправді. Інакше така журналістика просто не має смислу. І, що найприкріше, пропагандисти, які перекручують інформацію та поширюють брехню, у таких передачах «Дождя» мають рівні права з тими, що справді говорить про те, що ж відбулося. Таким чином те, що задумувалося, як журналістика, стає пропагандою… 

Уже через два тижні телеканал «Дождь» припинив своє мовлення в Росії. Разом із іншими так званими ліберальними російськими ЗМІ («Эхо Москвы», «Новая газета») він був заблокований. А деякі журналісти виїхали за кордон. В липні канал поновив своє мовлення в Ризі, отримавши ліцензію на мовлення. Зараз їх можна дивитися на Youtube.

Нагадаємо також, що і до закриття каналу в Росії в української медіаспільноти була низка претензій до того, як «Дождь» та інші ліберальні медіа висвітлюють події в Україні. Також, відповідно до рішення Нацради від 12 січня 2017 року, зокрема через «трансляцію інформації, що посягає на територіальну цілісність України (зокрема, на мапах Крим зображали як територію РФ).

Проте, можливо, все ж переїзд редакції з Росії до Литви змінив інформаційну політику каналу? Або ж повномасштабне вторгнення Росії відкрило журналістам очі на власну країну та суспільство, владу та військових? І чи є нові випуски «Дождя» справді якісним інформуванням, на яке варто було б звернути увагу українцям? 

Для того, щоб відповісти на ці питання, я переглянула десять випусків «вечірнього шоу» «Здесь и сейчас», яке самі журналісти каналу називають «головним новинним шоу дня». Період – 22-26 серпня та 5– 9 вересня. Це вже другий текст про ліберальні російські медіа та війну в Україні, який створено на замовлення Інституту демократії імені Пилипа Орлика. Перший – про російську «Мєдузу» читайте за посиланням.

Зазначимо, що за означений період в ефірах каналу ми знайшли матеріали різної якості, в тому числі й задовільної. Великий плюс інформаційній службі «Дождя» за часте використання спікерів з України – експертів, журналістів, офіційних осіб. Це все ж зводить до мінімуму наявність сюжетів, на кшталт «сторони звинувачують одне одного, а оперативно перевірити інформацію під час війни ми не можемо». Так, розповідаючи про російський ракетний обстріл в Чаплино, до студії під’єднали українську журналістку, що була на місці подій – і вона детально розповіла, що саме бачила. До Дня незалежності також робили включення з Києва. Слідкують також за долею українських біженців в Європі, спілкуючись із волонтерами. Цікавим вийшов сюжет про дітей-волонтерів, які створили проєкт для тих, хто хоче вивчити іноземні мови.

Загалом увесь контент свідчить, що журналісти каналу послідовно виступають проти війни, путінської верхівки, засуджують воєнні злочини російських військових. Однак – чи це все, що російський телеканал може зробити для якісного інформування про війну в Україні? 

Окремі порушення, які вдалося знайти, – від дуже серйозних до дрібніших – свідчать про те, що свідомо чи несвідомо дехто зі співробітників каналу залишається адептом «руского міра». Хтось не наважується заперечити гостю під час інтерв’ю про російських військових у Бучі, хтось випускає в ефір сюжет про радісне прийняття Росії на окупованих територіях, хтось подає українофобські заяви кремлівських чиновників як норму… 

Сподіваємося, що цей критичний розбір допоможе хоча б трохи змінити ситуацію. 

На окупованих територіях святкують день російського прапора…

З-поміж усіх матеріалів 10 випусків, що я переглянула, були два таких, які, з моєї точки зору, перекреслюють усі зусилля «Дождя» бути справді незалежним якісним російським каналом, що виступає проти війни в Україні. З них і почнемо аналіз.

В ефірі від 22 серпня журналісти телеканалу «Дождь» вирішили приділити увагу… святкуванню дня російського прапора на окупованих територіях. Дивний добір інфоприводу, якщо канал постійно заявляє, що засуджує російське вторгнення. Тим більш дивним є й добір візуального ряду. Це запозичені з прокремлівських телеграм-каналів кадри. Підняття російського прапору над Херсоном, «святкування» у Запорізькій області, Мелітополі, Маруполі. Люди з російськими прапорцями, фрагменти концертів, в тому числі й за участю Дюжева, Буйнова, Харатьяна, які схвалюють російську агресію. Розповідали також і про те, що на вулицях роздавали російські прапори. Журналістка за кадром прокоментувала це так: «Судячи з фото та відео, охочі взяти їх знайшлися, але не дуже багато». Вмістили також синхрон із колабораткою, яка радісно говорила, що цього дня чекали дуже довго, «особливо після перевороту 14-го року», що «нацисти захопили владу». 

Цікаво, що далі показали святкування в Росії. Проте тут розповіли про примус: мовляв, змусили бюджетників іти на концерт. Говорили про затримання активістів. Виходить, що в Росії люди якось протестують проти Путіна і режиму, а от на окупованих територіях – усе добре. Всі хочуть бути з Росією.

Вихід такого сюжету, звісно, говорить про свідоме чи несвідоме схвалення журналістами «Дождя» концепції «руского міра»: мовляв, Росія – там, де говорять російською. Під дулами автоматів чи ж ні – не має значення. На окупованих Росією територіях ми бачимо щасливих людей, які танцюють і співають із російськими прапорами, отже, їм це подобається. І це варто уваги – робимо сюжет! А те, що ми не перевіряли інформації і просто скористалися відосиками від пропагандистських каналах – не так уже й важливо. 

«Російських військових у Бучі не було…» 

Що робити, якщо під час прямого ефіру запрошений гість починає нести нісенітниці та заперечувати загальновідомі факти? Ставити уточнюючі запитання, допомагаючи йому розвивати думку? Чи все ж пояснити глядачам, що гість – маніпулює та перекручує факти. 

В одному з інтерв’ю на «Дожде» обрали перший варіант. Це було в ефірі від 25 серпня, коли до студії під’єднали колишнього військовослужбовця сумнозвісної російської 64-ї бригади з Хабаровського краю, яку звинувачують у злочинах в Бучі. У підводці ведучий, Тихон Дзядко, повідомив, що іншим російським журналістам цей російський військовий Олексій Асташов нібито сказав «Мені соромно, що я військовослужбовець цієї бригади». 

Судячи з усього, журналісти сподівалися почути в ефірі каяття. Проте в процесі вийшов конфуз – виявилося, що військовий взагалі не визнає себе винним, підтримує Путіна та російську агресію, заперечує навіть присутність російських військових у Бучі й каже, що його слова про сором просто перекрутили.

Уже під час відповіді військового на перше запитання стало зрозуміло, що з ним щось не так. І що каяття, швидше за все, не буде. 

Він сказав:

«Мені і досі не зрозуміло, чому війська російські не увійшли разом із Кримом в Україну ще в 2014 році. Можна було б уникнути великих жертв серед мирного населення та військових з обидвох сторін. Це все ж таки люди. Це ж слов’яни, брати. Вісім років люди страждали від несправедливості, беззаконня, які коїлися на Донбасі. Це факт».

Зауважимо, що у цій репліці допущено цілу низку неточностей: російські війська увійшли в Україну ще 2014 році. Жертви як серед мирного населення, так і військових теж були. Ну, а репліку про «вісім років» і коментувати не потрібно – настільки вона поширена серед прихильників Путіна та військових злочинів РФ. І, звісно, «люди страждали… на Донбасі» – це не факт, а оціночне судження.

Проте ведучий ніяк не прокоментував сказане, що є вкрай важливим у цій ситуації, і поставив таке запитання: «Так, і ви подивившись звернення Путіна, наскільки я розумію, заключили контракт. І відправилися в Україну». 

Далі ставало ще цікавіше. Російський військовий сказав таке: «я був упевнений і залишаюсь упевненим у тому, що російських військових у Бучі не було». 

Наведемо подальший діалог між ведучим та його гостем.

Дзядко: Що ж їх у принципі не було? А хто ж тоді окупував Бучу?

Асташов: В будь-якому випадку я не можу говорити про якісь факти їх присутності в Бучі. Я не знайомий з жодною людиною, яка б там була…

Дзядко: Почекайте, але в інтерв’ю «Новой газете Європа» є ваша цитата «мені соромно, що я військовослужбовець цієї бригади». Ви не говорили такої фрази?

Асташов: Це було сказано мною, я погарячкував після перегляду фільму в головній ролі з Данєй Фролкіним [товариш по службі Асташова]. Трохи інакше я сказав: мені інколи буває соромно. Не буду перевзуватися. Сказав, погарячкував. У всякому випадку я пишаюся тим, що я служив в цій бригаді, тільки завдяки тому, що там служили чудові люди, які, на жаль, загинули. І люди, які зараз там служать, я їх дуже поважаю.

І тут, після того, як військовий заперечив навіть присутність (!) російських військових у Бучі та заявив, що пишається своїми товаришами по службі із бригади, яку звинувачують у воєнних злочинах, ведучий також нічого не додає. Просто ставить ще одне уточнююче питання.

В кінці інтерв’ю, Тихон Дзядко вирішив усе ж дізнатися, що його співрозмовник думає про вбивство мирних мешканців і таки добився від Асташова зізнання, щось таки було. Колишній військовослужбовець сказав про це так: «Такі випадки трапляються, боюся, вони не одиничні щодо мирних жителів зі сторони ЗСУ (!). Тому боюсь, що в умовах спецоперації, в умовах бойових дій це стається. Воно стається, я думаю, в будь-яких інших конфліктах».

Далі знову наведемо діалог:

Дзядко: Але погодьтесь, якби не було спеціальної воєнної операції, то і цього не було б, правильно? Ваша 64 бригада там би не опинилась.

Асташов: «Ми виконували спеціальні завдання з денацифікації та демілітаризації України, тому що це було необхідно. Все-таки були утиски російськомовного населення. Їх змушували «размовлять». Нав’язували якісь свої ідеологічні принципи, українство. Все таки це факт. І з цим треба було покінчити.

Дзядко: Я вас зрозумів. Я в завершенні скажу, що це не факт. От і все.

Що означає це інтерв’ю? В ефір запрошують колишнього військового бригади, що звинувачена у страшних воєнних злочинах, які бачив увесь світ. Цьому військовому дозволяють виправдовувати війну в Україні, заперечувати воєнні злочині, які скоїла Росія, перекидати звинувачення на ЗСУ і взагалі говорити, що воєнні злочини і вбивства мирних – це так буває, бо «стається в будь-яких інших конлфіктах». 

Ведучий не робить нічого, щоб показати, що він із цим не згоден, ставлячи тільки уточнюючі запитання. У кінці інтерв’ю немає ніякого підсумку або ж коментаря, реакції на сказане. Короткого «це не факт» тут не може бути достатньо! 

Тож і це інтерв’ю цілком може грати на руку тим, хто хоче сформувати скептичне ставлення, недовіру до фактів воєнних злочинів Росії в аудиторії. І телеканал «Дождь» стає зручним та ефективним інструментом в руках цих людей. Тим більше, що його аудиторія – здебільшого критично налаштовані до нинішнього російського режиму громадяни. 

Новини про українофобські заяви

Сюжет із російським військовим, якому дозволяють говорити усе, що він хоче, – не єдиний випадок, коли українофобські заяви лунають в ефірі «Дождя» без яких-небудь коментарів. 

Зауважимо, що згідно з професійними стандартами та міжнародним інформаційним правом є таке поняття, як «зловживання свободою слова». Про це можна говорити і в тому випадку, коли певний медійний майданчик (наприклад, російський ліберальний канал) використовується для поширення мови ворожнечі, закликів до насильства, розпалювання ненависті тощо. Так, якщо хтось із російських публічних осіб називає українців «бандерівською сволотою» чи пропонує заборонити підручники українською – про це треба говорити. Але при цьому важливо показати – що це є порушенням, що це вимагає певної реакції… Якщо ж ці цитати ніяк не коментуються, то йдеться про поширення пропаганди, каналом для якої стає нібито незалежний ЗМІ. Так час від часу стається в ефірах «Дождя», де деякі українофобські цитати просто наводяться і ніяк не коментуються. 

Декілька таких випадків я знайшла в ефірі від 26 серпня.

В сюжеті про те, що ФРН буде підтримувати Україну, для чогось наводять цитати Лукашенка та Соловйова – ніби вони мають якесь відношення до теми. У словах обидвох – мова ворожнечі щодо Шольца та/або щодо України: «бандерівська сволота», «маленький фюрер». Цікаво, що саме в цьому і суть сюжету: чомусь журналісти роблять акцент саме на цих заявах. Дають доволі велику вирізку з програми Соловйова, де він вдається до численних образ і до закликів нанести удар по Німеччині. Ведуча Анна Монгайт коментує це словами одного з дописувачів: «Цирк у божевільні». Тож виглядає так, що для журналістів «Дождя» українофобство Соловйова – це просто розвага. І засудження або ж будь-якої іншої реакції не вимагає. 

Ще одна тема ефіру цього ж дня – висловлювання російського режисера Міхалкова щодо української мови. Дають його синхрон, де він каже, що українська мова є проявом русофобії, що «словосполучення, які ми чуємо в українській вимові… є формулюванням ненависті до Росії». Тому, робить висновок режисер, якщо предмети викладаються українською мовою – то це «катастрофа».

Ведуча, Анна Монгайт, знову ніяк не коментує слова Міхалкова. Натомість каже таке: «Намагання нібито підтримати російськомовних в Україні призвела до свідомої відмови від російської мови навіть в тих областях країни і тими людьми, які завжди до цього говорили російською». Виходить – що це нормально так висловлюватися. Це ж просто «підтримка російськомовних в Україні» Міхалковим…

В ефірі від 23 серпня у сюжеті про «трибунал», який у так званій «ДНР» збиралися організували над бійцями полку «Азов» також знаходимо мову ненависті, яка просто лунає в ефірі без якоїсь реакції. Як норма. Так, азовців називають «нацистським злочинцями» та «нелюдами в людській подобі». Депутат Держдуми Слуцький закликав застосувати вищу міру покарання для українських воїнів. Звісно, говорив про «страшні злочини» азовців. Це також ніяк не спростовувалося і не коментувалося. Вкотре «Дождь» став зручною трибуною для пропагандистів. 

Ще декілька схожих випадків не будемо наводити, щоб не переобтяжувати матеріал.

Очевидно, що у «Дождя» на такі випадки немає ніякої політики. Також, можливо, вони не розуміють, що поширення саме таких висловів, брак адекватної реакції в російському суспільстві на них і призвели до того, що росіяни у своїй більшості підтримують війну в Україні або ж не заперечують проти неї. 

«В Пермі, Казані, Криму та інших містах…» 

Розповідаючи про окупацію чи анексію певних територій, призначення окупантами певних представників чи адміністрацій, дуже важливо правильно обирати слова. Щоб глядач розумів, що ж насправді відбувається. Що йдеться саме про окупацію, яка не означає, що певна українська територія припинила нею бути. Про встановлений силою режим, нелегітимні заходи на кшталт «виборів» чи «референдумів», «судів». Про призначених колаборантів, які, звісно, не є законно обраною владою. 

Час від часу на «Дожді» це роблять. 

Наприклад, розповідаючи про вибухи в Криму у випуску від 23 серпня, журналісти уточнюють, що йдеться про «захоплений Росією Крим». 

Проте в одному з сюжетів про Крим говорили як про частину Росії. У випуску від 6 вересня розповідають про обшуки, які ФСБ проводила по всій Росії. У тексті зустрічаємо таке: «по всьому світу, в тому числі й в Росії колумбайнерами називали учнів в Пермі, Казані, Криму та інших містах. В Росії рух Колумбайн названо терористичним». Із цього речення виходить, що Крим – частина Росії, щось на кшталт Пермі чи Казані. 

«Референдум» щодо приєднання окупованих територій України до Росії пишуть то в лапках, то без них. Так, у випуску за 7 вересня плашка – без лапок, в описі відео – з лапками.

Те саме відбувається з «ДЛНР»: про них говорять, що це «самопроголошені респуліки» або ж взагалі забувають вказати на фейковість цих утворень. 

В ефірі від 5 вересня журналіст ставить питання Петру Андрющенку, раднику мера Маріуполя, що коментує попередження Верещук щодо кримінальної відповідальності за участь у так званому референдумі. Питання звучить так: «що робити чоловікам, яких насильно мобілізують, людей відловлюють як скажених собак» Андрющенко уточнює, де саме. «В ДНР, ЛНР» –  відповідає Анна Монгайт. 

23 серпня у матеріалі про вибух у центрі Донецька у закадровому тексті також вживається формулювання «в ДНР відзначають, що її голови, Дениса Пушиліна, у будинку не було». Про «ДЛНР» без уточнень говорять також і запрошені журналістами експерти.

Найбільше проблем виникають із назвами посад представників окупаційної влади: «мер міста Донецька» (23 серпня), «губернатор Севастополя» (22 серпня), «голова Кіровського району Донецька» (5 вересня). У глядача може скластися враження, що ці чиновники обрані у законний спосіб і є легітимними, що, звісно, не так.

Інколи в ефірах «Дождя» вигулькує і «спецоперація». В одному з сюжетів в закадровому тексті прозвучала фраза: «війна чи спецоперація, як її не назви, навряд чи сприятиме народжуваності» (7 вересня). Виходить, різниці немає. 

Проте найчастіше цей кремлівський термін виникає у коментарях спікерів. Але при цьому ведучі ніяк на це не реагують. Так, експерт, якого запросили коментувати військові навчання в Білорусі, вживав вирази «спеціальна військова операція» та «військова операція». У випуску від 9 вересня оглядач, який коментував вибори, також говорив про «спецоперацію». У цьому ж випуску один із російських депутатів, що вимагав відставки Путіна, також вжив термін «спеціальна військова операція». 

Комусь подібні помилки можуть видатися мінімальними, а пошук таких порушень – «визбируванням бліх», проте все ж якщо канал заявляє, що виступає категорично проти війни – потрібно уважно слідкувати за словами ведучих та журналістів. А також, звісно, виправляти експертів, яким замість повномасштабної війни ввижається «спецоперація». 

«Сторони роблять протилежні заяви»

За означений період журналісти «Дождя» декілька разів згадували і про ситуацію на Запорізькій АЕС. Так, у випуску від 6 вересня, посилаючись на звіт МАГАТЕ, розповідають про пошкодження на станції (пошкоджені цистерни, дахи будинків, навчальний комплекс). А далі зазначають, що надходить інформація про обстріли. І вказують, що сторони (представники призначеної Росією адміністрації та українська влада міста) «як зазвичай звинувачують одна одну». Після цього йде інтерв’ю з мером Енергодару, який просто говорить про те, що обстріли є. І що це є дуже небезпечним, адже ЗАЕС – найбільша станція Європи.   

Цікаво, що зі звіту МАГАТЕ журналісти чомусь обирають інформацію про пошкодження. Але не додають, що у тому ж звіті описується присутність на станції російських військ. Або про те, що український персонал станції знаходиться під постійним тиском російських військових, що врешті може призвести до помилок під час експлуатації станції. Або про те, що Україна наполягає на демілітаризації території довкола МАГАТЕ. Усе це – важливі факти, про які глядач має знати, щоб зрозуміти, що ж насправді відбувається на станції. Проте для «Дождя» у цьому випадку важливіше розповідати звичну історію про те, як сторони звинувачують одна одну, а винного в обстрілах встановити неможливо.

Кращим є сюжет про ситуацію на ЗАЕС від 25 серпня. Там якраз вказано – із посиланням на дані Британської розвідки – про присутність російської військової техніки в 60 метрах від станції. А також вказано на протиріччя: росіяни затримали працівників станції, що повідомляли про російську військову техніку. Але перед цим окупанти заперечували її наявність там.

Вбивство «публіцистки» Дугіної

«ФСБ розкрила вбивство Дугіної»  – під такою плашкою інформаційна служба «Дождя» випустила сюжет про те, що сталося. Підводка до сюжету починалася словами: «Убивство Дарії Дугіної розкрито. По крайній мірі ФСБ назвала ім’я підозрюваної, нею виявилася громадянка України».

Нагадаємо, за версією цієї служби підозрювана громадянка України слідкувала за Дугіною, а потім заклала вибухівку в машину російської пропагандистки, підірвала її і втекла до Естонії. У ФСБ до того ж наголошували, що підозрювана ще й входить до Азову, демонструючи підроблене посвідчення.

Сюжет створено за класичними зразками російської ліберальної журналістики, коли версії, що суперечать одна одній, подаються поряд. І в результаті, зрозуміти, що ж сталося, неможливо. Так, дають слова Дугіна про теракт, «здійснений нацистським українським режимом». Слова Подоляка, який «категорично відкидає звинувачення». Далі слідує детальний переказ версії ФСБ, їхнє ж відео. Цитати з прокремлівських телеграм-каналів та фото того самого підробленого посвідчення підозрюваної, допис у телеграмі пропагандистки Сімоньян, слова російського сенатора Джабарова, що погрожує Естонії, яка, на його думку, «переховує терористку». Знову Подоляк, який «декілька разів заявляв, що не має стосунку до вбивства Дугіної.

І бекграунд – інформація про те, хто ж така Дугіна: донька «ідеолога руского міра та війни з Україною», послідовниця ідей батька, яка «люто підтримувала війну». Під псевдонімом працювала «журналістом». Працювала для державних та провладних ЗМІ. «Робила репортажі з окупованого Маріуполя».

Тепер давайте поміркуємо про те, що ж не так із цим сюжетом. І чому його не можна назвати зразком якісної журналістики. 

У нас є джерело, що не викликає довіри і має відповідну негативну репутацію щодо фальшування справ, маніпуляцій та дезінформації – російське ФСБ. Це джерело подає абсолютно неймовірну версію того що сталося. І незважаючи на це сюжет все одно називають так, ніби ця версія має хоча б якісь підстави і варта довіри. Цій версії приділили значну кількість часу, підкріпивши її низкою цитат кремлівських джерел. Українська сторона – це тільки Подоляк, який все заперечує (без деталізації і уточнень, чому ж версія не витримує ніякої критики). У бекграунді не слова експерта, який би міг вказати на те, що не так із цією версією, а мила довідка про пропагандистку, яку чомусь названо «журналісткою», що зовсім не відповідає дійсності й вводить в оману. Тому в підсумку й виходить, що Дугіна нібито стала невинною жертвою у протистоянні двох сторін. А хто з них справді причетний – сказати складно. Вирішуйте самі.

Після цього сюжету, щоправда, «Дождь» робить включення з головним редактором «Нової газети Європа» Кирилом Мартиновим. Його просять оцінити версію ФСБ. Він говорить, що не надто в неї вірить. Проте під час інтерв’ю з ним плашка «ФСБ розкрила вбивство Дугіної» залишається. То це має означати, що «Дождь» вірить?

І в цьому випадку журналісти «Дождя» не здатні назвати речі своїми іменами і відповідно до цього обрати кут подачі, заголовок до сюжету, джерела інформації та створити адекватний бекграунд. Так само не зрозуміло, чому до сюжету не включено численні коментарі щодо фейкового «розкриття» ФСБ вбивства Дугіної тих самих російських лібералів, які в тому числі говорили про те, що сама ФСБ може стояти за тим, що сталося. У такому вигляді висвітлення вбивства Дугіної – та сама пропаганда, що й на кремлівських каналах. Тільки більш м’яка. Щоб нікого не образити – тим більше, ФСБ. 

«Війна, яку розпочав Путін…»

Як уже зазначалося, на телеканалі «Дождь» постійно заявляють, що проти війни. Деякі випуски завершуються антивоєнними віршами сучасних російських поетів. Проте розуміння причин цієї війни таке: в усьому винен Путін. Деякі ефіри так і починаються: такий-то день війни, яку «Володимир Путін розв’язав і веде проти України» (6 вересня). Або ж «війна, оголошена та організована Володимиром Путіним» (23 серпня), «Війна, яку розпочав Путін» (25 серпня). 

В ефірі від 24 серпня лунає вислів «Війна – це геополітика, торгівля, інтереси башт і кабінетів, але це все в останню чергу. У першу чергу, війна – це смерть і трагедія». Таким чином знову наголошується на тому, що війну ведуть ті, хто знаходиться десь далеко від народу – «в баштах і кабінетах». А прості люди просто страждають. І ніби нічого не можуть із цим зробити.

Очевидно, такий підхід відповідає поширеному серед опозиційних російських політиків баченню повномасштабного російського вторгнення. Так, в ефірі «Дождя» прибічники Навального Любов Соболь та Руслан Шаведдінов також використовують вислови: «страшні путінські злочини», «злочини Путіна», «злочини путінської армії в Бучі». 

Як бачимо, у цих випадках журналісти, так і політики «переводять стрілки» на Путіна. І не повідомляють «незручну» правду про те, що російське суспільство підтримує цю війну. І що у злочинах винен не тільки один Путін. Але й прості російські військові. Та й прості російські люди – хоча б ті ж самі вчителі, які приїхали засівати зерна «руского міра» на окупованих територіях. Подібне сприйняття відсуває на другий план і питання відповідальності російського суспільства за війну в Україні. Виходить, що для того, щоб виправити ситуацію, потрібно покарати тільки Путіна, ну, і можливо, когось із вищого керівництва України. Але ж для того, щоб унеможливити майбутню російську агресію – як щодо України, так і щодо інших держав колишнього СРСР – цього буде недостатньо. 

І висновки

Колись Уолтер Ліппман, американський журналіст, лавреат Пулітцерівської премії говорив: «Якість новин, що стосуються сучасного світу, є показником його соціальної організації. Чим кращі інститути, чим більше інтересів різних людей формально представлено, тим більше вводиться об’єктивних критеріїв оцінки ситуації, тим більш адекватно подібна ситуація представляється у формі новин». Тож, яке суспільство – такі й новини. Судячи з усього, «Дождь» продовжує орієнтуватися саме на сучасне путінське суспільство і не бачить для цього суспільства ніякої іншої альтернативи. 

Так, у путінській Росії прийнято вважати українців нацистами, лякати пересічного глядача азовцями і не визнавати територіальну цілісність України. Тож час від часу такі прокремлівські наративи зустрічаємо й в ефірах «Дождя». 

Однак, те, що є нормою у сучасній Росії, є абсолютно неприйнятним для демократичних країн, де права та свободи людини є основою. А гідність і честь поважають, незважаючи на національність. Імовірно, російським журналістам було б легше зрозуміти, чому не варто транслювати в ефірі відверту українофобію та прокремлівські наративи щодо України, якби вони спробували поставити себе на місце людей, над якими насміхаються чи відверто знущаються через їхню національність. Уявімо собі, що в Україні чи ж будь-якій іншій державі вийшла програма, де б ведучий кричав про росіян як про «путінську сволоту» або ж казав про те, що в жодному разі в Росії не можна видавати підручники російською мовою, бо це – нацизм. Вміння поставити себе на місце іншого, співпереживати – важлива здібність для журналіста, що хоче створювати якісні тексти. На даний момент інформаційна служба «Дождя» нагадує людину, що виросла в родині, один з батьків якої постійно бив, принижував і знущався над іншими. Тож у дорослому житті така людина сприймає насильство, як норму, не намагаючись припинити його чи хоча б засудити.

Проте окрім висвітлення журналістами «Дождя» подій, пов’язаних з Україною, хотілося б звернути увагу на ще одну сумну річ. 

У випусках каналу нічого не говориться про майбутнє Росії, про хоча б мрію побудувати цивілізовану державу, яка зможе жити за нормами міжнародного права, поважаючи як права та свободи своїх громадян, так і громадян інших країн. Цю надзвичайно важливу тему не згадують взагалі. Було б набагато краще, якби журналісти «Дождя» більше зосередилися саме на цьому, а не на цитуванні українофобських заяв Міхалкова, Соловйова чи новинах на кшталт «Сюткін прибрав слово «Київ» зі своєї пісні». Без якісної журналістики не може бути і якісної демократії. Тож сподіваймося, що журналісти «Дождя» та інших ліберальних ЗМІ нарешті займуться цією важливою справою. Якщо, звісно, вони справді вірять в те, що у Росії є якесь інше – не криваве і не тоталітарне майбутнє.

Наталя Стеблина, аналітикиня Інституту демократії ім. Пилипа Орлика