Ставлення до опозиційних Кремлю росіян в Україні та в Європі, особливо Західній, значно відрізняється. Якщо в Україні щодо Олексія Навального постійно згадують його вислів про «Крим-не-бутерброд», то для європейців він – безстрашний герой, що протистоїть Путіну.

Те саме із Мариною Овсянніковою, колишньою редакторкою російського пропагандистського «1 каналу». В Україні до її виступу проти війни під час прямого ефіру поставилися здебільшого скептично, а її візит – за декілька місяців по тому – навіть викликав скандал. Натомість у Західній Європі її вчинок радше підтримували: президент Франції запропонував притулок, «Репортери без кордонів» назвали Овсяннікову «символом боротьби з російською пропагандою».

Чому погляди на «хороших» росіян (словосполучення «хорошие русские» стало сталим і його використовують щодо тих росіян, які не підтримують режим Путіна та його війну проти України – ред.) в Україні та в Західній Європі настільки різні? Свою відповідь пропонує Наталія Стеблина – медіааналітикиня Інституту демократії імені Пилипа Орлика.

Спробуємо розібратися із цим, переглянувши контент провідних британських видань із протилежними політичними уподобаннями: схильну до правих, консервативних поглядів The Times та The Guardian, що тяжіє до лівого крила.

Про кого із російських опозиціонерів вони найбільше пишуть?

Навальний у лідерах

Подивимося на кількість публікацій у цих змі, в яких згадувалися опозиційні до Кремля діячі, за час від початку повномасштабного вторгнення і до листопада 2023 року.

Кількість згадок опозиційних російських діячів в британській пресі з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну і до листопада 2023 року

Як бачимо, найчастіше у Великій Британії пишуть, із з великим відривом від решти, про Олексія Навального. Після того, як політика ув’язнили в Росії, його команда обіцяла постійно підтримувати увагу до нього. Якщо говорити про британську пресу, то там це вдалося.

Також у цих двох виданнях, хоч і значно рідше, але пишуть про:

• Володимира Кара-Мурзу, який теж ув’язнений в Росії, до того ж він має подвійне громадянство: російське і британське;
• Михайла Ходорковського, колишнього в’язня Кремля та ексвласника нафтової компанії «Юкос»;
• Марину Овсяннікову, колишню редакторку Першого каналу Росії.

Згадок про російського підприємця Олега Тінькова та редактора російської незалежної від Кремля «Новой газети» Дмитра Муратова ще менше – трохи більше тридцяти.

Про що саме пишуть?

Якщо говорити про Навального, то переважно британські видання визнають його героїзм та наголошують, що він засуджує напад Росії на Україну.

«Навіть у в’язниці пан Навальний не мовчить. Він засудив напад на Україну», – пише The Times у своїй передовій статті у лютому 2023 року.

Загалом, риторика цього видання видається більш емоційною.

Навальний і у в’язниці не мовчить

У численних публікаціях The Times повторює, що Навальний виступає проти війни, ризикуючи наразитися на жорстку відповідь Кремля. Зазначається, що він робить подібні заяви регулярно, а погіршення умов його утримання пов’язане в тому числі із цими його виступами.

«Навальному вдалося передавати антипутінські заяви з в’язниці через родину та адвокатів. Він також використовував залу судових засідань, щоб переконати росіян протестувати проти вторгнення в Україну. Але Кремль вдарив у відповідь, перевівши його до тісної одиночної камери і заборонивши дружині та дітям відвідувати його», – зауважує у своєму тексті Марк Беннетс, закордонний кореспондент Таймс, що з 2015 року висвітлює події в Росії.

The Guardian видається більш стриманим. У своїх публікаціях видання просто зауважує, що опозиціонер виступав проти війни з в’язниці. У тому числі, критикував Путіна, який розпочав «stupid war» в Україні.

Критичних згадок про Навального у виданнях практично немає.

Щодо його ставлення до окупації Криму є по одній згадці у The Times та The Guardian. Друге видання просто констатує – що, мовляв, Навального звинувачують у «неоднозначних заявах». Натомість The Times наголошує, що нинішні заяви Навального перекреслюють те, що він говорив раніше:

«Навальному дуже не довіряють в Україні через його, як видається більшості, «імперіалістичні» погляди. Але нещодавно він назвав Кремлівське вторгнення «несправедливою загарбницькою війною» і сказав, що Крим, чорноморський півострів, який є анексованим Росією в 2014 році, має бути повернутий Україні. Дев’ять років тому він викликав суперечки, заявивши, що півострів має залишитися частиною Росії в «осяжному майбутньому», – повідомляє The Times.

За гратами через засудження війни

Згадувань про ще одного російського ув’язненого опозиціонера Володимира Кара-Мурзу, значно менше, ніж про Навального. В основному, усі вони пов’язані із великим терміном (25 років), який він отримав від російського суду, або ж із переслідуваннями, яких він зазнавав до того, включно із двома спробами Кремля його отруїти.

На відміну від того ж Навального, постать Кара-Мурзи не є настільки суперечливою.

Так, згідно із дослідженням української ініціативи #якнестатиовочем, він визнавав і те, що війна 2014 – це саме війна, а не громадянський конфлікт, засуджував окупацію Криму тощо.

Основний меседж, який отримують читачі The Times та The Guardian щодо Кара-Мурзи – це те, що до в’язниці його кинули саме через те, що він протестував проти війни в Україні:

«Володимир Кара-Мурза, який є російським і британським громадянином, був за кордоном, коли Кремль відправив війська в Україну минулого року, але відразу після початку вторгнення полетів до Москви – спробувати очолити антивоєнні протести. Він був затриманий російськими силами безпеки після того, як сказав CNN з Москви, що Кремль є «режимом убивць», – пише перше видання.

«Кара-Мурза отримав звинувачення у зраді через його промови про війну, включно із тією … де він зазначив, що Путін бомбить українські будинки, лікарні та школи», – додає The Guardian.

Також видання багато уваги приділяли дружині Кара-Мурзи Євгенії, яка в інтерв’ю The Times, серед іншого, засудила затримку постачання зброї Україні й закликала дати нашій державі і літаки, і танки.

«Олігарх, що має скинути Путіна»

Щодо опозиційного політика і колишнього російського олігарха Ходорковського, то йому часто дають трибуну, щоб послухати його міркування про майбутнє Росії. Здебільшого Ходорковський стверджує, що повномасштабна війна є вторгненням – це виключно ініціатива Путіна, а російське суспільство це не підтримує:

«Усі, окрім Путіна, вважають, що війна була помилкою», – цитують опозиціонера в інтерв’ю The Times із заголовоком «Михайло Ходорковський, олігарх, що має план скинути Путіна». У рецензії на книгу колишнього олігарха «The Russia Conundrum» читаємо: «Книга Ходорковського під час розмов про «колективну відповідальність» російського народу за війну в Україні – доречне нагадування того, що Путін готовий придушити інакомислення, а росіяни практично нічого не можуть зробити. Як Ходорковський нагадує нам: «Путін – це не Росія і Росія – це не Путін».

Те саме й у The Guardian, яка цитує твіт Ходорковського: «Нікому, окрім Путіна не потрібна ця війна. Багато хто вірить, що росіяни та війна – це синоніми. Це неправильно. Це війна Путіна, але не війна російського народу чи Росії». В одній із публікацій про колишнього олігарха «війна Путіна» навіть винесена у заголовок.

«Російська телевізійна протестувальниця»

І, врешті, російська редакторка кремлівського першого каналу у минулому Марина Овсяннікова замикає четвірку найбільш популярних опозиційних росіян. Обидва видання називають її саме колишньою журналісткою, а не пропагандисткою. Більш того, вона подається саме як така, що бореться із пропагандою. А згадки про те, що тривалий час вона допомагала Кремлю поширювати маніпулятивні наративи, є одиничними.

«Марина Овсяннікова, російська телевізійна протестувальниця, засуджує Путінську пропаганду», – такий заголовок зустрічаємо у газеті The Guardian.

«Марина Овсяннікова ризикує потрапити до в’язниці. І ось чому ми боїмося за неї», – співчуває колишній російські пропагандистці у своїй колонці Джудіт Пеллот, професорка з Оксфорду.

Її протест видання називає «екстраординарною демонстрацією проти російського вторгнення в Україну» та «політичною сенсацією».

«Мужність одиначки, що протистоїть тиранії», – так назвали колонку про Овсяннікову у The Times. Її автор порівнює колишню пропагандистку із радянськими дисидентами, відзначає її сміливість та відвагу.

«Якщо ви шукаєте приклади людей, що мають «сталеві яйця», зверніться саме до російської жінки. Журналістка Марина Овсяннікова у прямому ефірі російського державного телеканалу увірвалася з плакатом «Ні війні. Зупиніть війну. Не вірте пропаганді. Вони вам брешуть», – видатний, самовідданий акт хоробрості, адже вона знала, що її негайно заарештують, так і сталося», – читаємо ще в одній колонці від The Times.

На що вказують ці публікації?

Аналіз показує, що поки на сторінках британських газет тема про імперські погляди деяких ліберальних росіян значно програє темі героїзму російських опозиціонерів, які виступають проти війни, незважаючи на кремлівські переслідування.

Але чому?

По-перше, маємо віддати належне самим «хорошим» росіянам: вони вміють привертати до себе увагу, створюючи інформаційні приводи, привабливі для міжнародних ЗМІ. І персоніфікуючи протест.

Наприклад, Овсянніковій вдалося залишатися у фокусі британських ЗМІ досить довго. Спочатку говорили про її виступ, потім – про ув’язнення, про сприйняття її виступу західними політиками, про втечу з Росії, навіть про можливе отруєння, якого, як виявилося пізніше, не було. І на всіх цих етапах Овсяннікова була відкрита для преси.

По-друге, ліберальні російські політики і опозиціонери добре відчувають запити міжнародних медіа.

На початку повномасштабного вторгнення був запит на російського героя, що безстрашно протистоїть тиранії. І от – з’явилася Овсяннікова. Виникло питання про те, хто ж може змінити Путіна? Можливо, Ходорковський? Хочеться дізнатися про російську корупцію? Про це розкаже команда Навального. І не просто розкаже, а простежить зв’язок між кремлівськими грошима і західним капіталом, щоб залучить західну аудиторію.

І майже ніхто не запитує у російських лібералів як вони допустили те, що Путін повністю монополізував владу в Росії і через дезінформацію і пропаганду підготував суспільство до схвалення війни проти України.

Тому, досі на Заході не можуть зрозуміти, чому в Україні є дещо інше ставлення до російських ліберальних діячів.

Для кращого майбутнього і України, і Заходу, і Росії важливо долучатися до обговорення на рівних і вказувати на прояви «імперськості» у кого б вони не була.

Наталія Стеблина – медіааналітикиня Інституту демократії імені Пилипа Орлика, професорка кафедри журналістики та соціальних комунікацій Донецького національного університету.

(Вперше опубліковано на сайті Радіо Свобода).