Натрапивши на телешоу за участю британської мегазірки ресторанної справи Гордона Рамзі, подумала, що, мабуть, цікавий експеримент вийшов би, аби ідею перенести на українську інформаційну кухню.

Замість їжі – інформація, яку готують для нас вітчизняні ЗМІ; замість ресторанів – редакції видань. І найголовніше – мета! – довести і виробнику, і споживачеві, що приготування якісного і здорового інформаційного харчу не вимагає надлюдських зусиль чи шалених коштів. (До речі, довкола чимало успішних масмедійних проектів).

Звичайно, потрібен ще фахівець зі ЗМІ рівня Гордона Рамзі в кулінарії та ресторанній справі.

Він відвідував би редакцію того чи іншого видання і протягом одного тижня виявляв її проблеми. Думаю, це допомогло б розворушити споживчу аудиторію, нав’язати їй добрий інформаційний смак, потребу в якісному продукті, а заразом –пожвавити виробників інформації, змусити їх бути не просто сучасними, а інноваційними у своїй сфері.

Кілька років підряд як експерт беру участь у моніторинговому проекті Інституту розвитку демократії імені Пилипа Орлика, що має на меті проаналізувати контент місцевих ЗМІ на дотримання журналістських стандартів (оперативність, точність, повнота, баланс думок і позицій, достовірність тощо), а також виявити частку матеріалів, що містять ознаки замовності, тобто є «джинсою». У 2017 році моніторинг став ґрунтовнішим і спрямований ще й на вивчення змісту та якості регіонального медійного контенту і виявлення маніпулятивних технологій, прихованих змістів у друкованих та онлайнових виданнях.

Об’єктом дослідження зокрема нашої експертної групи є друковані та онлайнові видання, що працюють на підконтрольній Україні території Луганщини. Під час перехресного моніторингу в поле зору потрапляють ЗМІ ще з семи українських регіонів. Зібраний фактичний матеріал дозволяє висловити кілька узагальнених думок.

По-перше. Жанрове меню. У фаховій літературі давно усталилася думка, що журналістові доцільно дивитися на світ очима жанру (наприклад, О. Тертичний, В. Шкловський). Кожен жанр виконує тільки йому притаманну місію, опановує певні сторони дійсності, що й виправдовує його наявність. Традиційно розрізняють інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичний жанри.

Регіональні ЗМІ (зокрема ті, котрі були в полі зору під час останнього моніторингу, – «Сєвєродонецькі вісті», «Кремінщина», «Трибун» ) добре володіють теорією і практикою жанру. Лідерами є інформаційні жанри, серед яких переважають новини, звіти, замітки, час до часу репортажі, життєві історії. Ще – інтерв’ю, кореспонденції, прес-релізи.

Менш популярні аналітичні жанри, а от щодо такого рідкісного інформаційного делікатесу, як журналістське розслідування, то тут споживача держать, що називається, у чорному тілі.
На жаль, регіональні медіа дуже мало уваги приділяють фаховому аналізу якоїсь суспільно важливої теми чи події, не стараються знайти особливу точку зору на те, що хвилює людей. Я б сказала, що місцеві ЗМІ, особливо друковані, усвідомлюють себе запасними гравцями на полі аналітики політичних, економічних, соціальних, міжнародних подій.

Не часто вдаються і до художньо-публіцистичних жанрів, хоча, на мій погляд, вони можуть бути надзвичайно виграшними у подачі певних тем. Добрий приклад тут показують телевізійні канали, що використовують, наприклад, жанр фейлетону не тільки для підготовки окремих програм, а й новинних сюжетів (наприклад, 1+1, ICTV), і загалом характеризуються творчим підходом у роботі з жанрами.

Підсумовуючи, можна сказати, що місцеві ЗМІ, з одного боку, не використовують повною мірою ті можливості, які надають традиційні жанри для відтворення й осмислення сучасної української дійсності, а, з іншого, місцеві журналісти мало уваги приділяють пошуку нових жанрів чи проміжних міжжанрових утворень. Тут не натрапиш на авторські експерименти – модифікації наявних жанрових варіантів, які б допомогли висвітлювати такі багатогранні та складні теми, як російська агресія проти України, внутрішнє реформування країни, Україна у світі тощо на відповідному сучасному рівні.

По-друге. З чого готуються страви на українській медіа-кухні? Або яка ж основа – мова інформаційного продукту?

Найперше, друковані луганські ЗМІ – це, по суті, видання-білінгви, тобто частина матеріалів подана українською, а частина російською мовами. Подібна практика усталилася не тільки в луганських регіональних ЗМІ, її зустрічаєш і у виданнях інших областей. Ба, більше! – її розглядають як такий собі «третій шлях» мовної політики в Україні.

Тобто проблему консервують, і вона стає наче нагадуванням про те, що слід зробити колись, а не те, що неминуче має бути зробленим. Проте, редакціям, а особливо державним інституціям слід пам’ятати, що мовна політика здійснюється не в межах того, що наближається до ідеального світу, а скоріше у світі, що не лише не ідеальний, а занурений в політичні й економічні стреси і напруги. Мовне планування – це наслідок помітних суспільних викликів, які не можна залишити без відповіді, бо на кону майбутнє мови, мовної спільноти і держави в цілому.

Не можна не зауважити й те, що місцеві масмедіа, на жаль, більше не виховують у своїх читачів гарний мовний смак, не транслюють мовну грамотність і довершеність, вони більше не в авангарді мовної моди, натомість, тиражують нескінченні мовні помилки та покручі на зразок наша загальна гібридна біль; для дітей було проведено практичні заняття з надання першої допомоги постраждалим, тренування з користування індивідуальними засобами захисту; представником Сєвєродонецьких міських курсів НМЦ ЦЗ та БЖД Луганської області Дмитром Зінченком проведена бесіда з учнями за темою; такі наслідки завдала Друга світова війна Україні; управлінням праці та соціального захисту населення виконано перерахунок субсидій; згідно договору та інші.

І насамкінець. Подібно до того, як успішні ресторани дбають про свою естетичну привабливість, ЗМІ також мають перейматися своєю «зовнішністю» – дизайн, шрифти, кольори, фото – усе це має бути професійним і зі смаком. Інакше – не їстимуть…

Алла Ярова