Ставка на «джинсу», або Як топові кандидати у президенти шкодять незалежній українській журналістиці

За радянських часів журналіст мав найперше керуватися принципом партійності. Тобто коли репортер міркував про те, що згадувати, а що не згадувати у матеріалі, він мав ураховувати саме інтереси партії, а не суспільства. А що змінилося сьогодні? Журналісти багатьох, особливо популярних «у народі» ЗМІ, продовжують орієнтуватися на ту ж саму «совкову» норму. Найбільш небезпечним то є під час виборів, коли для суспільства є критично важливою усебічна, перевірена й об’єктивна інформація про кандидатів. Адже саме від якості інформування залежить якість вибору суспільства – на користь того або іншого претендента на посаду президента.

В яких українських ЗМІ «джинси» найбільше?

Інформація про те, хто «джинсує» найбільше, – відкрита. Численні українські громадські організації ретельно аналізують журналістський контент. І основний висновок такий: чим популярніше ЗМІ, тим більш критично потрібно ставитися до його контенту. «Джинса» мігрує саме туди, де більше читачів / глядачів.

Наприклад, Інститут масової інформації зробив рейтинг основних замовників «джинси» на популярних онлайн-ресурсах. У березні цього року в лідерах «Опозиційна платформа – За життя» (22 %), Юрій Бойко (16 %), Юлія Тимошенко (14 %), Володимир Зеленський та Анатолій Гриценко (9 %). З-поміж сайтів, які найбільше «відзначилися» у цьому плані, якраз найрейтинговіші «Обозреватель» та «112.ua». Окрім них, відомі українцям Newsone, Znaj.ua, «РБК-Україна», «Гордон», «УНІАН» та «Сегодня». Цікаво, що проукраїнська чи проросійська позиція видання аж ніяк не впливає на «джинсову» політику видання. Матеріали з ознаками замовності публікують і ті, й інші.

Така ж ситуація з телеканалами. Майже всі вони «демонстрували свої симпатії, антипатії до кандидатів», йдеться у дослідженні низки українських громадських організацій «Комісія з журналістської етики», «Платформа прав людини», «Український інститут медіа та комунікації», StopFake. Ситуація на телебаченні має схвильовувати найбільше, адже за даними опитування, яке провела компанія InMind на замовлення «Інтерньюз», саме телебачення є найбільш популярним ЗМІ в Україні (77 % українців використовують його для отримання новин, до того ж і вірять українці цьому ЗМІ найбільше (61 % у 2018 році).

На тлі рейтингових інтернет-ресурсів і телеканалів здивування викликають хіба що українські «районки». За даними Інституту демократії імені Пилипа Орлика, який провів моніторинг місцевих газет у вісьмох областях України, тільки вони з усіх українських ЗМІ майже не цікавляться передвиборчими перегонами, що свідчить про те, що «учасники передвиборних перегонів зробили ставку на популярніші медійні канали – телебачення, авторитетні всеукраїнські друковані видання та сайти». У місцевих газет, щоправда, інша «біда» – надто лояльне ставлення до влади, переважає так званий «прес-релізм»: видання передруковують будь-які заяви чи матеріали, які надаються прес-службами державних органів чи органів місцевого самоврядування.

Як кандидати приховують маніпуляції та передвиборчу агітацію?

Так звана «джинса» – явище підступне, оскільки головне у цих текстах – замаскувати відверте рекламне послання під звичайний журналістський матеріал. Для цього піарники застосовують усю свою фантазію.

Однак вдумливий читач чи глядач може їх і перехитрувати. Важливе питання: кому цей текст про політика чи кандидата вигідніший: суспільству чи самому кандидату?

Зазвичай найбільша кількість передвиборчої «джинси» містить певні заяви чи пропозиції кандидатів. У такому разі запитуємо себе, наскільки нові ці заяви і чи містять вони важливу для суспільства інформацію? І чи є політик компетентним у тому, що він каже? Бо зазвичай типова «джинса» – це повтор прописних істин, політик просто використовує прив’язку до тих тем, які в суспільстві найбільше обговорюються. Тому і коментують кандидати усе підряд.

Розберімо два приклади. Перший: Уляна Супрун заявляє, що можна «мочити манту». Ця інформація важлива для всього суспільства, яке раніше думало, що цього робити не можна, а також тому, що робить заяву компетентне джерело. Проте якщо Олександр Вілкул пропонує відкрити у Верховній Раді бібліотеку, то маємо розуміти, що там уже, по-перше, є бібліотека, а, по-друге, кандидат – не спеціаліст у бібліотечній справі.

Також політики у «джинсових» текстах полюбляють розповідати про свої активні дії на користь усьому суспільству. Інколи це важливо знати. Наприклад, те, що Бойко разом із Медведчуком зустрілися у РФ із Медведєвим. Тут є справжня новина, яка полягає в тому, що українські політики під час війни зустрічаються в Росії з російським політиком. А от якщо говорити про «джинсу», то зазвичай новини такий текст не має.

Візьмемо для прикладу текст про Олега Ляшка і песика.

Здавалося б, звичайнісінький текст із розділу «світська хроніка», проте надрукований він був у рубриці «Новини політики». Це перший «дзвіночок».

Далі дивимося сам матеріал і запитуємо себе, про кого говорять більше: про Ляшка чи про песика?

Маємо чотири абзаци тексту про Ляшка, де нам розповідають, про те, як політик любить собак, скільки в нього собак і його ставлення до них. Про песика один абзац та один скрін із Фейсбуку. Отже, перемагає Ляшко. Це другий «дзвіночок».

І останнє – це бекграунд до тексту, де журналісти мають нагадувати передісторію подій чи ж подавати статистику. Тож якщо текст справді про песика, то у бекграунді має бути щось про ситуацію з безпритульними тваринами, статистика, наприклад. Однак у тексті бачимо зовсім інше:

Тут посилання тільки на тексти про Ляшка.

Отже, висновок: це матеріал з ознаками замовності, у ньому просуваються інтереси певного політика. Текст написаний, аби закріпити у свідомості читачів позитивний образ Ляшка, який допомагає безпомічним, піклується про них. До того ж у тексті акцент робиться не на темі безпритульних тварин, а на діях конкретної людини.

Отже, для того аби відрізнити журналістський текст від «джинсового», потрібно запитувати себе, у чому тут новина і кому ця новина важливіша: мені чи політику?

Але є і складні випадки. Саме тому ми розглянемо ключові маніпулятивні прийоми, які використовують кандидати у президенти, які, згідно з опитуваннями, входять до трійки лідерів: Володимир ЗеленськийПетро Порошенко і Юлія Тимошенко.

Зеленський: челенджі, «роздування» інформаційних приводів та використання комедійного ресурсу

Кейс Зеленського, мабуть, найбільш цікавий, бо саме з цією персоною пов’язано багато суперечливих текстів, що знаходяться на межі журналістики та передвиборчої агітації. До того ж за спиною у політика потужний медійний ресурс, який демонструє свої відверті політичні симпатії. При цьому пояснюється це «політикою» каналу.

Щодо Зеленського, виокремимо три основні групи маніпуляцій:

  • надмірна увага – таке собі «роздування» інформаційних приводів;
  • використання «службового» становища коміка;
  • штампи: благодійність і спроби дискредитації кандидата.

«Роздування» Почалося все саме із надмірної уваги, коли довкола теми можливої участі Зеленського у виборах було дуже багато різноманітних спекуляцій. Наприклад, сайт «ТСН» за тиждень до новорічної ночі, коли комік оголосив про свій намір балотуватися, чотири рази згадав про те, що Зеленський «думає» про це. Це був такий собі «розігрів». Цей прийом застосовують на «ТСН» і до сьогодні. Наприклад, журналісти не просто дають новину про те, що Зеленський подав документи до ЦВК. Спочатку вони це анонсують, потім роблять про це новину, а потім згадують про те, що працівники ЦВК брали в нього автографи. Схожа ситуація із скандалом навколо російського бізнесу кандидата. Після розслідування програми «Схеми» на «ТСН» з’явилося сім публікацій на цю тему. Спочатку заперечення, а потім шість текстів, в яких сам Зеленський і його адвокат виправдовувалися та намагалися так або інакше применшувати згадані в розслідуванні факти.

Цікаве у цьому прийомі те, що текст нібито й має інформаційний привід: адже про кандидатів, які зареєструвалися в ЦВК, згадують у новинах. Це важливо знати. Важливо також дати змогу політику відповісти на критику – навіть якщо він це не зробив відразу під час розслідування «Схем». Тут річ саме у кількості згадувань. Якщо кандидат постійно фігурує у випусках новин, то в аудиторії складається враження про те, що в нього серйозні наміри, що він має що сказати тощо. Та й довести, що конкретний матеріал із цього переліку – «джинса», практично неможливо. Адже інформаційний привід є. Проте й порушення журналістських стандартів також – тому в подібних ситуаціях потрібно просто звертати увагу на те, скільки разів нам повторюють одне й те ж.

«Службове» становище коміка. Про те, як ставитися до серіалу «Слуга народу» та анонсів до нього, говорилося багато. Однак це просто використання бренду у передвиборчій агітації. Адже говорити про досягнення кандидата під час кампанії – це нормально. Інша річ, якщо це не позначається як реклама – тоді це порушення. Запитаймо себе, чому прем’єра третьої серії фільму призначена на 27 березня – за п’ять днів до виборів? Показова й відповідь заступника голови ЦВК Євгена Радченка, якого цитує «Інтерфакс»: оцінити, чи є серіал агітацією, можна тільки після його виходу. А отже, вимоги Комітету виборців України оплатити з виборчого фонду кандидата ефірний час, де він буде в кадрі, не будуть виконані. Так само не позначатимуть серіал як «політичну рекламу».

Сумнівним з точки зору агітації та відповідного маркування цієї агітації лишається і новорічне звернення Зеленського до українців. За фактом – це «джинса», а відмовки «1+1» про те, чому, мовляв, президенту можна, а нам – ні, серйозно сприймати не можна. Формат новорічного привітання президента, вірогідно, і застарілий. Але використовувати його для просування свого кандидата – означає порушувати журналістський стандарт редакційної незалежності, згідно з яким ЗМІ не мають надавати перевагу нікому з кандидатів / політиків / партій. Демонстрація на «1+1» документального фільму «Рейган» за день до виборів, де президента США озвучить Зеленський, – порушення цього ж стандарту.

Іншими словами, немає нічого поганого в тому, що комік іде у президенти. Погано те, що людина, яку просувають як нібито «нове обличчя» в українській політиці, використовує ті ж самі маніпулятивні «джинсові» прийоми, що й «старі обличчя», не зважуючись назвати політичну рекламу саме так, як її і належить називати.

Штампи. Щодо Зеленського використовуються і давно всім відомі теми благодійності. Зазначається, що «Квартал 95» дає безкоштовні концерти для воїнів АТО та малозабезпечених верств населення. Також Зеленський проводить благодійні екскурсії знімальним майданчиком «Слуги народу». Ще один штамп – це напади на кандидатів. Звичайно, інколи напади бувають справжніми. І це сумно. Але сумно також і тоді, коли це просто «гучні» заяви. Наприклад, тільки за січень 2019 року на «ТСН» двічі повідомляли про те, що хакери «повалили» сайт Зеленського, що кандидата хочуть дискредитувати через фейкові акції протесту.

Новими тут можуть вважатися хіба що «челенджі» Зеленського, які він оголошує чи до яких він долучається в інстаграмі. На «ТСН», звичайно, інформацію про це активно передруковують. Однак, це та ж сама «джинса», як-от і «лопата челендж». Коли ми запитуємо себе, для чого цей флешмоб було запущено: для того щоб показати приклад країні про те, як потрібно долати труднощі, чи ж для піару – відповідь очевидна. Якщо врахувати, що ролик тривав усього 30 секунд, а кандидат за цей час махнув лопатою усього декілька разів.

Порошенко: «прес-релізм» звичайний

Цікаво, що нинішній президент не фігурує в рейтингах замовників «джинси», хоча замовних матеріалів про нього достатньо. І тут така ж сама штука, як і з Зеленським. Якщо комік «на повну» використовує свій комедійний ресурс, то у Порошенка є ще значніша перевага. Адже не можна уявити собі випуску новин на ТБ чи й стрічки новин на загальноукраїнському сайті без згадок про нього. Отже, можна «переграти» журналістів – і під видом новин про діяльність президента подати «джинсу». Тому для того, аби зрозуміти, де новини, а де матеріали з ознаками замовності, ставимо собі просте питання. Де місце цього тексту: у твітері президента чи в новинному блоці?

Розгляньмо найбільш показові приклади з газети «Сегодня», яка дуже лояльно висвітлює діяльність Порошенка (порівняйте: за січень-лютий 2019 року про Порошенка тут було 119 текстів, про Тимошенко – три, про Зеленського – шість).

Для просування президента використовуються уже звичні нам привітання, патріотичні заяви та антикремлівська риторика.

Різноманітні привітання – рудимент «совка», коли подібні тексти, підписані представниками влади, друкувалися на перших шпальтах газет і вважалися чимось дуже важливим. Насправді більшість подібних текстів – «джинса». Як-от, наприклад, цей текст на сайті «Сегодня»: «Порошенко поздравил инженеров авиации ВСУ». Якби це було видання інженерів авіації ВСУ, то ще якось можна було б зарахувати таку публікацію у розділ «журналістський текст». Але у всеукраїнському масовому виданні – це просто намагання ще раз наголосити на тому, що президент піклується про армію. Вигідний такий текст, насамперед, кандидату в президенти.

Із патріотичними заявами й антикремлівською риторикою складніше. От, наприклад, газета «Сегодня» повідомляє, що дружина президента заявила, що «Крим – це Україна». Так, дуже важливо про це говорити. Але от кому вона це заявила і де? Виявляється, говорила вона про це в Києві на форумі «Окупований Крим: п’ять років опору». Також постійно президент говорить про різноманітні підступи Росії та Кремля. Так, про плани ворога потрібно знати. Але зазвичай пишуть про вже і так відомі речі. Наприклад, «Вместо войны – дестабилизация: Порошенко рассказал об изменении планов Кремля», «“Приговор за лайк в Facebook”: Порошенко “потроллил” Россию», «Порошенко назвал двух главных врагов Украины (це Росія і бідність – прим. авт.)», «Порошенко рассказал о роли украинского языка в противостоянии агрессии России» тощо.

Тож через особливості «редакційної політики» перед виборами чи й просто через лінощі журналісти активно передруковують майже всі заяви президента, не зважуючи, що зі сказаного є справді важливим для читачів, а що є звичайнісінькою «джинсою».

Тимошенко: заяви, які не можна не процитувати

Юлія Тимошенко уже давно відома своїми голосними і радикальними твердженнями. Її піарники та й сама кандидатка вміють привабливо «упакувати» свої послання – так, аби журналістам не лишалося б нічого іншого: тільки винести красиву цитату в заголовок. Звернімо увагу на сайт «РБК-Україна», який активно просуває політика. В середньому щодня тут з’являється по три-п’ять текстів, присвячених Тимошенко. Вона заявляє про провокації «чорного штабу» Порошенка, «корупційні оборудки» правоохоронців та закликає Порошенка зняти свою кандидатуру з виборів. На перший погляд, подібні заяви виглядають як альтернативна позиція опозиціонерки, адже політичні переслідування та корупція – важливі для ЗМІ теми.

Проте у «джинсі» подібні заяви подаються без важливого бекграунду. Як-от заява Тимошенко про імпічмент Порошенку. У журналістському тексті про відсторонення президента від влади варто згадати, що Порошенко – не єдиний, кому кандидатка погрожувала імпічментом. До того ж процедура імпічменту вимагає тривалого часу, а заяву було зроблено за півтора місяця до виборів.

Не гребує команда Тимошенко і привітаннями: «Весна обязательно победит: Юлия Тимошенко поздравила украинок с 8 марта». Підписує кандидатка і зобов’язання перед українцями, зустрічається із зарубіжними політиками (але все це публікується на сайті новин, а не на передвиборчому сайті кандидатки, як має бути). Також декілька разів нам повідомили про те, що про Тимошенко знімають фільм (можливо, це намагання якось обіграти Зеленського).

* * *

На жаль, нові кандидати не змінюють звичайні тактики ведення передвиборчої агітації. Ще після Євромайдану дослідження «джинси» показували, що ситуація з матеріалами, що мають ознаки замовності, не покращилася, а погіршилася. Таких текстів стало більше. А отже, незважаючи на заяви політиків про оновлення, про курс на Європу та демократичні цінності, «совкові» традиції продовжують шкодити українським ЗМІ.

Цікаво, що, згідно з дослідженнями InMind на замовлення «Інтерньюз», 65 % українців знають, що ЗМІ публікують замовні матеріали. І половина з них вважає, що вміє відрізняти такі тексти. Якщо це так, чому ж тоді кандидати у передвиборчій боротьбі продовжують робити ставку на «джинсу»?

По-перше, цьому сприяє поширення інтернету й використання всесвітньої мережі для отримання новин усе більшою кількістю українців. Чим більше про тебе згадують, тим вище ти у запитах Гуглу. При цьому бажано, щоб позитивних згадок було більше, ніж негативних. І тоді читач, який шукатиме щось у мережі, першою побачить саме «хорошу» новину. Як правило, її він і читатиме. Тут можете, до речі, зробити невеличкий експеримент. Пошукайте в Гуглі рейтинги кандидатів. Зазвичай за допомогою SEO-оптимізації у топ виводяться найбільш бажані для кандидата рейтинги. Зверніть увагу, наприклад, на результати пошукового запиту «рейтинг Вілкула». Першою йде «новина» про те, що він зростає.

По-друге, «джинса» вигідна тим, хто не може виграти чесно. Правила гри на українських виборах постійно порушуються, законодавство, зокрема про рекламу, найчастіше ігнорують. До того ж «джинса» як породження «совка» – це імітація журналістики. Надрукували про тебе «позитивний» матеріал – можна усім хвалитися, що ти виграєш вибори. А те, що при цьому в кінцевому результаті програють як журналісти, так і політики, яким через замовні матеріали все менше довіряють, навіть добре. Адже розлюченою, розчарованою і дезорієнтованою аудиторією легше маніпулювати.

Як бачимо, українські політики продовжують підривати культуру якісної політичної комунікації та «розмивати» межі між журналістикою, масовою культурою та піаром (а часом і відвертою пропагандою). Тож, на жаль, наша країна успішно вписується у загальносвітові тенденції падіння демократичних стандартів та рівня свободи. Принаймні доти, доки «джинса» залишатиметься провідним способом боротьби за високі політичні посади.

Текст: Наталія Стеблина, експертка Інституту демократії імені Петра Орлика

Ориігнал статт на сайті Opinionua.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *