Запропонований проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації» (власне й не проект, а порівняльна таблиця та презентація концепції змін, що в окремих тезах не збігається з власне порівняльною таблицею) викликає таку зливу запитань, що навіть власні міркування та судження губляться десь під їх товщею.

Саме тому спробую не те, щоб сформулювати якісь власні пропозиції, бо розмитим і проблематичним є сам предмет для обговорення, а визначити декілька аспектів які потребували би більш прискіпливого обговорення у подальшому, коли проект (якщо розробники від цієї ідеї не відмовляться) набуде більш-менш виразних обрисів.

1. Формалізація проекту. З порівняльної таблиці до проекту закону ми бачимо, що основних змін у результаті має зазнати Закон України «Про інформацію», який за проектом закону «Про медіа» планується також змінювати. То, чи варто зараз обговорювати паралельно два законопроекти? Чи перенести найбільш принципові положення до закону «Про медіа» та й усе?
2. Регулювання і саморегулювання. Проект (ст. 28) визначає, що «Самоврядування журналістів – це гарантоване державою право журналістів самостійно вирішувати питання діяльності журналістів у порядку, визначеному цим Законом». І це вже насторожує, бо це – пункт 1, а в пункті 4 це право тут же обмежується: «Журналісти здійснюють самоврядування через участь в Асоціації професійних журналістів України». А інші об’єднання – то не самоврядування? Тим більше, що далі взагалі чітко регламентується: «Асоціація утворюється установчими зборами журналістів, на які делегуються по три журналіста від таких осіб або їх правонаступників: Всеукраїнської громадської організації «Національна асоціація медіа»; Асоціації «Індустріальний телевізійний комітет»; Української Асоціації Видавців Періодичної Преси; Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України»; Всеукраїнської громадської асоціації «Комісія з журналістської етики»; Національної спілки журналістів України; юридичних осіб, що входять до системи державного іномовлення України».
   То де конституційна свобода об’єднань, якщо вже законом визначено, кому бути в цій асоціації, а кому – ні. Загалом 4 і 5 розділи проекту більше скидаються на проект статуту асоціації, який мав би ухвалюватися її членами, а не законом. І що робитиме потім з’їзд, якщо члени асоціації вважатимуть за потрібне внести певні зміни? Суперечити закону? Звертатися до Верховної Ради з проханням змінити Закон?
   І коротке зауваження щодо етики. У проекті, так слід розуміти, згадується інший етичний кодекс, а не той, який нині є. Його ще треба буде розробити й ухвалити. Плюс – етичні норми для їх дієвості мають бути усвідомленими тим співтовариством, яке їх приймає для себе, а не нав’язаними державою під страхом покарання (а саме таке передбачає проект!), бо то вже не етичні, а правові норми.
3. Щодо індексу довіри. Добросовісна ідентифікація – це непогане гасло, але чому зараз не все, що є рекламою ідентифікується як реклама, хоча є така норма. А як ми реагуємо зараз на позначення в телепрограмах щодо категорійності передач? Чи буде інакше з цим індексом? Плюс це – величезна робота. Чиїм коштом це робитиметься? Відповіді у статті 22-1: «Висновок щодо відповідності поширювача масової інформації критеріям індексу довіри надається незалежними організаціями, які відповідають встановленим Уповноваженим вимогам та бути внесена Уповноваженим до переліку таких організацій, за зверненням та за рахунок поширювача масової інформації. … У випадку отримання індексу довіри суб’єктом у сфері медіа, такий суб’єкт має право на отримання державної допомоги у розмірі оплаченої таким суб’єктом вартості послуг незалежної організації, що надала висновок щодо індексу довіри на його замовлення. Порядок виплати такої допомоги визначається Кабінетом Міністрів України». Бінго! Новий бізнес за бюджетні кошти! Чи кошти медіаорганізацій?
4. Про інформаційного омбудсмена. Ідея щодо впровадження Уповноваженого з питань інформації на перший погляд непогана, коли не вдаватися до деталізації. Але ж комісія із захисту суспільної моралі у нас також уже була. Результат?

Висновок: якщо мова йде про протидію дезінформації з боку держави, то чи не краще зосередитися зараз суто на обговоренні пропонованих змін лише до Кримінального кодексу (стаття 114-2), а стосовно інших ідей ще добре поміркувати?

Валерій Дрешпак