Якими мають бути професійні стандарти під час висвітлення пандемії COVID-19, як подавати інформацію про кількість хворих та що робити із думками одіозних публічних осіб, що коментують події під час карантину? Про ці та інші питання під час вебінару студенти-журналісти Донецького національного університету імені Василя Стуса поговорили із українською журналісткою-фрілансеркою Іриною Кокотою. Організовувала та модерувала зустріч аналітикиня Інституту демократії імені Пилипа Орлика та доцентка кафедри журналістики ДонНУ Наталя Стеблина. Публікуємо тези вебінару.

Як подавати цифри?

У ЗМІ ми щодня бачимо нові й нові цифри, що повідомляють нам про кількість людей, які заразилися коронавірусом. Дані з-за кордону взагалі шокують, адже уже із заголовків ми дізнаємося про тисячі хворих. Тим не менш, подаючи цифри, мусимо думати про те, щоб, по-перше, не переборщити, а по-друге, ставимо собі питання: що саме цифри у заголовку означають для нашого читача. 

Приміром, ТСН із притаманною цьому ЗМІ стилістикою розповідає про регіони, які «вірус випробовує особливо жорстко». У титрах же бачимо цифри: «418 підтверджених випадків коронавірусу, 9 летальних і понад 100 нових заражень за добу». Проте – що саме означають ці цифри? І чи потрібно щодня виносити їх у заголовок?

Звісно, інформація про кількість хворих є суспільно-значимою. Але її все ж не слід подавати так, аби це потенційно могло спричинити паніку. Приміром, супроводжуючи цифри такими словами, як «жортско», «смертельний вірус» та ін. Або ж використовуючи щодо хворих такі дієслова, як «вірус косить» або «кількість інфікованих перевалила за…». Таким чином журналісти демонструють зневагу до тих, хто постраждав. 

Цікаво також порівняти манеру подачі інформації ТСН та одеським сайтом «Думская». Якщо загальнонаціональний канал зосереджений тільки на тих, хто захворів, або ж на летальних випадках. То електронне видання завжди долучає у заголовок і кількість тих, хто вже вилікувався. Що, безперечно, є дуже позитивним.

Тим не менш, маємо пам’ятати, що засилля цифр у заголовках може призвести й до панічних настроїв. Тому важливо зосереджуватися й на тому, що саме ці цифри означають. Приміром, на прогнозах про те, як далі розвиватимуться події та яких масштабів може сягнути пандемія в Україні. Долучати порівняння з іншими країнами та ін. 

Чи кожну заяву лідерів думок, політиків чи чиновників варто цитувати?

Експерти ІДПО неодноразово зазначали, що ЗМІ некритично подають позиції влади та інших публічних осіб. Зокрема їхні заяви чи публікації в соцмережах просто передруковуються. При цьому інформація не перевіряється, не збалансовується, а також не додається важливий контекст.

Нещодавно мер Дніпра Борис Філатов зробив дуже неоднозначну заяву про те, що в місті вже викопали 600 могил для можливих смертей від коронавірусу. ЗМІ, в тому числі й російські, відразу підхопили цю цитату і масово розтиражували її. Українська правда, Новое время, ТСН, Кореспондент, проросійська Страна.ua, російський Інтерфакс – і це неповний перелік. 

Регіональні ЗМІ, і не тільки видання Дніпра, також долучилися. Приміром, передрук заяви знаходимо у тій же Думській.

Проте жодне з видань не подає цю новину в контексті. В бекграунді Української правди – інформація про кількість заражень. Те саме – на сайті «Нового времені», плюс інформація про введений карантин. Думська ставить у бек цитату Кличка, який закликав киян «припинити шастати містом».

В даних трьох випадках – це не той бекграунд, який мав би бути. Адже важливо прокоментувати й неоднозначність такого висловлювання за часів карантину. Зрозумілим є бажання мера закликати громадян залишатися вдома, але чи конкретно цей спосіб – повідомлення про вириті могили – можна назвати адекватним? Які відчуття викличе ця інформація у громадян, які таки лишаються вдома і дотримуються карантину? Тож, коли ми говоримо про подібні заяви чиновників та політиків, важливий не просто передрук найбільш емоційних цитат, але зважений підхід, подача позицій експертів та ін. 

Окрім простого передруку заяв чиновників та публічних осіб, трапляються ще й маніпуляції – через висмикування цитат із контексту. Приміром, видання «Вечерний Николаев» пише про доктора Комаровського, який розповідає про те, «як лікувати коронавірус вдома». При цьому в заголовок виноситься уривок із його цитати «Запасайтеся кола-колою». Якщо взяти до уваги, що інколи читачі обмежуються лише заголовком і не клікають на текст, то подібну подачу можна взагалі назвати доволі безвідповідальною. Адже здається, ніби кока-кола – це єдине, що потрібно для того, аби вилікуватися. 

Натомість Комаровський дає цілу низку порад на випадок, якщо коронавірус комусь доведеться лікувати вдома. Він говорить про те, якими мають бути одяг та їжа, як провітрювати приміщення та ін. Кока-колу він також не виокремлює, а пише про те, скільки потрібно вживати рідини і якої саме. Окрім коли, він називає і квас, і сік, і чай.

Тим не менш, тут журналісти вирішили подбати тільки про клікабельний заголовок, а не про своїх читачів та їхню безпеку під час пандемії. 

Розрізняємо факти і домисли

Мабуть, найбільш кричущим порушенням стандартів, можна назвати повідомлення львівських ЗМІ про самогубство дівчини – нібито від карантину. 

 Одразу три львівські сайти: Вголос, zaxid.media, expres.com.ua дають «новину» із однаковим заголовком: «Добив карантин: 19-річна дівчина скоїла жахливе самогубство». Існує ціла низка стандартів, якими варто керуватися, повідомляючи про самогубство. Одна із найбільш важливих настанов – не робити припущень щодо того, через що стався суїцид. По-перше, причин може бути більше, ніж одна – і спекулювати на цьому просто неправильно. По-друге, повідомлення про причини самогубства може негативно вплинути на емоційно-нестабільних читачів – за звичайних обставин. А що вже говорити про пандемію і карантин, коли багато хто не тільки панікує через можливий ризик зараження, але й важко переносить карантинну самоізоляцію.

Коли ж читаємо сам текст, то бачимо, що це передрук британського видання The Sun. І це – єдине джерело, на яке посилаються ці три видання.

Сайти «Вголос» та «Захід.Медіа» взагалі посилюють ефект від прочитаного, долучаючи у бекграунд лінк на повідомлення про самогубства через нібито коронавірус. Перший пише про «молоду медсестру» з Італії, яка «наклала на себе руки через коронавірус». Другий – про «авторитетного консультанта гінекології та акушерства». Щоправда, видання все ж додало, що ця інформація не підтверджена офіційно. Як би там не було, у читачів цих електронних видань взагалі може скластися враження, що у світі подібна реакція на карантин та хворобу – поширена.

Як же без «джинси»?

Звісно, тема пандемії, яку практично всі зараз обговорюють, не могла не з’явитися й у «джинсових» матеріалах. Друкують такі тексти і загальноукраїнські, і регіональні ЗМІ. Тут об’єдналися і ЗМІ Донеччини («Донецкие новости»), Одещини («Слово») та Львівщини або ширше – західного регіону («Високий замок»). 

Така інформація тільки справляє враження чогось «заспокійливого»: мовляв, політики купують обладнання, виділяють гроші, проводять важливі наради. Але оскільки вся увага у цих текстах сконцентрована на просуванні цих політиків, то читачі, швидше за все, не розуміють, якою насправді є ситуація із наявністю тих самих ШВЛ у місті. Чи їх достатньо? Або ж – на що саме підуть кошти та ін. Тож замість того, щоб заспокоїти читача, його навпаки – ще більше заплутують та спантеличують.

* * *

Звісно, сьогодні, під час пандемії, у ЗМІ трапляються не тільки порушення. Деякі журналісти працюють так само напружено, як і деякі лікарі, намагаючись встигнути за шаленим потоком інформації і при цьому відібрати важливі повідомлення для читачів, одночасно дбаючи про них. Проте все ж ця надзвичайна подія вкотре показала і темну сторону української регіональної журналістики. В деяких випадках – кричущі порушення стандартів, пресрелізм та джинса – продовжують бути дуже поширеними. А отже, навіть у такі непрості часи читачі цих ЗМІ не можуть сподіватися на відповідальне та якісне інформування. І під час пандемії мають лишатися сам на сам зі своїми відчуттями страху та безпорадності, які можуть тільки посилюватися через недбалість деяких журналістів.

Наталя Стеблина,
студенти-журналісти ДонНУ імені Василя Стуса

Публікація стала можливою за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews. Висновки й точки зору, що висловлені в публікації / моніторингових звітах, є виключно експертними судженнями Інституту демократії імені Пилипа Орлика і можуть не збігатися з точкою зору USAID чи Internews.