Суспільна ситуація, в якій опинився світ, схожа на інопланетний стартап. Ми очевидно розуміємо, що починаються якісь глобальні зміни, але які саме, сказати поки що важко. Вочевидь засоби масової інформації, відчуваючи цей запит, намагаються в міру своєї кваліфікації та обізнаності, якось на нього відповісти.

Тобто на самому початку маємо ще не до кінця сформовані умови нових правил гри. У нас є мас-медіа, які за інерцією та способами фінансування продовжують діяти в парадигмі старого партійно-політичного світу, з його кумедною вже сьогодні конкуренцією за пріоритети та важелі впливів, які девальвуються просто на очах.

А також маємо вкрай розгубленого і дезорієнтованого споживача інформації, який знаходиться на межі паніки.

Усі зазначені параметри є факторами ризику. З них найближчим часом вималюється картина чинної кризи, включно з її динамікою, якщо говорити про суспільні настрої.

На перший погляд здається, що зараз існує лише один пріоритет – участь у спільній боротьбі по стримуванню епідемії коронавірусної інфекції. Насправді всяка кризова ситуація створює нові можливості не лише для гуманних вчинків. Загальні конфліктні лінії у світовій політиці нікуди не ділися, війни та супутні інформаційні операції продовжують вестися. Життя людей, можливо в більшій мірі ніж раніше, залежить від правдивості поданої інформації. ”Дезінформація може вбити”, – сказав Верховний представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель.

Професійне бажання першими розповсюдити новину сьогодні грає з журналістами злий жарт. За винятком тих, хто під прикриттям журналістського статусу займається інформаційними операціями, амбітні співробітники мас-медіа стають жертвами власних амбіцій, використаними “в темну”, або просто “корисними ідіотами”, які щиро вірять, що роблять добру справу. Хоча насправді вони є частинами деструктивного сценарію.

Кілька зауважень стосовно сприйняття будь-якої інформації у період масової істерії (саме так можна охарактеризувати сучасні рефлексії суспільства). Журналісти мають пам’ятати: якщо якась інформація може бути сприйнята неправильно, вона обов’язково буде сприйнята неправильно.

Когнітивне спотворення в бік більшого драматизму має в своїй основі дуже простий механізм самоідентифікації. Людина, яка схильна не просто драматизувати ситуацію, а з насолодою малювати апокаліптичні картини майбутнього, потребує впевненості у тому, що її теперішній стан ще цілком задовільний на тлі того, як воно може статися.

Тобто чим нервовіша і вразливіша по суті своїй людина, безвідносно до теперішньої ситуації, тим охочіше вона поширюватиме драматичні чутки, не переймаючись їхньою вірогідністю.

За даних обставин доброю новиною є те, що звичайна драматична плітка, розповсюджена недобросовісними журналістами, губиться в загальному інформаційному хаосі досить швидко. Це відбувається завдяки механізму інтерференції, коли взаємне накладення однотипних по стилістиці інформацій призводить до їхнього взаємного знищення в масовій свідомості. Лишається просто дратівливий інформаційний шум, до якого виробляється звичка та імунітет у сприйнятті.

Інакше виглядає справа з професійними операторами інформаційних операцій, які за даних обставин активізували свою діяльність в рази. Лише за час карантину кіберполіція та відповідний департамент Служби безпеки України припинили протиправну діяльність сотень таких операторів.

Потрібно вирізняти дві протилежні тенденції у деструктивних сценаріях, які розповсюджують російські і проросійські медіа. Перший наратив говорить про те, що вірус – це біологічна зброя, яка створена НАТО, Сполученими Штатами, Пентагоном, світовим урядом, тощо. Основною метою цього повідомлення є посилення загальноросійської картини Заходу як осереддя світового зла.

Відповідно об’єктами агресії цього гіпотетичного зла є країни третього світу, тобто кожен, хто живе південніше 40 паралелі. Вперше поширення подібної інформації було зареєстровано ще 22 січня, його розповсюджувачем було федеральне агентство новин Спутнік.

Інший наратив має на меті поширення тотальної зневіри через недовіру до будь-яких офіційних засобів масової інформації, зокрема державних або професійно медичних. Він говорить про те, що поширення інфекції та її наслідки – це вигадка, яку розповсюджують, знову ж таки, всі ті самі зловісні чорні сили Заходу.

На тлі цього розвиваються різні припущення, що Шенгенська система занепала, на черзі розпад Європейського Союзу, разом з ним загине і НАТО. Звісно, особлива увага приділяється країнам Балтії та Україні. Говориться про тотальний занепад системи охорони здоров’я, відсутність лікарів, засобів запобігання поширення інфекції.

І в той самий час знову говориться про нікчемність самого захворювання, яке легко лікується засобами народної медицини. Такими повідомленнями атакується сама концепція солідарних дій європейців.

Що варто було б взяти до уваги журналістам з огляду на вищесказане. Те, що відбувається зараз, не просто прикра ситуація, а початок переходу до нового типу суспільних і медійних комунікацій. Це назріло давно, вірус лише прискорив розвиток подій.

Загальна кількість технологічних та соціальних змін сягнула своєї межі розвитку, і переходить у нову якість. Ніхто не гарантував, що ця нова якість нам буде подобатися. Але є так, як є, і медіа або врахують цей процес, або досить швидко вимруть.

Середовище комунікації радикально змінюється, але технології комунікації лишаються такими, як у 20 столітті. Характер змін в комунікаційному середовищі можна змалювати як стрибкоподібний: кількісне і якісне зростання зв’язків всередині суспільства. Це не є само по собі добрим чи злим показником, це означає лише те, що позитивні і негативні сигнали передаватимуться в соціумі абсолютно непередбачувано.

Відповідно контроль суспільства за допомогою медіа ставатиме дедалі більшої ілюзією.

Якщо лікарі відповідальні за стримування розповсюдження вірусу, то журналісти несуть цілковиту відповідальність за стримування психологічної пандемії. Вона ще не настала. Але приблизно через місяць можна чекати її стрімкого розвитку.

Якщо раніше інформаційна операція працювала з локальними групами населення, створюючи там відповідний фон для зміни суспільної поведінки, то тепер, через інстинктивне об’єднання людей на основі інстинкту самозбереження, це триває секунди й охоплює значно більші верстви населення.

Той самий інстинкт індивідуального самозбереження об’єднує людей у групи, які з політичної точки зору можна назвати асоціальними. В таких групах культурні та релігійні впливи мінімізуються, індивідуальна поведінка стає основною. Це називається “атомізацією” суспільства. Особистість інстинктивно намагається позбутися всього, що заважає їй поводитися інстинктивно.

З точки зору перспектив культури, як ми звикли її розуміти, це малоприємний процес, майбутнє якого зробить непотрібними або малопридатними усі сучасні моделі суспільної взаємодії. Журналісти повинні враховувати цю тенденцію. Запобігти такому процесу вони не можуть, оскільки це явище виходить далеко за межі медійної комунікації. Але наголосити на важливості збереження культури як поведінкового коду нації вони повинні, хоча б керуючись інстинктом самозбереження. В іншому випадку деградація культури змете і самих журналістів.

Інший виклик, який сьогодні існує перед журналістами, це підтримка того чи іншого державного устрою, який може справитися з пандемією.

Тут існує небезпека маніпуляції і використання їх в якості “корисних ідіотів”, оскільки надзвичайні стани і надзвичайні ситуації, оголошені низкою країн, включаючи Україну, мимоволі наводять на думку, що демократія не може справитися з сучасними викликами взагалі. Очевидно, що головним розповсюджувачем такої інформації є Росія.

Разом з тим випускається з уваги той факт, що саме демократії оголосили ці стани, і в тих країнах де більше демократії, самі громадяни максимально підтримують карантинний режим самоізоляції.

Переважна більшість журналістів немає поняття про те, якими насправді були і є диктатури й автократичні режими тих країн, на приклади яких вони іноді посилаються.

Важливо пам’ятати лише те, що який би не був режим в тій чи іншій країні, він може бути успішний, у тому числі в боротьбі з епідемією, лише за умов масової підтримки населення. Не політичні преференції чи ідеологія визначають успішність країни, а солідарність активної частини населення з її керівниками на даний конкретний момент.

Водночас журналістам варто мати на увазі, що традиційна демократія піддається серйозній ревізії в кожній з країн Європи на будь-яких найближчих виборах. Україну це теж не омине, можливо навіть швидше, ніж ми собі думаємо.

Від “держави в смартфоні” до “диктатури в смартфоні” відстань дуже коротка. Але вибирати людям. Обов’язки журналістів – зробити цей вибір максимально свідомим.

Можемо констатувати дві тенденції, зменшення приватності як такої і фактичне обмеження прав і свобод особистості, чим всі держави залюбки скористаються, а також вимоги народних мас максимально швидко і просто вирішувати їхні нагальні потреби. Плебісцитарна демократія таким чином дуже швидко може відправити на історичний смітник велику кількість національних здобутків. А народні депутати змушені будуть виконувати волю своїх виборців.

Засоби масової інформації, редактори та журналісти мали б зрозуміти, що вони знаходяться в обстановці бактеріологічної війни. Якщо деякі з них досі не визнавали наявність війни Росії проти України, то тепер війна прийшла до них в іншому вигляді з усіма неминучими обмеженнями і заборонами. Якщо вони брали і беруть посильну участь у відбитті російської агресії, боролися з російськими інформаційними вірусами, то психологічно і професійно вони будуть готові допомагати суспільству і в цій вірусній навалі.

Олег Покальчук

Публікація стала можливою за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews. Висновки й точки зору, що висловлені в публікації / моніторингових звітах, є виключно експертними судженнями Інституту демократії імені Пилипа Орлика і можуть не збігатися з точкою зору USAID чи Internews.