Статті

У пошуках “ДОМУ”

Оприлюднено

Спочатку про те, як збіглися в часі дві події: Верховна Рада 19 травня прийняла в цілому законопроєкт № 2521, який розширює дію державного телеканалу іномовлення UA|TV на тимчасово окуповані території (за це проголосував 231 народний депутат), а наступного дня президент України Володимир Зеленський заявив журналістам під час своєї прес-конференції, що «мешканці окупованих територій говорять спасибі» за новий телеканал «Дім».

Цей телеканал фактично став заміною UA|TV й один з ініціаторів такого своєрідного ребрендингу так пояснив свою позицію: «Ми маємо враховувати реалії. Нам потрібно виграти інформаційну боротьбу за людей, які перебувають під потужним впливом держави-агресора на окупованих територіях. Англійською вони нас не почують. Новий телеканал іномовлення «Дім», який стартував на початку березня замість UA|TV, тепер зможе якісно використовували потужності іномовлення, щоби забезпечувати доступ до інформації й бути на зв’язку з нашими громадянами і тримати їх у курсі позиції держави», – прокоментував у Facebook прийняття закону голова комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко.

Водночас в опозиції це голосування назвали «вбивством іномовлення».

«Замість цього створили державний російськомовний канал із розважальним контентом. З можливістю купувати контент у «Кварталу» і Ко за бюджетні гроші. Російськомовний. Ніякого лобізму й конфлікту інтересів, правда?» – написала у Facebook нардеп Вікторія Сюмар.

Отже на початку року на базі UA|TV створили телеканал для жителів окупованих територій «Дім» і вже в березні було заявлено про його запуск у тестовому режимі. На ньому пообіцяли транслювати «преміальний контент» інших українських телеканалів, мовлення вести в цифровому форматі та запевняли: контент доступний тільки на тимчасово окупованих територіях Донбасу і Криму.

В ухваленому законопроекті № 2521вже конкретно йдеться, що державне підприємство вестиме мовлення не лише на Донбас і Крим, але й в райони, що межують і з цими окупованими територіями. Написано і про прикордонні райони України. З цього можна зрозуміти, що «Дім» може прийти на Буковину чи Закарпаття, але то вже мабуть перспектива.

Через деякий час після презентації в березні журналісти жваво кинулися на пошуки «Дому». Він працює, готує досить збалансований контент, але там де треба його не бачать. На це ми звертали увагу в попередній публікації «На східному інформаційному фронті без перемін» на сайті Інституту демократії імені Пилипа Орлика (IDPO.ORG.UA) 17 березня.

Минуло понад два місяці і маємо з одного боку задоволення глави держави, який ділиться схвальними емоціями про «Дім» від глядачів з ОРДЛО, а з іншого – заледве знаходимо людину, що натрапила на цей телеканал на окупованій території. Так, опинившись заручником карантину юрист Андрій В. не зміг виїхати з Донецька на підконтрольну територію і став вимушеним телеглядачем у Будьоннівському районі міста. За його словами, двічі на 15 хвилин «Дім» несподівано з’являвся на телеекрані, а потім знайти його було неможливо. А от , наприклад, канал «1+1», якщо маєш власну антену, можна дивитися без перешкод, ділиться Андрій В.

Тут треба зазначити, що за станом на початок 2014 року до кабельного телебачення була підключена більшість жителів обласного центру і тому загарбники так легко змінили українські телеканали на російські. Ця ж більшість з новими правилами погодилася і справно платить рублями за російську та «республіканську» пропаганду. Тому в центральних районах міста – Ворошиловському, Київському та Калінінському «Дім» у кабельній мережі не могли бачити апріорі. Зважимо на те, що дехто взагалі припинив дивитися телевізор останніми роками.

Наприклад, тільки на моє наполегливе прохання Марина С. з передмістя Єнакієвого ввімкнула телевізор, яким користується вряди – годи і зауважила: ще взимку на звичайну антену приймала «плюси», ICTV і навіть 5-й канал, а тепер українського не стало взагалі. Про «Дім» не чула зовсім. Її сусіди відсутністю української інформації не переймаються, користуються місцевими ЗМІ включно з сайтами і вороже налаштовані проти України.

«Що ти їм не кажи – у всьому звинувачують Україну, бо так повідомляє телевізор, а заперечити просто нікому та й небезпечно», – зізнається Марина С.

Невдача в пошуках нового медіа спіткала і в сусідній з Донеччиною області. Це, зокрема, підтвердили і пошуки журналістів «Донбас.Реалії», які стверджують, що ні в Луганській області, ні в так званій «ЛНР» місцевим не вдається налаштувати телевізор на прийом «Дому». «У нас на тюнер можна спіймати 32 канали, а «Дому» немає», – розповідає жителька Сєверодонецька Алла.

Видання додає: ні в Станиці Луганській, ні в окупованому Луганську цього новоствореного каналу також не знайшли.

Втім, як поінформувала журналістів виконуюча обов’язки директора телеканалу Юлія Островська, в Луганській області є поки один передавач, але в травні запрацюють ще три і «Дім» стане більш доступним.

Цікаво послухати й оцінки небайдужих людей, які живуть і працюють поруч з лінією розмежування. Так, неподалік Авдіївки в селі Орлівка Ясинуватського району місцевий житель і волонтер Анатолій Мірошниченко розповів на «Радіо Свобода», що в його селі люди дивляться більше 70 каналів з Донецька і РФ. «Сигнал звідти – хоч на землю поклади, все одно проб’ється», – каже пан Анатолій і додає, що українські канали наявні тільки в нього і сусідки. Задля цього він перепробував багато різних приставок для цифрового телебачення.

Треба зауважити, що урядове рішення про кодування українських телеканалів поставило жителів прифронтових областей перед вибором: платиш і знову маєш доступ до контенту з Києва або не платиш і далі дивишся російське, для якого немає кордонів. Згодом центральна влада схаменулася, щоб відіграти ситуацію, але так чи інакше при цьому було програно ще одну сутичку у великій інформаційній війні.

У пошуках «Дому» журналісти звернувся і до Володимира Весьолкіна, голови військово-цивільної адміністрації селища Зайцеве, але він не знайшов жодного мешканця, який би бачив цей канал. «Сьогодні ось сам трішки подивився його в інтернеті. Буде більше часу – спробую пошукати в настройках сам, може люди його не налаштували після того як він почав свою роботу»,– пояснює пан Володимир.

Принагідно запитую чи потрапляють у прифронтове селище газети. «Газети привожу я або служба цивільно-військового співробітництва. Це «Донбас Інформ» і «По-горняцки»», – каже голова ВЦА Зайцевого.
Дізнавшись про газету «По-горняцки», яку з 2014 року випускає і поширює у волонтерський спосіб голова НПГУ Микола Волинко, зв’язався з ним і попросив допомогти в пошуках нового телеканалу. «Не чув і не бачив», – такою була відповідь пана Миколи. Натомість він розповів, що газета «По-горняцки» друкується один раз у місяць накладом у 30 тисяч українською і російською мовами і спрямовується не тільки у прифронтові райони Донбасу, а й потрапляє і на окуповані території, де видання реально читають.

Попит на газету про Донбас є, але від цього інструменту в гібридній війні держава відсторонилася на відміну від агресора», – зауважує Микола Волинко, тож я обіцяю ще повернутися до цієї розмови, бо наразі головна тема інша.

Власне час підсумувати: «Дім» ще тільки спирається на ноги і коли ми почуємо більше ніж один комплімент від глави держави, коли буде що обговорювати – будемо це робити. Завдання ж бо й справді складне – поцінувати ефективність медійного майданчика для непідконтрольної території який можна побачити лише в інтернеті.

(НЕ)ЕФЕКТИВНЕ ФІНАСУВАННЯ?

Останні два місяці стали справжнім випробуванням для медійників Донбасу. В умовах карантину переважна більшість ЗМІ не припинили свою діяльність, наприклад редакції газет перейшли на дистанційну роботу і збиралися разом тільки в день випуску. При цьому, з метою економії коштів щотижневі видання зменшили обсяг на 4-6 шпальт. Надходження від реклами припинилися. За таких умов під загрозою передплатна компанія на друге півріччя, яка розпочалася в умовах, коли журналісти поки що не можуть проводити такі звичні раніше масові акції до Дня журналіста України 6 червня з метою агітації за свої видання.

Втім, тезу про те, що криза це і нові можливості підтвердила головна редакторка газети «Вперед» (Бахмут) Світлана Овчаренко. За її словами, під час карантину колектив набув безцінного досвіду отримання інформації в режимі відео конференцій.

А от на запитання чи зможуть медійні підприємства вижити економічно, їх керівники воліють не говорити. Хтось сподівається, що підтримають засновники, інші планують оптимізуватися за рахунок внутрішніх резервів, але немає тих, хто сподівається на допомогу влади.

«Якщо, наприклад, Донецька ОВЦА п’ятий місяць не платить зарплату своєму комунальному підприємству РТРК «Регіон-Донбас», то що можна говорити якусь підтримку місцевій пресі», – повідомив з Краматорська один із ветеранів донецької журналістики, який попросив не називати себе. За його словами, в телерадіокомпанії працює чимало журналістів переселенців, які досі знімають житло, і в період карантину опинилися на межі фізичного виживання. Водночас співробітники цього комунального підприємства, що підпорядковане Департаменту інформаційної та внутрішньої політики ОВЦА, не раз звертали увагу свого керівництва на неприпустиму ситуацію, але віз і нині там. Чи можна за таких умов говорити про ефективну інформаційну роботу цієї регіональної ТРК? Дуже сумнівно.

І поки одних обласна влада годує обіцянками замість зарплат, для інших справ кошти є. Так, за інформацією видання «Восточный вариант», ще в березні Департамент інформаційної та внутрішньої політики оголосив тендер на закупівлю послуг, пов’язаних з друком і розміщенням постерів і плакатів на території області на суму 641тис.грн. Зміст документації не уточнюється, але вочевидь мова не про соціальну рекламу, а про привітальні плакати ОВЦА і звіти про чергові успіхи, повідомляє видання. При цьому, як зазначає центр «Дій – Краматорськ», ОВЦА замовила друковану продукцію по ціні вдвічі нижче середньо ринкової і вчетверо більше, ніж можна розмістити в регіоні. Можливо, це зроблено спеціально, припускає «Восточный вариант».

Не пройшла непоміченою для місцевих журналістів і діяльність обласної влади на Луганщині.

«У 2020 році Луганська ОВЦА під керівництвом Сергія Гайдая в декілька разів збільшила витрати на свій піар, не зважаючи навіть на введення карантину. На тлі кризи в медицині, коли медпрацівників відправляють у безоплатні відпустки через відсутність фінансування, непрацюючих підприємств, закритих ринків і магазинів, ОВЦА планує витратити на розміщення іміджевої зовнішньої реклами, статей і телевізійних програм 5 мільйонів гривень, – написав Андрій Єжов у vchaspik.ua 15 травня. У березні Департамент масових комунікацій Луганської ОВЦА уклав угоду на 2,4 млн.грн. «на висвітлення в газеті «Луганщина.юа» процесів реформування в усіх сферах соціально-економічного життя».

«Майже два з половиною мільйона наших з вами грошей планують витратити на газету, яку неясно де поширюють, і з реформами в Луганській області, які зовсім не помітні», – підкреслив Андрій Єжов і додав,що «вартість одного квадратного сантиметра склала 17грн.50 коп, що вище вартості політичної реклами в період виборів». На виготовлення і розміщення 31 інформаційної телепередачі з триразовим повтором в ОВЦА готові витратити 2,3 млн.грн. А на зовнішню рекламу – 300 тис.грн., повідомляє vchaspik.ua.

Наведені факти, на мій погляд, є певним маркером однієї з головних проблем інформаційної сфери – неефективного використання наявних державних ресурсів. А ось те, що пишуть про це місцеві незалежні видання – обнадіює.

Про фінансову ситуацію в медіа Донбасу можна говорити предметно лише тоді, коли карантин послабиться і схоже це буде непроста розмова про шляхи виживання інформаційної сфери.

Ігор ЗОЦ,
журналіст з Донеччини.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *