Серед професійного медіасередовища вже стало звичайним спостереження, за яким користувачі інтернету, і соцмереж зокрема, старшого віку поширюють значно більше фейків і дезінформації, ніж молодь. Але, справа в тому, що ми помиляємось, коли намагаємось пояснити природу цього феномену.
Старша редакторка видання MIT Technology Review Еббі Олгайзер (Abby Ohlheiser) у своїй статті звертає увагу на результати недавнього аналізу, який показав, що ми схильні помилятися, коли намагаємось пояснити, чому саме літні люди часто діляться в соцмережах фальшивими новинами і поширюють відверту дезінформацію.
Якщо порівнювати з користувачами онлайну інших вікових груп, то люди старшого віку поширюють до семи разів більше інформації сумнівної якості. Але той факт, що ми погано розуміємо причини такого стану речей, не дозволяє ефективно обмежити поширення фейків.
Авторка статті наводить, серед іншого, висновки Наді Брашир, дослідниці факультету психології Гарвардського університету, яка стверджує, що існують два популярних пояснення того, чому літні люди так активно діляться дезінформацією в інтернеті, проте, обидва базуються не на об’єктивних даних, а скоріше на інтуїції та стереотипах.
Першою причиною часто називають когнітивний спад, коли вік впливає на здатність людей здійснювати усвідомлений вибір. Другою популярною причиною дослідники вважають самотність. Люди старшого віку схильні до поширення неперевіреної інформації намагаючись зав’язати відносини з іншими людьми, збільшити коло свого спілкування.
Проте, Брашир переконана, що жодне з цих двох пояснень не дає відповіді на запитання, що саме відбувається і чому. Її висновки друкує видання “Current Directions in Psychological Science“.
Дослідниця переконана, що незважаючи на те, що пам’ять з віком погіршується, наша здатність обробляти і аналізувати інформацію залишається практично незмінною. Більше того, люди збільшують з часом багаж своїх знань і життєвого досвіду. Брашир пише: “Різні коґнитивні здібності дійсно погіршуються з різною швидкістю, але деякі залишаються незмінними”. На її думку, це дозволяє літнім людям “компенсувати” певні втрати.
Щодо самотності, то за словами дослідниці Гарвардського університету, “літні люди не є віковою групою, яка більше за інших страждає на самотність”. Більше того, вона переконана, що не існує наукових даних, які пов’язують самотність і бажання поширювати фальшиві історії.
Брашир доходить до висновку, що загальноприйняті пояснення згаданого стану речей не витримують критики. Вона наголошує на тому, що необхідно брати до уваги ширший спектр можливих причин – від особистих відносин до цифрової грамотності. Авторка схиляється до думки, що не існує єдиного ключа до розуміння згаданого феномену і доведеться вивчати цю проблему з різних сторін щоб максимально обмежити поширення фейків та дезінформації в мережі.
Візьмемо такий приклад: перевірка фактів. Соціальні мережі останнім часом покладаються на факт-чекінг та застосовують технології додаткових позначок і інформаційних блоків, де додають контекст до новин і іншої інформації, яка може виявитися такою, що вводить в оману. Але, для старших людей, це може спрацювати зовсім у протилежному “напрямку”. Щоразу, коли з’являється мітка “фейк”, переконання літніх людей у тому, що тут “щось є” тільки зростає і вони можуть навпаки, повірити у твердження, яке піддається сумніву.
Але це не означає, що літні люди гірше орієнтуються у тому, що є правдою, а що – брехнею. Існують дослідження, за якими люди старшого віку значно краще оцінюють правдивість заголовків, ніж молоді колеги. Це означає, що нинішні підходи до перевірки фактів є не найкращим способом для того, щоб обмежити поширення дезінформації.
На думку Брашир, якщо платформи серйозно хочуть зрозуміти яким чином люди старшого віку обирають інформацію для поширення, їм доведеться уважніше ставитися до широкого кола питань, серед яких будуть проблеми цифрової грамотності і питання міжособових відносин. Літні люди гірше, ніж молодь орієнтуються у сучасних технологіях популярних соціальних платформ. Вони також звикли довіряти обмеженому колу людей. яких знають краще.
Переклад і адаптація – Сергій Рачинський