Перший воєнний номер Великописарівської газети «Ворскла» вийшов 29 березня. Зараз їх з’явилося вже чотири.
На своїй сторінці у Фейсбуку редактор Олексій Пасюга пише: «Поки що газета друкується у форматі стандартного листка А4. Розповсюджується «Ворскла» безкоштовно по магазинам, старостами, в редакції газети. Передплатникам у повному обсязі “Ворскла” надходитиме після відновлення роботи «Укрпошти».
Усі бажаючі можуть отримати газету на свою електронну адресу. Прохання, в кого є можливість, роздрукувати й дати почитати землякам. Дякую усім, хто розповсюджує газету».
Велику Писарівку, яка за кілька кілометрів від кордону з росією, окупаційні війська пройшли у перші хвилини нападу на Україну. Так би мовити, транзитом. Потім були обстріли, зруйновані будівлі, нестача продуктів… Редакція включилася в допомогу людям – справами. Проте Олексій Пасюга розумів, що слово – теж справа і теж необхідне. Так і зʹявилися видрукувані на принтері 500 екземплярів газети, що вийшла під гаслом «З Україною в серці».
У газеті – про соціальну допомогу та можливість отримання «гуманітарки»; про пенсії та налагодження централізованого вивозу сміття; поради, куди звернутися, якщо пошкоджене житло… Практично у кожній газеті – подяки тим, хто допомагає їй вийти в світ: Великописарівській селищній раді та її голові Людмилі Бірюковій, старостам громад, підприємцям…
Подібну практику застосовують і деякі інші колишні «районки», але не завжди навіть такий варіант появи газети реалізувати легко.
Як же реагують читачі на появу «Ворскли», – запитую у Олексія.
«Люди плакали, як отримали. Ми спочатку надрукували 500 екземплярів. Потім додрукували до 1200. Врешті вийшло близько 1500 примірників. Друкували всі, хто мав можливість, – у кого є принтер, різограф… Люди, окрім того, що отримали інформацію, ніби отримали шматочок свого мирного життя. І зараз телефонують, дякують».
Це – до дискусії про потрібність чи непотрібність місцевих видань. Хто не розуміє їх важливості, хай поїдуть у прикордонну глибинку сьогодні, щоб усвідомити реальність. Зокрема, варто наблизитися до цієї реальності генеральному директору «Укрпошти» Ігорю Смілянському. Недолуга реформа відомства поставила на грань зриву передплату на нинішній рік. А тепер виявляється, що гроші за цю передплату редакції (принаймні ті з них, з ким доводилося спілкуватися) так і не отримали.
Зокрема про це пише в соцмережах редакторка газети «Білопільщина» Наталія Калініченко: «Пошта заморозила всі наші гроші, бо “немає газет, немає коштів”». Логіка мало зрозуміла, бо ж пошта є посередником між виданням та читачем у оформленні передплати. І кошти за цю процедуру вона отримує. Яке її право не віддавати кошти газетам, – не зрозуміло. Так, газети не виходять, відповідно, пошта їх не розповсюджує. Тобто сама пошта не має права отримувати гроші за те, чого не робить: не розносить газети читачам. Але зекономити на цьому має редакція, розпоряджаючись заробленими грошима. А не пан Смілянський зі своєю пресловутою зарплатою понад усякі міри.
Загалом запитань перед локальними ЗМІ постає дуже багато. «Ми друкувалися в Харкові, тепер це неможливо». «А скільки тепер буде коштувати папір?» Наталія Калініченко замислюється над тим, що робити у ситуації, коли передплатники місяць не отримували газети; коли зарплата за березень не виплачена в повному обсязі; коли на рахунку – щось, що наближається до нуля, а енергопостачальник вимагає оплати, «або відімкнемо».
Та й загалом інформаційні формати змінилися і, ймовірно, доведеться трансформувати свою роботу в нових умовах. Тим часом Наталія Калініченко не сповнена оптимізмом: «Я далека від думки, що до проблем друкованої дрібноти (місцевих газет) дійде черга за кілька років. Політикам, владі зараз не до нас. Всі вони освоїли гаджети: всі у тік-токах, інстаграмах…»
Між тим, інформаційна безпека держави твориться і в інформаційному просторі, в тім числі у локальних виданнях, особливо – на прикордонні. Досі наша держава програвала у інформаційній війні, не зважаючи на важливість існування системи ЗМІ та підтримки тих із них, хто цього потребує. Часто було (і є) навпаки. Тому варто відірватися від гаджетів, де ніколи не напишуть про тітку Марію з прикордонного села. А місцеве населення хоче читати про неї, а не про якихось чергових депутатів у Києві.
Алла ФЕДОРИНА
Сумська область