Наприкінці минулого року група проєкту «Виявляємо, щоб протидіяти» провела опитування з метою виявлення загроз російської дезінформації серед вразливих груп, зокрема – внутрішньо переміщених осіб та мешканців прикордонних районів, передусім жінок, Сумської, Житомирської і Полтавської областей.

Географію проєкту Сумського державного університету зумовило те, що Сумщина має найдовшу протяжність кордону з росією; Житомирщина  межує з Білоруссю, прийняла чимало переселенців зі сходу України; Полтавщина взяла на себе першу хвилю ВПО і зараз тут проживає велика кількість внутрішньо переміщених осіб. Звідки ці люди брали та беруть інформацію,  чи вміють відрізняти правдиві повідомлення та неправдиві, як загалом ставляться до дезінформації? Загалом у трьох областях опитали 451 українців. Огляд думок та позицій пропонуємо для спільного роздуму: чи достатньо ми займаємося медіаграмотністю та накачуємо м’язи критичного мислення для опору медійним маніпуляціям.

Переконано вважають дезінформацію нагальною проблемою 72,5%. Найбільша частка таких осіб – на прикордонній Сумщині, найменша – на Житомирщині. Ще 21,3% схиляються до визнання проблеми нагальною (вказують «можливо» щодо актуальності проблеми). Серед цих активних противників дезінформації переважає вікова група 30-50 років – до 80% її представників відповіли на запитання ствердно. 

Лише менше 2% актуальність дезінформації заперечують. Це здебільшого люди, яким за 60 років. Серед тих, хто складає ці 2%,  –  жодного представника вимушених переселенців.

Чи вважаєте ви інформацію актуальною проблемою?

Джерело інформації: пріоритети вибору

Що впливає на вибір джерел інформації? Відповідаючи на це запитання, учасники дослідження мали визначитися з трьома головними відповідями з-поміж наступних: 1 – політична позиція медіа співпадає з Вашою; репутація медіа; 2 – тематика медіа; 3 – доступність; 4 – мова  та 5 – інше. 

60,3% респондента найважливішим фактором вважають репутацію. Тематика та доступність відзначені майже однаковою кількістю осіб – 59,4% та 59,2% відповідно. Визначальною для багатьох є і мова медіа – 57,9%. А політична позиція цікавить меншість опитаних, хоча загалом теж важить немало – 46,3%.

У значної частини опитаних із початком війни змінилося ставлення до медіа: про це заявили 58,3%. Найбільша частка серед тих, хто це зазначив, – молодь до 20 років (майже 86%). 

Що спричинило такі зміни? Частина осіб називає швидше технічні причини: майже по 20% пояснили, що наразі не мають доступу до бажаних медіа, або ж медіа припинили своє існування, – мова передусім про тимчасово переміщених осіб. 

Для багатьох причиною стала їх думка про якість медіа: 36,6% зробили висновок, що медіа кажуть/пишуть неправду, а 26% – що медіа дають неактуальну інформацію. Переважно такі думки висловили ВПО та безпосередні мешканці прикордоння. Дехто пояснив більш розлого: багато неперевіреної інформації; забагато пропаганди; багато повторів однієї й тієї ж інформації; медіа сконцентровані на бойових діях і не висвітлюють життя в громадах, через що органи місцевого самоврядування менше контролюються громадськістю.

Проте частина опитаних пояснює зміну ставлення до медіа трансформацією власного ставлення до отримуваних повідомлень: «почав фільтрувати інформацію»; «почала більше перевіряти»; «ретельніше вибираю сайти». Деякі відповіді свідчать не лише про зрослий рівень медіаграмотності, а й про більш свідому громадянську позицію: «більше цікавлюсь новинами»; «почали цікавити політичні новини»; «я зрозуміла, що інформація, яку ми споживаємо, формує наш світогляд, думки, та почала свідоміше ставитися до вибору джерел»; «почала слідкувати більше за новинами країни та міжнародними зв’язками, можна сказати, що сформувала свою громадянську позицію».

Інформування чи маніпуляція?

Досить велика частина опитаних вважає себе достатньо підготовленими для правильного сприйняття інформації. Як видно з діаграми нижче, 61,9% респондента стверджують, що можуть (14,9%) чи швидше можуть (47%) відрізнити правдиве та неправдиве повідомлення. Лише 3,3% вважають, що вони не здатні це зробити; 13,1% – швидше нездатні; а 21,7% затрудняються відповісти на це запитання. Тобто медіаграмотність на загал потребує підвищення.

Чи можете розрізнити правдиве повідомлення від неправдивого?

Близьким до цього було й запитання про те, як розуміють респонденти поняття фейку. Для відповідей ми запропонували кілька варіантів. Лише близько 3% вважають, що фейк це жартівливе повідомлення. 14,6% думають, що це – помилка журналіста. Майже 60% назвали фейком неперевірену інформацію. І 81,4% вказали найбільш правильне визначення: фейк – брехлива інформація, створена зумисне задля завдання шкоди. 

А як респонденти розрізняють правдиві і неправдиві новини? Вони вказали наступні «підказки», якими користуються для цього: 59,2% перевіряють в офіційних джерелах; 57,4% звіряють, чи пишуть про це інші джерела; 49,7%  звертають увагу на те, як написана новина: багато емоцій, нема джерел інформації, сумнівні експерти тощо;  20,4% перевіряють сумнівні повідомлення на ресурсах протидії дезінформації. Втім, досить багато – 17,7% вважають, що мають достатньо власних знань і досвіду, аби побачити маніпулятивний контент.

А от реакція опитуваних на брехливі повідомлення швидше пасивна. Це бачимо з відповідей на запитання «Як ви реагуєте, коли виявляєте неправдиву інформацію? (оберіть три відповіді)».

• 75,2% реагують емоційно – гніваються. 
• 40,8% стверджують, що не беруть до уваги таких повідомлень. 
• 45,1% швидше не зупиняють дезінформації, а розповсюджують її – розповідають друзям, знайомим. 
• 68,5% кажуть, що припиняють читати брехливе ЗМІ.

Активні 23,3%, які звертаються до редакції або ж роблять викривальний коментар у соцмережах. Лише 0,2% сказали, що скаржаться на відеоконтент.

Виявляючи неправдиву інформацію, респонденти схильні звинувачувати в її наявності передусім неправдиві медіа (60,3%) та недобросовісних журналістів (51,4%). Наступна позиція – 48,6% – звинувачення іноземних або фінансованих державою осіб, які прагнуть просувати задані/замовні наративи. Претензій до влади щодо дезінформації менше: місцеву схильні звинувачувати 13,7%, центральну владу – 37,9%.   

«Страшилки» для українця 

Яка ж неправдива інформація зустрічалася нашим респондентам найчастіше?

Про війну в Україні, її причини, перебіг воєнних дій  викривлену інформацію чули 68,1%. Найбільше таких респондентів у Житомирській області (75,8%), найбільш розповсюдженою інформація була серед ВПО.

Щодо життя на окупованих територіях  дезінформацію зустрічали 41,2%, щодо життя в умовах війни – 41,7%; найчастіше це чули на Полтавщині  (48,3%) тимчасово переміщені особи.

З неправдою про підтримку України союзниками стикалися 37% опитаних, найбільше – на  Житомирщині (42%) та Сумщині (39,8%), найчастіше – постійні мешканці цих територій. 

Загрозою застосування ядерної зброї намагалися налякати 44,6% опитаних, більше ця інформація дійшла до тимчасово переміщених на Житомирщині (71,2%), тут же виявилося і найбільше вражених дезінформацією про наявність біолабораторій в Україні – загалом про це чули 50,8%.   

Також опитані стикалися з інформацією про швидку смерть путіна та закінчення війни (тут були приписки: «на жаль, неправда»); про загибель наших воїнів… 

Загалом лише 3,3% сказали, що з неправдивою інформацією не стикалися.

Яка неправдива інформація найбільше вразила респондентів із початку великої війни та де вони її отримали? Тут маємо багато відповідей, серед яких переважають кілька тем. 

Болісний початок війни: нахабне твердження, що війну почала Україна; «інформація про те, що Київ візьмуть за чотири дні»; «що захопили Київ»; «на початку дуже обурювала інформація про те, що українці начебто масово переходять на території, підконтрольні росії чи тікають у росію»; «брехня про українських націоналістів»; «що Зеленський втік за кордон».

Фейк про українські біолабораторії, який, втім, українці перетворили на меми чи анекдоти на зразок розповідей про комарів і гусінь як біозброю. 

Неправда про поточні події:  «ніби це наші військові наробили скільки горя в Бучі»; «що окуповано Сумщину і Полтавщину»; «брехня про полк “Азов”»; «В усіх медіа пишуть, що військові всім забезпечені – це неправда»; «про нечесних волонтерів»; «що всі  дитячі навчальні заклади Полтавщини мають укриття»;  «розділ України на частини»; «путін скоро завдасть ядерного удару»; «в Україні воюють військові НАТО». І повні нісенітниці, як, скажімо, те, що в Україні їдять дітей. 

Постійне повторення того, що Україна не має/втрачає підтримку інших країн: «союзники не дають того, що обіцяють»; «країни Європи перестали приймати біженців з України»; «Україну зрадили союзники»; «Америка “злила” Україну росії»; «набридла нічим не підкріплена інформація про те, що Захід і США “зливають” Україну».

І ще – тема дезінформації від влади: «від Арестовича – що все у нас добре»; «що війна закінчиться до кінця 2022 року»; декого найбільше роздратувала загалом «аналітика радників президента в єдиному телемарафоні».

На жаль, далеко не всі називають джерела, з яких взято інформацію. Переважно це узагальнені джерела: російські ФМ (конкретно названо радіо Грайворона Бєлгородської області, яке покриває й українську територію); російські канали; соціальні мережі; ютюб; меседжери – особливо тут популярні Телеграм-канали. І все ж вдаючись до конкретики, респонденти називають Телеграм-канали «Труха», «Інсайдер», «Легітимний», «Темный рыцарь», «Дождь», «Цибуля».

«Вся інформація, яку транслювали на ютюб-каналах прихильники ОПЗЖ та інших проросійських партій». 

«Вся неправдива інформація з телевізора», – стерджує дехто, а інші прямо називають Єдиний телемарафон. 

Загалом опитування виявило, що частку дезінформаційних повідомлень люди отримують саме з українських медіа. Ймовірно, намагання цих медіа спростувати брехливу інформації ворога буває невдалим і «яскравіше» запам’ятовується сама деза, а не її заперечення. Можлива й трансформація повідомлень у процесі переповідання/обговорення: за відсутності сталого критичного мислення хтось може сприйняти й передати далі емоційну, а не аргументаційну складову, поширюючи таким чином не спростування, а власне дезу. При цьому посилаються на ті медіа, що (хай і в іншому контексті) розповсюдили інформацію. 

І ще один вислів: «Вся інформація вражає, важко зрозуміти, де правда, а де брехня».

А чи зустрічалися наші співрозмовники з ситуацією, коли недостовірна інформація лякала, змушувала приймати неправильне рішення, робити невірний вчинок?

71,6% не вважають, що зустрічалися. Серед таких – мешканці обстрілюваного й сьогодні прикордоння. А от травматичний досвід ВПО показав чи не вдвічі сильніше ураження дезінформацією.  

Більшість опитаних свідома того, що неправдива інформація порушує права людини й може нашкодити – 61,2%. Затруднюються відповісти на це запитання 29,7%. Вважають, що дезінформація їм не шкодить, 8%.

Чи вважаєте Ви, що неправдива інформація може зашкодити Вам, 

що вона порушує Ваші права і здатна погіршити якість Вашого життя?

Відсотки останніх відповідей ніби й непогані, але – тільки на перший погляд. Бо 60% осіб, які свідомо ставляться до загроз дезінформації, це замало в умовах інформаційної війни. Яка, між тим, не схильна до закінчення. Тож питання медіаосвіти продовжує залишатися гострим. ***

Опитування проводили експерти Сумського державного університету та громадських організацій: Житомирської Асоціації журналістів і рекламістів та Полтавського і Сумського прес-клубів. 

З 451 опитуваного 34,8% мешканців Житомирської області; 33,5% – Полтавщини; 31,7% – Сумщини. 68,3% – жінки. За віком: 24% – 41-50 років; 22% – 31-40; 21,7% – 51-60; 16% – 21-30; 13% – понад 60; 2,8% – до 20років. За освітою: 49,9% – вища; 21,5% – середня спеціальна; 19,5% – неповна вища; 8% – середня; 1,1% – мають науковий ступінь.

Алла ФЕДОРИНА