Традиція круглих столів для переселенців у Херсоні нараховує майже два роки. Це мало не єдина можливість, зібратися разом та обговорити свої проблеми. А їх у людей, що приїхали до нашого регіону, дуже багато. І не вирішуються ці проблеми роками. Деякі вже набули ознак хронічних.
Саме про це у останній день зими говорили представники влади, активісти, журналісти та переселенці на круглому столі на тему: «Адаптація переселенців в місцевих громадах: роль влади, медіа та громадських організацій у цьому процесі», що був організований Інститутом демократії ім. Пилипа Орлика. Вони разом намагалися знайти відповіді на дуже непрості питання.
Про проблеми переселенців говорила Тетяна Строй, експерт інституту, закликаючи учасників дискусії розповідати свої історії та ділитися досвідом вирішення проблем. Обговорення було емоційним та бурхливим. До речі, були претензії і до активістів. Переселенка з Луганської області Лариса Завгородня зазначила, що раніше кількість громадських організацій, які допомагали переселенцям, аж зашкалювала, а тепер їх кількість значно зменшилися. Також вона зазначила, що представники влади дуже важко йдуть на контакт з переселенцями. Мало потрібної інформації щодо роботи державних інституцій, а також, практично, неможливо допроситися будь-якої допомоги у організації заходів.
Ольга Савенко, директор Департаменту інформаційної політики визнала, що проблеми є, але вони поступово вирішуються. І в інформаційному просторі теж – постійно оновлюється інформація на сайті облдержадміністрації, засоби масової інформації охоче публікують матеріали пов’язані з проблемами переселенців. Але і тут є кілька серйозних претензій – ця робота не системна. Тільки газета «Вгору» має постійну рубрику і велику кількість публікацій по цій темі.
В’ячеслав Гусаков, журналіст цієї газети, переселенець розповів учасникам круглого столу, що редакційна політика газета формується з урахуванням необхідності постійно писати про справи переселенців. Теми цих матеріалів дуже різні – від великих нарисових матеріалів про історії їх життя до коротеньких інформацій про нові можливості для людей, що приїхали сюди з зони бойових дій.
В’ячеслав Гусаков та Тетяна Строй вважають, що писати про переселенців треба якісно та повно. Критично підходити до цитат чиновників, політиків, стримувати їх, якщо звучать відверто дискримінаційні речі. Докопуватися до істинних причин невдоволення людей. Міжнародні організації, які хочуть допомогти, а також представники української влади (і місцевої також) часто не знають які проблеми є у переселенців, тому що про них не пишуть в засобах масової інформації.
Ольга Авраменко та Олена Микитась, представники НДО, що працюють з переселенцями за програмами міжнародних благодійних фондів щодо самозайнятості та розвитку малого бізнесу повідомили присутніх про можливості для переселенців, та успіхи тих, хто взяв участь у конкурсі.
Знайти роботу у Херсоні за фахом, з високою заробітною платою дуже важко. Але багато проектів міжнародних організацій направлені на вирішення цього питання. Вже два роки міжнародні благодійні фонди допомагають людям, що виїхали із зони воєнних дій, започаткувати власну справу, підтримують підприємців у розвитку та розширенню їх бізнесу.
Ольга Авраменко розказала, що громадська організація «Вектор розвитку» має неабиякий досвід у роботі з переселенцями. Вже втрете ГО проводить конкурс на отримання грантової допомоги на розвиток самозайнятості та мікропідприємництва для людей, які мають статус ВПО та місцевих жителів.
В Херсонській області нещодавно стартували два таких проекти. Ще один реалізовує ГО «Успішна жінка» (керівник Олена Микитась). Відібрані на конкурсній основі учасники проекту, пройшли безкоштовне тренінгове навчання, підготували бізнес-плани та вже отримують відповідне обладнання для розвитку своєї справи.
Родіон Красновид, херсонський активіст зауважив, що треба активно впроваджувати проекти, де люди з різних регіонів України, в тому числі місцеві і переселенці контактують напряму, щось разом роблять чи спілкуються. Формати “живих бібліотек”, форум-театрів, будь-яких творчих акцій вітаються. Це долає стереотипи, консолідує суспільство, допомагає краще зрозуміти людей, що зараз живуть поруч з нами.
Вони приїхали до нас, рятуючись від війни, яку ми бачили лише у фільмах чи у воєнній хроніці. Ніхто з нас навіть уявити не може, як це, залишивши свій будинок, запхнувши у машину двійко дітей, які нічого не розуміють, рушити у нікуди через блок-пости. А потім приїхати у маленьке село біля моря. І три тижні жити там, у надії, що все скоро скінчиться і можна буде повернутись додому. Чоловіки весь той час похмуро мовчали та палили цигарки, дивлячись у землю, а дівчинка читала їм зі свого планшету останні новини з місця бойових дій. Був серпень 2014 року. Десь далеко йшла війна.
Минуло три роки… Вони живуть тепер у красивому селі на Херсонщині. Знайшли дім, який так сподобався маленькому хлопчику, що той не спитав чи є тут надійний підвал, як це було у трьох попередніх будівлях. Мати і батько викладають у школі, школярка стала студенткою. Через стільки років до них з Донбасу приїхала бабуся. Подивилася, як вони живуть, і сказала, залишайтесь тут, бо повертатися вам немає куди.
Це історія лише однієї сім’ї переселенців. Її розповіла Софія Шпонька, студентка другого курсу Херсонського державного університету. Вона дуже уважно слухала спікерів Тетяну Строй та В’ячеслава Гусакова, які також вимушені були покинути свої домівки та починати життя на новому місті. А скільки людських доль зламала війна, відібрала родинне тепло, дім, дружні зв’язки, майно, закинула у нові місця і змусила, врешті-решт, будувати нове життя з нуля.
У Херсонській області на кінець 2016 року зареєстровано 16 тисяч вимушених переселенців. Ці люди вирішили, що будуть жити тут, тобто стали мешканцями Херсона та Херсонської області. І відчувають себе майже як удома. Дехто з них вибудував свій бізнес, деякі знайшли роботу, вони активно вписуються у життя регіону, займаються громадськими справами. І називають себе новими сусідами. Так вони себе самоідентифікують. Більшість з тих, хто тут оселився, знайшов роботу, друзів, налагодив життя, вже не збираються повертатися додому. Кажуть, що не зможуть там жити. Але є у переселенців кілька гострих питань, які потребують нагального вирішення.
Чим саме і як можна допомогти «новим сусідам» говорили учасники дискусії на круглому столі. Переселенців турбують перспективи тимчасового розміщення сімей, які виїхали з зони АТО, працевлаштування, медичне обслуговування, організація літнього відпочинку дітей з таких сімей, наданням гуманітарної та юридичної допомоги. І також неодноразово наголошувалось на необхідності активної інформаційної уваги зі сторони засобів масової інформації.
Брала участь у заходах і Наталія Козаренко, керівник громадської приймальні Херсонського обласного фонду милосердя та здоров’я (ХОФМЗ), координатор мережі приймалень Української Гельсінської Спілки. На конкретні питання, навіть не питання, а скарги на неповороткість херсонської бюрократії, яка не реагує на усні запити, вичерпну відповідь надала саме вона — порекомендувала всім присутнім писати запити. Тобто, письмовий запит – це вже документ, на який держслужбовець не має права не реагувати.
З головного, що було сказано на круглому столі, як зазначила Тетяна Строй, можна виділити наступне: «Треба створити “дорожні карти” або пам’ятки для переселенців, де б чітко і детально було розписано процедуру переведення реєстраційної справи при зміні місця перебування тих, хто переїхав, вказано терміни на виконання цієї процедури. Також необхідно дати в широкий доступ приклади запитів та заяв. Переселенці не знають всіх своїх прав, а спеціалісти повноцінно не інформують. Зазвичай, оформлюють тільки соціальну допомогу на погашення комунальних, тобто стандартно те, що отримують всі, хто подається».
Багато запитань було у учасників заходу до спеціалісту департаменту соціального захисту Оксани Березань. Вона визнала, що існує проблема бюрократичної тяганини і пообіцяла, що розглядатиме кожний окремий випадок особисто. Сказала також, що будуть оперативніше викладати інформацію на сайті облдержадміністрації. До влади, взагалі, багато питань, але чи почують їх у Кабміні та у Верховній Раді? Зокрема люди задають питання — змінилася мінімальна заробітна плата, а ніхто не згадав про перегляд розміру соціальної допомоги переселенцям (400 гривень тим, хто працює, 800 гривень – тим, хто не працює). Вони також наполягають на перегляді питання “тимчасові переміщені” – абсолютна більшість людей вже інтегрована до місцевих громад. Чому не можна вирішити питання постійної реєстрації за місцем перебування? І щодо права голосувати на місцевих виборах і на парламентських.
Переселенці обурені тим, що нема кому лобіювати питання переселенців у Верховній Раді.
Обговорювали на заходах також і загальні інформаційні проблеми переселенців, визначивши, що особливо важко отримати необхідну інформацію тим, хто живе у віддалених куточках області. Але є організації, до яких можна звертатися, є можливість організувати юридичний супровід для вирішення проблеми і отримати відповідну правову і, навіть, гуманітарну допомогу. Сергій Жнивін, переселенець з Донецька, розповів, що всі громадські організації Херсонщині, які опікуються внутрішньо-переміщеними особами, мало спілкуються між собою, не координують свої дії, у кожної громадської організації є своя база даних, але немає єдиної, повної бази – тому є великі проблеми у роботі з людьми, що переїхали з зони бойових дій.
Саме тому і необхідно створити свою організацію, яка буде активно займатися всіма аспектами життя людей, що переїхали жити у Херсонську область. Вже рік йде мова про необхідність цієї ГО, але справа поки що не рухається. Триває процес реєстрації цієї організації. Але активні нові мешканці Півдня України багато працюють і без офіційного статусу.
Формат круглого столу «питання-відповідь» виправдав себе. Учасник заходу, Лариса Завгородня, вважає, що болючі проблеми вимушених переселенців вимагають більшої уваги держави, громадянського суспільства і засобів масової інформації. Щоб координувати дії всіх зацікавлених сторін, допомагати налагодити життя на новому місті потрібно також створити громадську організацію переселенців.