У польському Вроцлаві відкрили Центр українсько-польської співпраці. Його мета – це розвиток співпраці між нашими країнами як у науковій, так і суспільній сферах, розповідає ініціаторка і директорка Центру професорка Агнєшка Матусяк-Бакула.
Під час відкриття не оминули й проблему медіа. Під час круглого столу «Роль медіа в новій парадигмі мислення про Польщу, Україну та Європу після 24 лютого 2022 року» українські та польські медійники обговорили, як саме мають змінюватися медіа під час повномасштабної війни та цифровізації, коли за поширення фейків нікого не карають.
Модераторкою зустрічі виступила Марія Гурська, керівниця редакції «Slawa TV», телеведуча. Учасниками були:
– Наталія Стеблина, медіааналітикиня Інституту демократії імені Пилипа Орлика,
професорка ДонНУ імені Василя Стуса;
– Павєл Решка, журналіст тижневика «Політика»;
– Матеуш Лаховський, журналіст і військовий кореспондент;
– Магдалена Рігамонті, журналістка видання Onet.
Зустріч розпочалася із хвилини мовчання – для вшанування 150 медійників, вбитих Росією під час повномасштабного вторгнення.
Як медіа та медійники зустріли повномасштабне вторгнення?
Медіааналітикиня ІДПО Наталія Стеблина розповіла про роль регіональних українських медіа у протистоянні російській агресії, поділившись результатами моніторингу Інституту на початку повномасштабного вторгнення. Вона навела приклад сайту Маріуполя 0692.com.ua, редакція якого працює в екзилі, але продовжує якісно висвітлювати події у місті, а також медіа Сумщини. Знаходячись під бомбовими ударами росіян, журналісти розуміли, що дуже важливо надавати своїм громадам правдиву інформацію. Адже перше, що робить Росія, коли вона окупує території – відрізає доступ до фактів і намагається зламати людей психологічно, поширюючи фейки. І з початком повномасштабного
вторгнення багато хто з українських медійників переосмислив роль журналістики.
Павєл Решка журналіст тижневика «Політика», пригадав, що першим місцем, яке він побачив після початку повномасштабної війни, був будинок для людей похилого віку у Бучі. «Там були тіла старих жінок, які були в самих памперсах, голі. Вони вмирали, бо не мали їжі, було холодно і за ними не було особливого догляду… Зараз в Україні відбуваються найсумніші, найтрагічніші та найважливіші речі. Тому ми повинні там бувати. Це наше ремесло. Ми повинні бути там, де відбуваються такі важливі події», – розповів журналіст.
Матеуш Лаховський також був у Бучі та в інших містах поблизу Києва, які були окуповані. Він сказав, що до повномасштабного вторгнення уже мав уявлення про війну, адже писав про російську агресію в Україні. Але саме в Бучі він пережив шок: «Це було щось, що повністю змінило моє сприйняття, мій загальний підхід до війни, до моєї роботи. Коли ти бачиш тіла здебільшого цивільних осіб… коли твій день починається з того, що ти бачиш велосипедиста, якого застрелили на узбіччі дороги… коли ти розумієш, що в будинках досі лежать тіла… Ти відчуваєш, ніби потрапляєш у ще одне коло пекла. Тож мені здається, що неможливо говорити про війну, не показуючи її, не говорячи про неї», – підсумовує пан Лаховський. Він зауважив, що про жорстокість росіян знав і раніше, бо був на Донбасі у 2018 і знімав документальний фільм про катування українського полоненого. Подібні речі траплялися і в Грузії та Чечні. Але все ж масова аудиторія дізналася про це саме після Бучі, Маріуполя і Бородянки. Показувати це, на думку журналіста, важливо, бо це загроза не тільки для України, але і для Центральної та Східної Європи.
Марія Гурська згадала, як вела ефіри на Еспресо ТБ. Спочатку це був телевізійний марафон. Журналісти працювали під час тривог і жартували, що було б непатріотично померти в прямому ефірі, тому вирішили побудувати дерев’яний будинок у підземному паркінгу. Телеведучі сиділи там у зимових куртках, розповідаючи новини. А також в ефір ішов звук з укриття (діти на велосипедах, матері з новонародженими). Журналістка разом зі своїм телеканалом переїхала до Львова. «Дехто приїжджав до міста в одному светрі, але з машиною, повною своїх та чужих дітей. А вже через шість місяців після початку війни у Львові я народила доньку в будівлі поруч зі своїм телеканалом, яка, на щастя, виявилася
пологовим відділенням. Через два тижні переїхала до Варшави, де з такими біженцями, як я, ми зараз творимо канал Slawa TV. Це дає нам можливість долучитися до боротьби за перемогу, відбудову та європейську інтеграцію нашої країни… І Польща для нас є такою фортецею, яка дає нам можливість продовжувати боротьбу, але також бути матерями та захищати наших дітей від цієї війни», – сказала вона.
Як протистояти російським фабрикам брехні та фейків?
Наталія Стеблина розповіла, що сучасна російська пропаганда активно працює над тим, щоб розколоти суспільство, а російські дезінформаційні операції дуже часто запускаються разом із операціями на фронті. Наприклад, під час зимових блекаутів росіяни не тільки хотіли заморозити Україну, але й заохотити українців до протистояння власному уряду. Ще одним джерелом небезпеки можуть бути анонімні проросійські телеграм-канали, які, звісно, ігнорують заборону друкувати фото і відео «прильотів», тож дехто починає підписуватися на них. «Люди читають ці канали і чомусь починають їм довіряти. Адже інформація про прильоти прикрашена різноманітними пропагандистськими повідомленнями. Також такі канали стають місцем вербовки українців. І, на жаль, СБУ вже викривала подібні випадки не раз», – зауважила медіааналітикиня. Також дослдідниця розповіла, що російська пропаганда використовує таргетинг своїх аудиторій як в Україні, так і в Польщі. А також, звісно, багато вкладається у те, щоб налаштувати поляків проти українців і навпаки.
Павєл Решка розповів, щоби боротися із пропагандою, журналісти просто мають робити свою роботу. Наприклад, знаючи про те, що російська пропаганда активно використовує тему Волинської трагедії, важливо пояснювати це людям, говорити про емоції з обох сторін. «З точки зору польського журналіста треба сказати, що є люди, які живуть і воюють в Україні, які не думають про Волинь. І не тому, що вони не хочуть визнати, що ці злочини були. На них падають бомби, вони втратили свої домівки. Не можна притиснути когось до стіни, приставити пістолет до голови і сказати: “Якщо ти зараз не вибачишся, то не отримаєш бронежилетів”. Це безглуздо, бо ці вибачення тоді нічого не варті», – сказав журналіст.
Магдалена Рігамонті, журналістка видання Onet також погодилася, що Польща та Україна є мішенями російської дезінформаційної війни. Проте, на її думку, Польща не в усьому готова до протидії. «Ще у 2022 році почали говорити про укриття в Польщі. Але чи знаєте ви щось про укриття? Ви знаєте, що робити, куди тікати? У школах мали бути тренування для молоді. Але діти досі не мають такої підготовки. З початку повномасштабної війни також говорять про дезінформацію, чи не так? Із самого початку говорили, що це величезна загроза. Чи щось було зроблено комплексно? Програма із протидії дезінформації була підготовлена лише у грудні і має бути запущена у вересні… Але все ж таки тут щось рухається. Принаймні школярів навчатимуть, що це не українські дрони залетіли до Польщі у вересні минулого року, а ця інформація з’явилася завдяки російським тролям», – говорить журналістка.
Також порушили тему того, що деякі польські праворадикальні політики можуть долучатися до поширення російської пропаганди. Матеуш Лаховський розповів, що проросійський діяч Януш Корвін-Мікке досі стверджує, що вбивства росіянами цивільних в Бучі – це нібито обман. Тож прості поляки можуть не читати Russia Today, але завдяки таким політикам і алгоритмам у соцмережах отримувати таку інформацію постійно. До того ж, над деякими платформами немає контролю, як-от над мережею Ікс, яка належить Ілону Маску. Пан Лаховський зауважив, що часом його робота нагадує Сізіфову працю.
«Припустимо, я покажу фотографії з Бучі. Ось, 74 тіла. Ось жінка, у неї зв’язані руки. Ось машина в центрі Бучі, звідки через два дні витягли це тіло. Ось велосипедист. Ось машина, в яку стріляли, в ній загинули діти. Мати прикривала немовля. Дитина вижила, але отримала поранення. Який сенс, якщо я розповім цю історію, якщо пізніше приїдуть Януш Корвін-Мікке, Влодзімєж Скалік? Вони скажуть, що це брехня. І на жаль, люди прочитають це в соціальних мережах і подумають, що це я брешу. А політиків ніхто не покарає за брехню», – говорить журналіст.
Краще регулювати соцмережі?
Наталія Стеблина наголосила на тому, що телеграм-канали та професійні медіа в Україні працюють в різних юридичних полях. «Те, що можна робити в соціальних мережах, журналістам не дозволено. Адміністратори телеграм-каналів знаходяться у більш привілейованому становищі. Цим і зумовлена популярність телеграм-каналів. Вони можуть дозволити собі не перевіряти інформації, не дотримуватися правила тригодинної тиші. А людям чомусь здається, що читати треба саме тих, хто публікує інформацію
першим», – сказала вона і виступила за регулювання цих медіа.
Павєл Решка сказав, що за часів конкуренції соцмереж і професійних медіа журналіст повинен просто робити свою справу. «Журналісти були в Маріуполі, зняли чудовий фільм, перевезли його, змонтували, показали – от і все. І отримали за це Оскар. Це найкраща відповідь на питання: що ми можемо зробити», – говорить він. Також медійник погодився, що у журналістів набагато менше прав, ніж у звичайних людей, які знімають щось і викладають в мережу. «Купіть 40 кг корму для котів і їдьте в Україну. Але на блок-постах не кажіть, що ви журналісти. Так ви зможете фотографувати, розмовляти з усіма, навіть з військовими», – розповідає журналіст і додає, що мало не втратив акредитацію, коли хотів висвітлювати життя в Херсоні. Проте він додав, що й у Польщі журналістам також перешкоджають, не завжди реагують, наприклад, на журналістські розслідування про можливі зв’язки політиків із ФСБ. Тому важливо закликати до відповіді й політиків, аби вони сприяли медійникам, а не заважали.
Магдалена Рігамонті також погодилася із тим, що потрібно притягати до віповідальності не тільки тих, хто продукує дезінформацію в соціальних мережах, але й тих, хто її поширює. Наприклад, у той день, коли російські дрони залетіли на польську територію, у соцмережах країни з’явилися сотні тисяч коментарів і дописів, де розповідали, що це була українська провокація. «Нам потрібне серйозне регулювання, бо якщо його не буде, ми справді потонемо в дезінформації. І це ще м’яко сказано. Нас просто бомбардуватимуть цією дезінформацією, бо Росія вже тут, ми всі це знаємо, і проводить свої операції вже давно, не з 2022 року. Схоже, вони нікуди не поділися із 1989», – каже журналістка.
Записала Наталя Стеблина