Майстер-клас “Фіксери та журналісти: особливості роботи ЗМІ під час війни” вдруге цього року пройшов в Одесі 1 квітня. Попередній захід, який організував Інститут демократії імені Пилипа Орлика в березні, мав схвальні відгуки, інформація поширювалась, зацікавлених ставало більше – і ось вже студенти Міжнародного гуманітарного університету, майбутні журналісти та перекладачі, “приміряють” на себе професію фіксера.
Наприкінці минулого року в межах проєкту “ВИЯВЛЯЄМО, ЩОБ ПРОТИДІЯТИ. Загрози російської дезінформації серед вразливих груп, зокрема – жінок Сумської, Житомирської і Полтавської областей – внутрішньо переміщених осіб та мешканок прикордонних районів”, у Полтавській та Гадяцький громадах було проведене анкетування серед ВПО, що проживають у цих місцевостях.
«Чорнухою», нецензурною лайкою, хейтерськими коментарями, репостами хардкорного відео з російських джерел та іншим подібним контентом підміняють новини деякі українські анонімні телеграм-канали. Такі канали є популярними джерелами новин серед вразливих груп українців, зокрема – жінок Сумської, Житомирської і Полтавської областей – внутрішньо переміщених осіб і мешканок прикордонних районів. Накопичення негативу джерелами новин є одною з основних інформаційних загроз для цієї аудиторії. Такого висновку дійшли експерти проєкту «Виявляємо, щоб протидіяти», які протягом листопада-грудня 2023 року здійснювали моніторинг регіональних і всеукраїнських медіа. Проведене напередодні опитування підказало, які саме медіа варто дослідити.
Хто такі фіксери та локальні продюсери, хто може опанувати цю професію, у чому полягають особливості роботи ЗМІ під час війни? Про це йшла мова під час майстер-класу, який в Одесі організував Інститут демократії імені Пилипа Орлика.
Не секрет, що традиційні медіа – газети, телебачення, радіо – в останнє десятиліття значно втратили аудиторію. Особливо місцеві, кількість яких катастрофічно зменшується, а якість не росте з об’єктивних причин, серед яких і конкуренція з більш доступними соціальними платформами та месенджерами. Вони популярні, попри повну відсутність будь-яких професійних норм і редакційних політик.
Сьогодні ми спробуємо довести, чому “велика російська культура”, по-перше, не зовсім російська (більшість митців “вкрадені” у поневолених народів). По-друге – взагалі не така “гуманістична”, як здається на перший погляд тим, хто погано обізнаний з історією та сьогоденням “матушки Росії”.
Наприкінці минулого року група проєкту «Виявляємо, щоб протидіяти» провела опитування з метою виявлення загроз російської дезінформації серед вразливих груп, зокрема – внутрішньо переміщених осіб та мешканців прикордонних районів, передусім жінок, Сумської, Житомирської і Полтавської областей.