Звіти
Переважно журналісти вказують джерела інформації, однак посилання іноді неповні. Не завжди чітко відокремлені факти та коментарі (1,59), інформація не є повною (1,67). Баланс думок/точок зору найнижчий зі стандартів – 0,81, частково його компенсує контекст. Мови ворожнечі, фейків та проросійських меседжів у матеріалах буковинських ЗМІ не зафіксовано.
Загальна ситуація з дотриманням журналістських стандартів в роздержавленій пресі та на споріднених з газетами сайтах Донеччини стає все гіршою: експерти не бачать в текстах ані балансу думок, ані відокремлення фактів від коментарів. Локальні медіа Донеччини продовжують ігнорувати тему сучасних військових подій та ВПО, в той же час тему Другової світової війни подають максимально активно і доволі тенденціозно.
В Одеському регіоні місцеві медіа намагаються висвітлювати життя своїх громад та загальнодержавні справи, враховуючи інформаційні потреби своїх читачів, а також зважаючи та соціальну актуальність тематики та проблематики публікацій. Джерелом їхньої економічної спроможності залишається реклама, яку вони подекуди «забувають» маркувати, лояльність до місцевої влади, яка була надто помітною рік-два тому під час попередніх хвиль моніторингу, а останній рік дещо зменшується. Оскільки в досліджуваний період не відбувається активна підготовка до виборів, то помітно низькою є присутність в одеських місцевих ЗМІ політичної реклами та агітаційних матеріалів, а також публікацій з ознаками замовності, що зорієнтовані на просування місцевих політичних сил та лідерів.
Основною темою газетних публікацій була коронавірусна пандемія – 20% (для порівняння, у лютому домінувала тема культури (11%). На другому-третьому місцях – соціальна сфера і життя місцевої громади (по 10%). Четверта тема – історія і краєзнавство (8%). П’ята – освіта і наука (7%).
Сайти реформованих ЗМІ, як правило, являють собою копії друкованих версій. Проаналізовані сайти рідко оновлюються, містять значну кількість передруків прес-релізів, не є інтерактивними. Як правило, кількість «джинси» на сайтах нижча, ніж в газетах, що підтверджує тезу про їхню «вторинність» та незначну кількість читачів. Саме друковані версії залишаються провідними майданчиками для піару місцевої влади. При цьому в регіонах є окремі приклади успішних сайтів із сучасним дизайном, оригінальним підходом до формулювання тем, опануванням сучасних мережевих форматів. Кількість таких сайтів не є значною. У трьох з 24 газет сайти взагалі відсутні.
Локальним газетам не вдається висвітлювати події збалансовано, бо вони здебільшого обмежуються короткими інформаційними повідомленнями, інформацією з місцевих установ та організацій, новинами, які не містять експертних думок та висновків.
Загальна ситуація з дотриманням журналістських стандартів в роздержавленій пресі та на споріднених з газетами сайтах Донеччини залишається незмінною: найгірші оцінки медіа отримують за баланс думок та відокремлення фактів від коментарів, а максимальні – за доступність та відсутність мови ворожнечі. Локальні медіа Донеччини продовжують ігнорувати тему військових подій та ВПО, використовувати запозичений контент, не позначаючи джерела. Серед жанрів, як і раніше, домінують інформаційні. Суттєву частину контенту складають прес-релізи офіційних установ та матеріали протокольного характеру, які редакції оприлюднюють без належного підпису, з якого читачеві було б зрозуміло, що ці публікації зроблені на умовах договору між газетою та органом влади.