Статті

Як місцеві газети пристосовуються до мережі: огляд українських роздержавлених видань

Оприлюднено

Чи можливо у цифрову добу випускати газету без сайту? Для реформованих українських ЗМІ – цілком. Більшість із них – близько 64% – ніколи не мали електронної версії. Решта ж видань опановують мережу, як можуть. Хтось має сайт на безкоштовних платформах, на шкталт blogspot чи ucoz із жахливою рекламою, а хтось шукає гранти і запускає цілком сучасні електронні майданчики. Зустрічаються навіть такі видання, що мають свої youtube-канали та радіостанції.

Протягом минулого року експерти ІДПО вивчали ситуацію із роздержавленими ЗМІ в усіх регіонах України. Окрему увагу приділяли сайтам цих видань, адже сайт – це одна із важливих складових фінансової незалежності видання. Незважаючи на те, що окремі успіхи у цьому напрямку є, більшість видань з вибірки ІДПО все ж не до кінця розібралися у тому, що таке – якісний веб-дизайн та читабельний інтернет-текст. Тому у цьому огляді ми вирішили окреслити загальну ситуацію із електронними версіями реформованих видань, а також перерахувати найбільш очевидні помилки, через які ЗМІ можуть втратити читачів, а отже, й прибуток від реклами.

Найбільша проблема – «мертві» сайти

За допомогою звичайного пошуку у Google ми шукали сайти більше 500 реформованих ЗМІ, згідно списку, представленого на сайті Державного комітету телебачення і радіомовлення. Тим самим, ми поставили себе на місце читача, який захотів знайти сайт своєї районної чи обласної газети – і ввів у рядок пошуку «Газета Х сайт». Таким чином ми знайшли загалом 205 сайтів: і актуальних, і давно закинутих. Майже половина із цих сайтів уже не оновлюється. Фактично, ми маємо таку ситуацію: майже половина редакцій реформованих ЗМІ усвідомили, що сайт відкрити можна і треба, однак із певних причин припинили ним займатися.

9-10 січня 2020 року ми вирішили перевірити, чи «прокинулися» електронні версії роздержавлених ЗМІ після свят. З’ясувалося, що тільки 21% від загальної кількості реформованих ЗМІ мав дописи за січень (усього 120 сайтів по всій країні). Ще 28 оновлювалися у грудні 2019.

Ці цифри говорять про те, що деякі друковані видання використовують свої сайти як електронні клони, дублюючи контент своїх газет. Тому сайти можуть оновлюватися раз на тиждень, а «новиною» може ставати те, що газета вийшла друком.

Однак, ситуація в областях дуже нерівномірна. Найбільш оперативними за нашими підрахунками виявилися центральні та західні області. Коли влітку минулого року, ми робили перший моніторинг електронних видань, то очікувано отримали найбільші результати у Львівській області. Натомість південний регіон (Одещина, Миколаївщина, Херсонщина) виявився найбільш «сонним» – лише 15% видань регіону оновлювалися за останній тиждень.

Проте повторне дослідження виявило беззаперечного лідера – Черкаську область. 10 видань регіону оновлювалися у січні 2020 року, і ще одне – Чигиринські вісті – у грудні 2019. На другому місці Волинь із дев’ятьма виданнями. На третьому місці Львівська, Полтавська та Запорізька області із сімома сайтами, редакції яких надрукували дописи у січні.

Цікаво, що найбільш інертними у плані створення й оновлення інтернет-версій виявилися сайти Півдня та Сходу: ті ж самі Одещина, Миколаївщина та Херсонщина, та Донеччина і Луганщина (ситуацію в цих областях, звичайно, можна пояснити війною на Сході України). На Заході не поспішають друкувати дописи на своїх сайтах Буковина, Закарпаття, Тернопільщина та Франківщина. У центрі – Вінничина та Кіровоградщина. На Півночі – Чернігівщина.

Дизайн домашньої сторінки: журналістські тексти або реклама?

Домашня сторінка сайту – як і перша шпальта видання – має продавати себе. Звісно, реформованим виданням із їхніми незначними бюджетами може бути важко розробити щось креативно-карколомне. Тим не менш, креативність – це ще не все, що потрібно для того, щоб читач не утік із сайту назавжди після перших секунд перегляду. Основне правило таке: завантаживши домашню сторінку, юзер повинен швидко отримати корисну для себе інформацію. Тому на першому екрані потрібно досягти балансу між журналістським контентом і рекламним. Приблизно половина користувачів ніколи не використовує прокрутку, тому реклама, що займає усю домашню сторінку, або ж рекламний ролик, який потрібно проглянути перш, ніж читати матеріали сайту – зовсім не варіант. Ось невдалі приклади.

Читачу електронної версії «Полісся» потрібно буде тричі (!) прокрутити мишкою перш, ніж він дістанеться до тексту. Перший і другий екрани зайнято «рекламою».

Для того, щоб потрапити на сайт газети «Сільські новини», потрібно переглянути рекламний ролик. А газета «Надросся» пропонує перед читанням придбати товари митців Корсунщини.

Видання «Світлиця» перед журналістськими текстами також розміщує рекламний ролик. Звісно, у цьому випадку варто зважати на те, що сайт зроблено на платформі ucoz, яка дає змогу створити безкоштовний сайт в обмін на рекламу (те саме стосується і попереднього прикладу із «Сільськими новинами» – сайт на тій же платформі). Однак, здається, мінусів від подібної реклами більше, ніж плюсів від економії на пристойному сайті.

Однак є сайти, що відводять увесь перший екран не під рекламу, а просто під «красиві фотки». Наприклад, електронне видання газети «Вісті Тернівки» пропонує вам величезну світлину мальовничого краєвиду (на перший екран не входить навіть заголовок першої новини). А от видання «Кривоозерщина» розміщує фото своїх газет, яке розтягується аж на два екрани.

Звісно, із рекламою на першому екрані доводиться балансувати так само, як і з рекламою на першій шпальті. Тим не менш, компроміс можна знайти. Ось, наприклад, читачі сайтів «Петропавлівка.Сіті» та «Сватове.Сіті» на першому екрані побачать тільки рекламний макет і назву рубрики «Усі новини». У «Макарівських вістях» можна також краєм ока зачепити фотографії. Проте найвдаліше рекламу та власний контент поєднали журналісти «Переяслав.Сіті»: і рекламний банер, і фото та заголовок першого матеріалу.

Усе й одразу, або Цікавинки рубрикації сайтів реформованих видань

Газетна рубрикація, яка може бути вкрай різноманітною, та рубрикація мережева – різні за принципом інформативності. Ставлячи рубрику для друкованого видання, редактор може орієнтуватися на постійного читача або ж на те, що читач, окинувши оком шпальту, зрозуміє, про що ця рубрика. В мережі ж такої можливості немає. Назва рубрики має бути максимально інформативною, щоб читач захотів клікнути на неї – і розумів, що саме він отримає після переходу за посиланням.

Приміром, сайт видання «Вісті Хорольщини» з-поміж іншого пропонує нам рубрики «Журавлинка» і «Наталя». Імовірно, перша рубрика – для дітей, а друга – контент для жінок. Для газети такі назви цілком виправдані. А от на сайті краще уже в назві прописати цю адресність, як-от в рубриці «Вибори і виборці». Або «Геть російських окупантів». Цілком зрозуміло, про що це.

Ще один не зовсім ефективний інструмент навігації від цього ж сайту – смужка прокрутки праворуч від матеріалів. Тексти на сайті розміщуються за принципом блогу: повністю, один за одним. Для того, щоб знайти потрібний, надрукований, приміром, десять текстів тому, потрібно шукати його за допомогою цієї смужки. Знадобиться чимало терпіння. Краще, звісно, використати класичний варіант – із заголовками, анонсами, фотографіями та кнопкою «читати далі» для кожного матеріалу.

Сайти видань «Трудова слава» (Диканька) та «Життя Теофіпольщини» щодо рубрикації – мінімалісти.

У першому випадку потрібно вгадати номер газети, аби знайти потрібний матеріал. На головній сторінці взагалі – тільки два тексти, не зрозуміло, з якого номера. Деякі рубрики із меню «наші рубрики» – порожні. А в одній із них «Історії слід» – тільки заголовки матеріалів, які продубльовано із газети. Вони не є інформативними (приміром, не зрозуміло, про яку Марію йдеться). Відтак – не ясно, про що буде текст і для чого його читати. Якби журналісти додали анонси та фото та переписали заголовок, шансів на те, що текст прочитають, було б більше.

Патріотична за дизайном газета «Життя Теофіпольщини» також має усього чотири рубрики, тим не менш, розміщує популярні теги (що полегшить навігацію), а заголовки (теж не мережеві за стилістикою) поєднує із анонсами та фото. Завдяки цьому зрозуміло, про кого або про що йтиметься у тексті. Хоча через занадто яскраве тло на матеріалах важкувато сконцентруватися. Патріотизм-патріотизмом, але тло має бути більш нейтральним.

Трохи спантеличує рубрикацією сайт «Бойківська думка».

Середньостатистичний читач, найімовірніше, захоче відвідати рубрику «новини» для того, щоб дізнатися, що відбувається. Однак, рубрика порожня. Її відвідувачам рекомендують перейти до рубрики «часопис». Не дуже вдалий прийом. Адже інтернет-читач зазвичай поспішає і дратується, коли не може знайти усе, що хоче, за лінком. До того ж, дивно мати рубрику й не наповнювати її. Чому б просто не видалити таку сторінку?
Однак, найбільш оригінальною виявилася газета «Драбівщина», яка взагалі не має дописів на головній сторінці. Заповненою є тільки рубрика «фото», яка, до речі, постійно оновлюється.

Фейсбук-сторінки замість сайтів

У цьому дослідженні ми не мали на меті відстежувати активність реформованих видань у соцмережах, хоча це теж цікава тема. Тим не менш, маємо констатувати, що видань, які мають власні акаунти, набагато більше, ніж видань, які мають сайти. І враження таке, що деякі із них взагалі не збираються засновувати сайт. Фейсбуку їм цілком достатньо.

Видання поширюють таким чином свої випуски, окремі шпальти чи матеріали або ж навіть – рекламні макети. Однак, навряд чи Фейсбук здатен замінити сайт. Звісно, мати і просувати свою сторінку там – варто. Але сайт зручніший для зберігання архіву, для пошуку матеріалів (адже допис у ФБ можна і пропустити). До того ж, заходи на сайт можна монетизувати. Однак, очевидно, заснування сайту для більшості редакцій реформованих ЗМІ здається чимось занадто складним і дорогим. Що, звісно, зовсім не так.

Найскладніший квест – знайти реформоване видання свого району

Мати сайт – це ще не все. Важливо, щоб його знайшли. А для цього варто поміркувати про SEO-оптимізацію. Про цю проблему ми вже писали раніше. Тим не менш, вона й досі лишається актуальною.

Багато видань мають схожу назву: «Перемога», «Вперед», «Трудова слава» та ін. Засновуючи сайт, у мета-даних не всі прописують свій район. Тому відрізнити «Трудову славу» Бориспільщини від, приміром, «Трудової слави» Диканьки буває проблематично. Особливо для читача, що поспішає. Тим не менш, зробити це дуже просто: достатньо прописати це у заголовку чи у підзаголовку сайту. І читач знатиме, на яку із «Трудових слав» чи «Перемог» клікати.

Окремі видання вирішили позбутися старої назви – і свою електронну версію називають інакше. Найбільше це стосується видань, які співпрацюють із «АБО» – Агенцією локальних медіа. Приміром, чортківська газета «Голос народу» має назву «Чортків.Сіті», а кременецька «Діалог» – «Кременець.Сіті». Звісно, вказувати локацію у назві місцевої газети – це супер, але інколи читач не знає, що його районна газета змінила назву. І шукає її у гуглі за старою версією. Це також бажано врахувати під час запуску сайту.
Ось, наприклад, газета «Златокрай» змінила свою назву на «Золотоноша.Сіті». Здогадатися про це можна тільки за ніком zlatokray.net (інколи і цього немає).

А от видання «Полісся», яке змінило назву на «ШосткаNews.Сіті», вказує обидві назви. І усі задоволені: і шанувальники старої друкованої версії, і шанувальники нової – електронної.

Проблемою можуть стати і старі сайти, які не видалили. Приміром, та ж газета «Вісті Хорольщини» мала старий сайт на ucoz – і перейшла на новий. Без реклами. І це, звісно, добре. Проте старий сайт залишився. І читач спочатку заходить саме на старий сайт, що, звісно, логічно. Оскільки пошуковик першим у результатах видає саме найстарші сайти. Проте чи дійде читач до нової версії – загадка.


Отже, наше дослідження показало, що тільки кожне п’яте реформоване видання має свою електронну версію, яка поповнюється новими дописами регулярно. Аби ви знали, що це за видання, ми публікуємо також каталог сайтів усіх видань, які оновлювалися у грудні 19 – січні 20. Ми також додаватимемо інформацію до нашого каталогу, аби дані були актуальними. Тож якщо ви знаєте місцеве реформоване ЗМІ, просто напишіть про це…

Звісно, наповнювати сайт – не так просто, особливо якщо звикнути до формату щотижневика, коли можна напружуватися тільки декілька днів на тиждень, а особливо – перед версткою. Тим не менш, приклади відомих загальнонаціональних газет «Сегодня» та «Дзеркала тижня», які відмовилися від паперової версії, свідчать про те, що скоро й місцеві ЗМІ постануть перед схожою проблемою. Або мати сайт, розбираючись в усіх тонкощах мережевої журналістики, або не існувати.

Наталя Стеблина, аналітикиня ІДПО

Додаток

Каталог сайтів реформованих ЗМІ України (документ .DOCX)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *