Аналітика

Що писати, коли немає подій?

Оприлюднено

Коли на початку 90-х я працював у редакції новин Дніпропетровського обласного радіо, у нас була така собі старенька синя папка, до якої час від часу ми відкладали «вічні матеріали». Це робилося на випадок, коли в якийсь із днів буде замало подієвих повідомлень і випуск новин доведеться «розбавляти» чимось умовно актуальним.

Зазвичай до цієї папки потрапляли виступи-застереження пожежних (бо завжди щось може загорітися!) чи інтерв’ю з творчими людьми «із глибинки» (актуальність такого матеріалу зумовлювала хіба що фраза «до нашої редакції цими днями завітала…») чи передбачення народного синоптика (але тут треба було ще прослідкувати, щоб матеріал вийшов до завершення відповідної пори року).

Подібні папочки і певний резерв «вічних» матеріалів, безумовно, є в кожній редакції. Вони часто є «рятівним колом», зокрема, тихої на події літньої пори. Але коли тиша починається вже навесні і затягується, то рано чи пізно такі запаси тануть…

Карантинний період багато в чому став викликом для редакцій місцевих ЗМІ. Одна з проблем цього періоду полягала у тому, що різко скоротилася кількість подій, які можна було описувати за звичним для багатьох принципом «що бачу, те й пишу». Чому це так важливо для належного змістовного наповнення газет, сайтів? Кожен моніторинг реформованих ЗМІ, що проводиться експертами ІДПО, демонструє стабільне домінування як у друкованих, так і в електронних медіа, матеріалів інформаційних жанрів, для яких ключовою основою є новина. А якщо новини в дефіциті? Якщо умови карантину звузили можливості писати про власне події, то що було запропоновано аудиторії замість того?

Наше припущення, що карантин суттєво змінить жанрову модель місцевих медіа чи скоригує їх тематичне наповнення, підтвердилося незначною мірою. Так, у травні у газетах матеріалів інформаційних жанрів у порівнянні із лютим цього року стало лише на 4 – 5% менше. Натомість очікувано у такому ж обсязі додалося публікацій художньо-публіцистичних жанрів (зокрема, зросла кількість життєвих історій, нарисів. замальовок)

(Реформовані українські ЗМІ під час пандемії COVID-19: мажорний офіціоз від влади, «коронавірусна джинса» і трохи креативного контенту – частина перша)

Також ми спробували порівняти й результати, отримані під час схожих малоподієвих літніх періодів, а саме: червень 2019 року (Джинса і напівправда передвиборчої журналістики в місцевій пресі – аналітичний моніторинговий звіт за червень 2019 року (частина перша) та червень 2018 року (Регіональна журналістика: пошук нового обличчя чи втрата будь-якого?). І різниця виявилася несуттєвою! Дійсно умови карантину скоротили потік інформаційних матеріалів лише на десяту частину (зазвичай інформаційні публікації складають 40 – 45 % матеріалів місцевих ЗМІ). 

У тематичному «балансі» також суттєвих змін не відбулося. Орієнтовно третина  матеріалів, як завжди, (а в деяких регіонах і понад 40%!) стосувалася не значущих у суспільному сенсі тем із категорії «Інше». І тільки COVID-19 «відтіснив» на третю позицію кримінальну тематику, що зазвичай посідає другу сходинку після повідомлень про життя громад. Але (і це – показово!), як і у випадку з «криміналом», основу таких матеріалів складали «ретрансльовані» повідомлення прес-служб. А також у деяких регіонах зменшилася кількість публікацій культурної та спортивної тематики, що дійсно зумовлено карантином. І натомість більше, ніж зазвичай, набрала тема історії та краєзнавства. Можливо, це зумовило те, що на період моніторингу припали День матері, День пам’яті та примирення, День перемоги, що стало приводом розповісти про долі окремих людей, історії родин тощо. 

То чому так мало змінилося у період, коли, кажуть, навіть природа оновилася? Чому нові умови суспільного співжиття, руйнування усталених комунікативних каналів за змушеної соціальної ізоляції не змінили суттєво зміст місцевих медіа, не трансформували їх жанрову модель?

Добре пояснила мені ситуацію колега – експертка ІДПО Наталія Стеблина. На її думку, подієвого контенту не було менше, ніж зазвичай, бо він, як правило, так або інакше пов’язаний із тим, що робить влада. Саме влада і «постачала карантинні інфоприводи». Згоден. І додам від себе: органи публічної влади одні з небагатьох не припиняли роботу, генеруючи навіть в умовах суворого карантину достатньо велику кількість управлінських документів. Тобто, виходить, що навіть реформовані, формально «відлучені від влади» медіа за будь-яких карантинних обмежень чи ще там що може трапитися, події, як такі, розглядають лише у контексті «а що там робить влада?»!

Трохи розрадила мене інша колега – Олена Самойленко, яка помітила у медіа Донбасу, що в цей період стало більше матеріалів, де самі журналісти виступають джерелом інформації: щось бачили чи чули. Чудово! Але тут біда з майстерністю! Хочуть зробити репортаж, а так уже звикли до формату замітки…Та й офіціоз нікуди не зник. І про культуру та спорт писали, але більше у жанрі звітів про пророблену роботу…

Одеські експертки Олена Іванова та Ольга Мойсеєва звернули увагу у своєму звіті (Описовий звіт за травень 2020 року – Одеська область), що лише на рівні 5% представлено аналітичні жанри (стаття, огляд, кореспонденція, розслідування) і припустили, що це свідчить про небажання або невміння місцевих журналістів використовувати комунікаційний та інформаційний потенціал журналістської жанрології. Почасти аналітичні публікації є передруком з відомих видань і стосуються важливих для країни проблем, зокрема боротьби з COVID-19. Разом з тим, Олена Іванова, привернула увагу й до спроб журналістів місцевих медіа працювати у жанрі журналістського розслідування, що не може не викликати схвалення. Додам, що й в аналогічні періоди минулих років аналітики у місцевих ЗМІ, що моніторилися, було загалом на рівні 5%.

Про дуже простий спосіб знайти заміну подієвим матеріалам, застосований сумськими журналістами, розповів і колега Володимир Садівничий: «Вони на час пандемії запропонували споживачам інформації віртуальну екскурсію вулицями районного центру, огляд книжкових новинок і фільмів. Позитивно сприймається опитування мешканців району, опубліковане під заголовком «Перше, що зроблю після закінчення карантину» (Описовий звіт за травень 2020 року – Сумська область).

Які висновки з цього випливають? І до чого готуватися редакціям надалі, оскільки близького фіналу пандемії поки не передбачають?

Перше. Жанрові моделі місцевих медіа виявилися стійкими до змін у структурі місцевого рівня масових комунікацій, зумовлених періодом карантину. Чи прийшлася до вподоби така стійкість їх аудиторії – покаже передплата на друге півріччя та на 2021 рік. Тим більше, що до уваги ми не брали й інші фактори. В умовах дистанційної роботи багатьох організацій, зниження рекламних надходжень, інших проблем, низка місцевих газет скорочувала обсяги видань, виходили «спарені» номери тощо. А це могло й образити аудиторію! Тому важливо поступово, але без зволікань, привчати читачів до нової, більш гнучкої й одночасно стійкої до зовнішніх впливів змістовної моделі.

Друге. Локальні медіа міцно «приковані» до місцевої влади як джерела інформації і не бачать чи не хочуть бачити альтернативних «постачальників новин». Навіть у цій хвилі моніторингу колеги привертали увагу до відсутності усталеного зворотного зв’язку редакцій з власною аудиторією, а наведений вище приклад опитування був, очевидно, «вимушеною альтернативою». За такої ситуації найоптимальнішим виходом є формування та розвиток мережі громадських кореспондентів (вони ж можуть бути розповсюджувачами та рекламними агентами). Завдяки цьому має зростати кількість подієвих матеріалів про безпосередньо життя громад. Але у цьому разі серед інших загострюється проблема професійної майстерності, про що наголошували й колеги. Також важливо мати мережу локальних експертів не лише для рубрики на зразок «поради майстрині» чи «добрий господар радить». Про політику і місцеві громадські справи на загал говорити, сам знаю, мало хто наважується. Але у сфері міжлюдських відносин, локальної економіки, краєзнавства, екології тощо у наших селах і містечках фахівці  точно є. 

Третє. Не останнім фактором, що визначатиме найближчим часом зміст локальних медіа, будуть проблеми ще більшого наростання економічних проблем редакцій. Розраховувати на державну підтримку у посткарантинний період українським медійникам не доводиться. Місцеві бюджети, на які останнім часом  так само скинуто чи не всю соціальну сферу, є обмеженими.   У цьому контексті ще минулого року, аналізуючи передусім економічні аспекти функціонування локальної преси (Скільки грошей потрібно районці для щастя?), ми, спираючись на власний досвід та думки колег-практиків, дійшли висновку, що контент-модель місцевого медіа «інформація+добрі поради+реклама» є найбільш оптимальною економічно. Проте при цьому наголошували і про існування запиту й на аналітичні, художньо-публіцистичні матеріали «для розуму й душі». В умовах можливих проблем з оперативною доставкою видань, редакціям варто більш чітко розмежовувати контент друкованих та електронних версій. І якщо зазначена вище модель є більш прийнятною для сайтів, то газетам слід порадити посилювати аналітичну складову на заміну власне інформаційної, а також створювати і постійно підтримувати запас аналітичних матеріалів (статей, оглядів, бесід чи аналітичних інтерв’ю) з відносною часовою прив’язкою.

Четверте. Колесо місцевих виборів уже розкручується. Разом з цим формується ілюзія наростання кількості подієвих матеріалів, що насправді у більшості випадків мають хіба що самостворену актуальність для кандидатів і їх команд. Традиційно з’явиться багато безплатних «газет», «єдиних правдивих» сайтів тощо. А головне – до редакцій понесуть трохи грошей. Підкреслюю – трохи! За цих умов буде дуже складно витримати баланс змісту, зберегти аудиторію і власну позицію. У такій ситуації у запасу власних аналітичних матеріалів з’явиться ще одна важлива функція – «розбавляти» передвиборний контент, що у будь якому разі з’явиться на сторінках локальних медіа .

П’яте. У згаданому вже моєму минулорічному дописі я подавав ідею для місцевих редакцій – створити своєрідний міжредакційний консорціум чи спільний банк «вічних» матеріалів. Як показали події останніх місяців – таке в умовах карантину було би не зайвим. Зараз же така форма співпраці не просто набуває справжньої актуальності, а й може бути основою для подальшого формування більш потужних об’єднаних медіа. І справа не лише у тому. що чергова хвиля пропозицій щодо нового адміністративно-територіального поділу може завершитися реальними змінами меж районів і бути новим викликом для локальних медіа. Окреслені вище творчі. Економічні та інші проблеми спонукають редакції змінюватися. І до змін слід бути готовими.  

Валерій Дрешпак, доктор наук з державного управління, професор,
професор Університету митної справи та фінансів, експерт ІДПО

Публікація стала можливою за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews. Висновки й точки зору, що висловлені в публікації / моніторингових звітах, є виключно експертними судженнями Інституту демократії імені Пилипа Орлика і можуть не збігатися з точкою зору USAID чи Internews.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *