Як правило, журналісти реформованих українських ЗМІ не вдаються до аналізу передвиборчих програм політиків та партій. Причому це стосується як тих, хто «джинсує» на повну, так і тих, хто дотримується стандартів та маркує політичну агітацію. Фактично, політична журналістика в регіонах ледь животіє, а реформовані видання просто передруковують тексти політиків, не аналізуючи їх. Таким чином, читач не знає, що саме ті або інші діячі обіцяли минулого разу і що саме виконали. І взагалі, чи входить нинішня обіцянка до повноважень певного кандидата.

Нещодавно, аналізуючи фідбек до передвиборчого моніторингу реформованих видань, експерти ІДПО з’ясували, що журналісти не коментують програм політиків через побоювання порушити Виборчий кодекс. Зокрема працівники регіональних ЗМІ посилаються на пункт 4 статті 57. У тексті читаємо, що ЗМІ «… під час виборчого процесу у своїх матеріалах і передачах, не обумовлених угодами, укладеними відповідно до вимог частини третьої статті 55 і частини другої статті 56 цього Кодексу, забороняється агітувати за або проти кандидатів, партій (організацій партій), оцінювати їхні передвиборні програми або надавати їм перевагу в будь-якій формі». Отже, заборонена саме оцінка, агітація або ж фаворитизм. Про аналіз нічого не сказано.

Експертка ІДПО Алла Федорина так коментує подібне сприйняття норми закону журналістами: «Варто розрізняти  поняття “аналізувати” та “оцінювати”. Звичайно, аудиторія часто потребує і оцінки. На жаль, давати її, відповідно до кодексу, ми не можемо. А от аналізувати, на нашу думку, вправі. Наприклад, програми кандидатів від певних політичних сил мають однакові пропозиції вирішення якихось проблем. Або програми кандидатів якоїсь політсили акцентовані на таких-то проблемах, іншої – на таких-то… Тобто давати безсторонній аналіз того, з чим політсила йде на вибори. Без жодних оціночних суджень. А поруч можна пропонувати думку експертів – про те, як ці політичні сили, працюючи у владі досі, вирішували ці проблеми.  Чи наскільки активно кандидати у своїй життєвій практиці долучалися до цього. І таким чином – задовольняти потребу людей у якісній інформації».

Якщо такого аналізу не буде, то вся роль ЗМІ перед виборами зведеться до дошки політичних оголошень, де кожен кандидат може друкувати те, що вважає необхідним. 

Звернімо увагу, що на всеукраїнському рівні маємо проєкти, які аналізують обіцянки кандидатів. Наприклад, «Слово і діло». Ресурс «Чесно» вивчає програми політиків. Тим не менш, загальноукраїнських ЗМІ тут явно недостатньо. Вивчати передвиборчі програми мають і регіональні ЗМІ, щоб контролювати роботу місцевих можновладців. 

За роз’ясненням щодо того, чи можуть журналісти аналізувати програми, ми звернулися також до Валерія Болгана, редактора видання «Ізбірком», заснованого Одеською обласною організацією «Комітету виборців України». «Дійсно, журналісти мають розрізняти оцінювання та аналітику. Щодо передвиборчих програм – так, вони є важливою складовою передвиборчого процесу, а для журналістів може бути важливо порівнювати їх. Приміром, програму однієї і тієї ж політичної сили у різні роки. Ще один момент – аналіз програм на відповідність законодавству про місцеве самоврядування. Чи входить до повноважень певного органу те, що обіцяє кандидат? Важливо, щоб журналісти показували це».

Таким чином, перепон до саме аналізу, порівняння передвиборчих програм немає. Тому й не варто сприймати їх як скрижалі Старого Заповіту – і тільки схиляти перед ними голови. За умови дотримання журналістських стандартів, цілком можливо розширити тематичну і жанрову палітру передвиборчих буднів. Сподіваємося, що це таки станеться перед наступними виборами.

Наталя Стеблина, аналітикиня Інституту демократії ім. Пилипа Орлика