Друга Карабаська (азербайджансько-вірменська) війна 2020 року, яка почалася 27 вересня, тривала 44 дні і завершилася військовою перемогою Азербайджану (АР), широко висвітлювалася не тільки азербайджанською, а й українською та міжнародною пресою. Особливу увагу ЗМІ АР привернули регулярні звіти про хід військових дій українського експерта Олексія Арестовича, який з тих пір став одним із улюблених авторів азербайджанських інтернет-видань.

Завершенням бойових дій стало підписання у Москві 9 – 10 листопада т. зв. «Заяв трьох» – Азербайджану, Вірменії (РА) та Росії (РФ), до яких були додані відповідні документи від 11 січня та 26 листопада 2021.
Проте виявилося, що закінчення збройного конфлікту ще не означало закінчення війни, бо воно не призвело до встановлення сталого миру та стабільності у регіоні, в першу чергу – через відсутність мирного договору між РА та АР.

Більше того, спалахи насильства, в яких сторони конфлікту традиційно звинувачували одна одну, відбувалися протягом наступних років й особливо загострилися після початку широкомасштабної російсько-української війни. Зокрема, в результаті зіткнень на міждержавному кордоні 12 – 14 вересня 2022 обидві сторони понесли значні втрати: Міноборони Азербайджану повідомило про загибель 77 військовослужбовців.

Тим часом весь післявоєнний період позначений різноспрямованими зусиллями – як безпосередньо країн-учасниць, так і різноманітних зовнішніх гравців – домогтися реалізації того чи іншого сценарію розв’язання численних проблем, які накопичувалися протягом десятиліть. Аналіз подій цього періоду, позицій сторін конфлікту, ролі посередників та сторонніх впливів, дипломатичних успіхів чи невдач різних акторів і стейкхолдерів представляють неабиякий інтерес для України, перед якою постануть схожі проблеми після перемоги у російсько-українській війні.

Після офіційно проголошеного завершення бойових дій з’явилося кілька пропозицій стосовно остаточного пост-конфліктного врегулювання шляхом регіонального співробітництва задля безпеки та стабільності. Найбільш загрозливою для України була ініціатива, яка мала назву «Платформа шести» або Консультативний регіональний механізм «3 + 3»; вона передбачала економічну та політичну співпрацю трьох країн Південного Кавказу – Азербайджану, Вірменії та Грузії – з прилеглими до них Туреччиною (ТР), Росією та Іраном (ІРІ). Вперше про неї заявив 10 грудня 2020 президент АР Алієв, а 15 червня вона була озвучена президентом Туреччини Ердоганом після підписання Шушинської Декларації про ще тісніший союз між АР і ТР та фактичне об’єднання збройних сил двох держав.

Цей проєкт був дуже позитивно оцінений РФ, а також Іраном; пізніше обережний інтерес до нього висловила також Вірменія. У разі його імплементації Україна опинилася б у вкрай незручному становищі: на дипломатичному та політичному рівнях ігнорувати появу регіонального об’єднання, до складу якого входять два стратегічних партнера (АР та ТР), агресивний ворог (РФ) і дві недружні держави (ІРІ та РА) навряд чи було би можливим; це також ускладнювало подальшу розбудову двосторонніх стосунків.

Наприкінці 2020 і протягом 2021 року цей формат (небезпека якого, на жаль, не привернула уваги українських ЗМІ) активно обговорювали азербайджанські медіа. Головною перешкодою його реалізації вважалася позиція Грузії; вона полягала у категоричній відмові брати в ньому участь через наявність Росії, що, як відомо, окупувала близько 20% її території (https://minval.az/news/124184076). Альтернативна пропозиція Грузії передбачала створення формату політичних консультацій «3 + 2» за участі трьох країн Південного Кавказу, ЄС і США. Це дозволило би Грузії ще ефективніше відігравати роль посередника між двома ворогуючими державами – АР та РА – і сприяти їхньому порозумінню, в першу чергу – укладанню мирного договору за допомоги західних партнерів.

Незважаючи на певний скепсис низки експертів, 10 грудня 2021 в Москві відбулося перше установче засідання «Платформи шести», але через відсутність Грузії, фактично лише п’яти країн регіону. Грузія, хоча й отримала запрошення, знов підтвердила відмову брати участь не тільки в цій зустрічі, а й у подальшій діяльності платформи. Тим не менш, учасники висловлювали ентузіазм щодо її перспектив і заявили про підготовку наступного засідання, яке мало відбутися в Анкарі.

Але далі, як то кажуть, щось пішло не так. При тому, що можливість реалізації «Платформи шести» викликала обґрунтовані сумніви від самого її започаткування, зусилля в цьому напрямку фактично припинилися після 24 лютого 2022. Відповідно, ця тема майже зникла з медійного простору потенційних країн-учасниць. Натомість своєрідним компромісом між цим форматом і «3 + 2» стало налагодження співпраці між трьома республіками Південного Кавказу без участі «сторонніх гравців»; вперше цю ідею як пріоритетну для встановлення стабільного миру висунув президент Алієв на Глобальному Бакинському форумі 17 червня 2022. Цей проєкт виглядає доволі реалістичним, оскільки таким чином, можливо, вдасться уникнути неминучих конфліктів між прихильниками прозахідного курсу і, відповідно, промосковського.

Цікавими є також нещодавні ініціативи, що полягають у створенні геополітичного трикутника, існування якого неможливо було уявити ще кілька років тому. Йдеться про виникнення партнерства Азербайджана й Туреччини з Ізраїлем; відомий турецький аналітик вважає, що саме АР сприяла не тільки «примиренню» ТР з Ізраїлем, а й об’єднанню зусиль для протистояння реальним і потенційним ворожим діям з боку Ірану (https://haqqin.az/oldage/264566; https://minval.az/news/124284916; https://astna.biz/ext/news/2022/10/subsc/geo-east/ru/2724.htm).

При тому зауважимо, що взаємини АР з ІРІ завжди були складними, проте важливими для обох країн, оскільки в Ірані проживають близько 30 мільйонів етнічних азербайджанців, тобто в кілька разів більше, ніж в самій АР. Тому останні події в Ірані, пов’язані з антиурядовими протестами та їх придушенням, привертають все більшу увагу азербайджанської преси. Крім того, серед все гостріших і критичніших матеріалів стосовно Ірану часто згадують військову допомогу й всебічну підтримку Вірменії, контрабанду і регулярні спроби ввезення на територію АР великих партій наркотиків, військові маневри біля кордону, а також виявлення спецслужбами мереж іранської агентури.

В пресі з’явився навіть спеціальний термін, що характеризує нинішній режим в ІРІ як «муллократію» (див., наприклад, тут). Цікавою є теза, що сучасний Іран – загроза не тільки для окремих країн Близького Сходу (в першу чергу – Саудівської Аравії), а й для усього арабського світу (https://haqqin.az/news/264804). Як правило, в контексті іранської небезпеки згадують також Україну. Такі публікації зазвичай вирізняються відчутно емоційним забарвленням, про що яскраво свідчать навіть їхні назви, наприклад: «Фейковая «дипломатия» Тегерана: как признание Абдоллахияна уничтожило остатки доверия к Ирану».

В липні 2022 сенсацією соцмереж стали інтерв’ю недержавним джерелам інформації політичного оглядача, експерта з питань безпеки Ерастуна Оруджлу, який стверджував, що Росія нібито готує проти АР диверсійні групи, які проходять підготовку в Ірані. А переломним моментом у цьому напрямку зовнішньополітичної орієнтації АР можна вважати 24 жовтня 2022. Цього дня жорстка критика Росії та Ірану була озвучена на каналі Азербайджанського Державного Телебачення, при тому вперше було офіційно визнано, що РФ веде агресивну загарбницьку війну на території України. Принагідно зауважимо, що з Вірменії, незважаючи на її постійні намагання залучитися підтримкою Заходу, часто лунали (і лунають) протилежні заклики до зміцнення співпраці з Росією та Іраном, а також твердження, що РА та ІРІ – союзники у боротьбі проти «тюркського світу» (https://haqqin.az/news/264890).

Відчутні зміни у ставленні АР до Ірану є позитивними новинами для України, оскільки для нас позиція та дії ІРІ останніми роками стають все більш небезпечними. (Згадаймо, зокрема, трагедію загибелі 176 пасажирів внаслідок збиття іранськими засобами ППО 8 січня 2020 українського літака МАУ рейсу PS752 з Тегерана до Києва, яка широко висвітлювалася українськими і світовими ЗМІ. Не меншого розголосу набули ворожі дії Ірану в ході повномасштабної російсько-української війни, пов’язані з постачанням Росії кількох типів безпілотників із загрозою подальшого збільшення їхньої кількості, а також балістичних ракет).

Посилення зв’язків між Іраном та Росією – зокрема, постачання БПЛА – привернуло прискіпливу увагу не тільки українських медіа (див., наприклад, https://news.obozrevatel.com/ukr/abroad/izrail-mozhe-priednatisya-do-antirosijskih-sanktsij-yakscho-v-rosii-zaboronyat-sohnut.htm; https://censor.net/ua/news/3374647/iran_pogodyvsya_nadaty_rosiyi_balistychni_rakety_ta_bilshe_bezpilotnykiv_reuters; https://nv.ua/ukr/world/geopolitics/yak-rosiji-vdalosya-otrimati-iranski-droni-ta-raketi-dlya-atak-na-ukrajinu-ekspert-50279739.html), а й азербайджанських ЗМІ (https://haqqin.az/news/254176; https://haqqin.az/news/256738; https://haqqin.az/news/263369; https://minval.az/news/124286067).

Більше того, азербайджанський власний кореспондент в Ірані повідомляє, що РФ запропонувала ІРІ допомогу у придушенні антиурядових протестів, які тривають в Ірані вже кілька місяців. При тому підкреслюючи, що сама Росія має «багатий досвід» жорстоких розправ з опозицією.

Створення «анти-західної осі» Москва – Тегеран, до якої Росія прагне долучити Баку (а також Анкару), могло би мати серйозні геополітичні наслідки для балансу сил і впливів у регіоні, зокрема, в контексті подальших відносин між стратегічними партнерами України АР і ТР з її агресивним ворогом РФ. Проте активний розвиток співпраці АР з найсерйознішим супротивником Ірану Ізраїлем, насамперед, у військовій галузі (https://www.turan.az/ext/news/2022/9/free/politics_news/ru/9087.htm), і вкрай негативна реакція азербайджанського суспільства на останні події як всередині Ірану, так і в його міжнародній політиці роблять малоймовірним зближення цих двох країн, на що сподівалися московські аналітики (https://haqqin.az/news/255716) і що було б дуже небажаним для України.

В цілому, аналіз різноманітних джерел інформації свідчить про те, що всі зусилля пост-воєнного врегулювання на Південному Кавказі ознаменовані невпинною боротьбою демократичних держав Заходу з усе ще потужними російськими впливами. Хоча РФ докладає шалених зусиль для збереження своєї монопольної чи, принаймні, домінуючої ролі в переговорному процесі, активізація ЄС та США має шанси виявитися значно успішнішою, ніж то було під час тривалих безрезультатних перемовин під егідою Мінської групи ОБСЄ, до складу якої входили США, Росія та Франція. Про це свідчать, зокрема, три зустрічі лідерів АР та РА в Брюсселі, за результатами яких деякі політичні оглядачі дійшли висновку, що азербайджанська сторона більш схильна до продовження мирного процесу за посередництва ЄС, а не Москви (https://turan.az/ext/news/2022/-/free/Chetin_sual/ru/5205.htm).

При тому, що під час цих зустрічей обговорювали весь комплекс наявних проблем, підходи США та ЄС базуються на пріоритетності мирного договору між АР та РА, який пропонується укласти без передумов; відповідно до «вашингтонського варіанту» мирної угоди, для Карабаха не перебачено ніякого особливого статусу. Дипломатичним успіхом на цьому шляху вважають домовленості, досягнуті в Празі 6 жовтня 2022. Вони здійснилися в рамках чотиристоронньої зустрічі на полях саміту Європейської політичної спільноти, в якій взяли участь голова Європейської Ради Шарль Мішель, президент Франції Еммануель Макрон, президент АР Ільхам Алієв і прем’єр-міністр РА Нікола Пашинян. В результаті цих перемовин АР та РА домовилися визнати територіальну цілісність та суверенітет одна одної і погодилися на відправку моніторингової місії ЄС на азербайджансько-вірменський кордон з боку Вірменії (https://www.turan.az/ext/news/2022/10/free/politics_news/ru/10257.htm; https://haqqin.az/news/262855).

В той же час Москва намагається відсунути тему мирної угоди на подальшу перспективу, пропонуючи натомість зосередитися на вирішенні проблем комунікації, делімітації і демаркації кордону та гуманітарних питаннях. Саме на цьому наполягала російська делегація на тристоронній зустрічі в Сочі 31 жовтня 2022, націленій на поновлення провідної ролі РФ у пост-конфліктному врегулюванні (https://astna.biz/ext/news/2022/10/free/region-caucasus/ru/2726.htm; https://minval.az/news/124285827; https://www.turan.az/ext/news/2022/11/free/politics_news/ru/11221.htm). Згідно з оцінками низки західних і азербайджанських експертів, РФ взагалі не зацікавлена в остаточному розв’язанні азербайджансько-вірменської кризи, бо в такому разі зникає потреба у присутності її «миротворців» у Карабаському районі АР і навіть у військовій базі в Гюмрі та російських прикордонниках у Вірменії (див., наприклад, https://turan.az/ext/news/2021/11/free/politics_news/ru/9980.htm).

Безумовно, національні інтереси України полягають в остаточному подоланні азербайджансько-вірменської кризи, встановленні сталого миру з визнанням територіальної цілісності та суверенітету АР де-юре і де-факто, успішній реінтеграції раніше окупованих районів та зміцненні прозахідного курсу розвитку обох держав. Всі ці складні, динамічні процеси варто не тільки відстежувати на політико-дипломатичному рівні й адекватно на них реагувати, а й широко висвітлювати у вітчизняних ЗМІ.

Наталія БЕЛІЦЕР