Інформаційна агресія Росії проти України розпочалася за багато років до того, як вони сунулися сюди зі зброєю. За задумом пропагандистів, найдієвіший спосіб розпалити ненависть до сусідньої країни – це звинуватити її у нацизмі.  Адже «нацизм» – ідеологія, в основі якої лежить переконаність у вищості арійської раси – асоціюється з жахливими злочинами гітлерівської Німеччини.

У випадку з громадянами Росії цей задум чудово спрацював. У 2022 році майже половина росіян назвали метою війни “суд над українськими нацистами”. 

“Ми знов воюємо з німцями” – стрясав повітря російський пропагандист Володимир Соловйов, зв’язуючи у свідомості росіян “Велику вітчизняну війну” зі “Спеціальною воєнною операцією” в одну, розтягнуту в часі “антинацистську” кампанію. 

Більш завуальовано, хитро, так звані “незалежні” російські медіа теж підігрували Кремлю, регулярно шукаючи нацистів у сусідній країні. 

Кількість згадувань о “нацистах” та “фашистах” в контексті України в ТГ-каналах “опозиційних” видань “Медуза”, “Медиазона” і “Новая Газета Европа” від 1 червня 2022 до 1 сiчня 2024 р.

Здавалося б, навіщо? 

Але якщо згадати, що  “хороші” медіа  полюбляють віддзеркалювати пороки країни-агресорки на Україну, просуваючи у такий спосіб наратив “ми один народ”, “усі винні у війні”, все стає на свої місця. 

В пошуках “нацистів” ліберальні пропагандисти копирсаються в історії України та пхають носа у її сучасність. Для цього використовуються науковці, які легко потрапляють на гачок професіоналів від пропаганди. Ті своєю чергою віртуозно підводять їх до потрібних висновків. 

Готові меседжі про українських “нацистів” призначені, по-перше, міжнародній аудиторії, яка губиться в здогадках, де ж злочинці, бо обидві сторони звинувачують одна одну. 

По-друге, це спроба нав’язати українцям почуття провини.

По-третє, так простіше впливати на ліберальну російську аудиторію. Адже більш-менш освічені читачі не бажають споживати пропаганду рівня “соловйова-скабєєвой”. Тому для них шляхом перемішування правди та брехні готується “елітний” пропагандистський продукт, 

Пошук “нацистів” у минулому 

Але де шукати нацистів, якщо в Україні президент Володимир Зеленський за національністю єврей, по всій країні працюють синагоги, в Дніпрі побудований величезний культурно-духовний центр “Менора”, а в Умань їдуть тисячі ізраїльських паломників? До того ж багато іудеїв, вірмен, азербайджанців, етнічних росіян стали на захист рідної країни (а роми навіть прославилися тим, що затрофеїли російський танк для ЗСУ)!

До того ж при владі в Україні немає жодної праворадикальної партії.

Спочатку “нацистів” шукали в українській історії.

Поки державні путінські ЗМІ змагаються, хто більше демонізує Степана Бандеру,  т. зв. “ліберальні” діють більш акуратно. Вони запрошують для розмови істориків, яких запитують про “злочини націоналістів”. 

Наприклад, на сайті “Медузи” з’явилось розлоге інтерв’ю з українським професором Ярославом Грицаком “Коли з’явився український народ? Чи була Україна російською колонією? Що українці думають про Бандеру?”.   На сайті“Холода” бачимо інтерв’ю з менш відомим істориком Олександром Бабічем «Спасибі КДБ — якби вони не грохнули Бандеру в Мюнхені, його взагалі б ніхто не згадував».

Розмова йде про національно-визвольний рух України в контексті минулого століття. На той момент запекла боротьба була єдиною можливістю захистити українську ідентичність. Не дивно, що тодішні борці за Незалежність були не ідеальними з точку зору сучасної політичної етики. 

Ярослав Грицак, розповідаючи про ОУН, нарікає на “фашистський вплив”, Олександр Бабіч вживає слово “фашисти”. 

Втім, мова йде про часи, коли термін “фашизм” – ідеологія мілітарного ультранаціоналізму – не мав тих негативних конотацій, що з’явилися після Другої Світової Війни. Схожі політичні рухи, навіть партії, існували у багатьох країнах тогочасної Європи. 

Саме тому авторитетні історики, серед яких, до прикладу, асоційований професор Латвійського університету Ерікс Екабсонс не згодні, що варто взагалі вживати це образливо слово стосовно представників українського визвольного руху. Доречно, на думку науковців, застосовувати термін “націоналізм”- ідеологія, яка вважає націю найвищою формою суспільної єдності.

На жаль, тонкощі термінології майже невідомі пересічним громадянам. Для більшості з них “фашизм”, “нацизм” і “націоналізм” є синонімами, що ототожнюють велике зло. І після таких статей головне, що усвідомлює читач –“бандерівці були фашистами”. 

На думку українського історика, співавтора збірки статей «Діяльність підпілля ОУН на Сході України»  Павла Хобота, який зараз служить в ЗСУ, саме такого ефекту “хороші” російські медіа і прагнуть. 

“Це теж ІПСО, лише більш інтелектуальне і розраховане на “вечно сомневающуюся” інтелігенцію, а також на західну аудиторію. Спостерігаємо залучення в ІПСО українських «дослідників». В підсумку такого залучення іноземних та аборигенних експертів виходить позірно об’єктивний матеріал – типу, це ж не ми, росіяни вигадали, це компетентні люди кажуть, ваші ж до того ж. 

На тлі сучасних злочинів росіян проти людства, то, навіть, якби українські націоналісти понад 80 років тому були справді такими, як їх описують, то що це змінює і на що впливає? Обґрунтовує, що українців можна вбивати? – запитує пан Павло.

Вкрай безглуздо, на думку пана Хобота, також ставити знак рівності між ОУН та німецькими нацистами або усташами (хорватські угрупування, що здійснювали геноцид сербів – Авт.): “Навіть в період закономірного намагання знайти спільну мову зі спільним ворогом Радянського Союзу, ОУН у внутрішніх документах критично оцінювала нацизм. Розглядалася можливість спротиву німцям, якщо вони будуть проти української державності, що в принципі і сталося”. 

Як результат – німецьких репресій зазнали багато членів ОУН. 

“В відомому на весь світ Бабиному яру, місця масових розстрілів євреїв,  була розстріляна провідна діячка ОУН – Мельника, поетеса Олена Теліга з чоловіком та понад 600 інших націоналістів, – нагадує Павло Хобот. – Тобто ті, які, за брехнею наших ворогів, мали б самі розстрілювати євреїв”. 

“Головні питання” та хибні висновки

Наративи кремлівської пропаганди знаходимо і в “програмній” статті “Медузы”

“Від Бандери до “Азова”: відповідаємо на головні питання про український націоналізм”.

Недосвідченому читачеві ця стаття Костянтина Скоркіна може показатися об’єктивною. Адже автор посилається на дослідження міжнародних істориків, додає фотофакти, погоджується, що “український фашизм” – інструмент російської пропаганди”. 

Але місцями Скоркін припускається відвертих маніпуляцій. Наприклад, коли мова йде про начебто знищення українськими націоналістами євреїв:

“Документальних доказів прямих вказівок керівництва ОУН на знищення євреїв немає. Однак автор критичної біографії лідера однієї з фракцій ОУН Степана Бандери Гжегож Россолінських-Лібе вважає, що організація однаково несе політичну відповідальність за масове насильство проти євреїв на українських землях. Зокрема, в погромі у Львове в 1941 році брали участь загони міліції, сформовані під егідою ОУН”, пише Скоркін.

Попри те, що провина українців, як бачимо з тексту, не доведена, це не заважає авторові ілюструвати свою статтю моторошними фото єврейських погромів.

“Це – смислові маніпуляції, коли в заголовках та в тексті пишуть слова «етнічні чистки», «Голокост», «різня», а поруч «націоналісти», «ОУН», розміщують світлини єврейських погромів у Львові і за ним фото ОУНівців, то, попри те що в самій статті стверджується, що джерел про причетність ОУН до погромів немає, – підсвідомо утворюється зв’язок, що ОУН, мабуть, якось причетна до цього, – коментує прийоми російської пропаганди Павло Хобот. 

На думку нашого експерта, маємо справу з “псевдооб’єктивізмом”:

 “Це коли матеріали спираються на псевдонаукові публікації одіозних істориків західного світу – які вишукують антисемітизм та нацизм в українському націоналізмі. Наприклад, польсько-німецький українофоб Россолінський-Лібе, якого важко назвати істориком через низьку кваліфікацію…Щодо практики ставлення до євреїв, то члени ОУН, в тому числі провідні, як Федір Вовк – провідник ОУН на Нікопольщині, рятував євреїв від нацистів і став по війні Праведником світу”.

Пошук нацистів у сучасності 

На думку, “хороших” російських медіа небезпека від нацистів-націоналістів нібито існує і в сучасній Україні: 

“Наприклад, відомі випадки нападів ультраправих на табори ромів, гей-паради та акції лівих сил, їх антисемітські та расистські витівки”, стверджує вищезгаданий Костянтин Скоркін. 

Як приклад, він дає посилання на новину, де розповідається про напади на ромів у 2018 році. 

Стихійна хвиля нападів на ромські табори в різних містах України, дійсно, мала місце. На жаль, під час одного з них був вбитий молодий ром. Це стало шоком для усіх українців, адже роми багато століть мирно уживаються з місцевим населенням. 

Втім, як вважали тоді більшість експертів, аналізуючи трагічну подію, багато речей вказували на те, що діяльність нападників була “інспірована з РФ”.

Зокрема про те, що це вже не перший раз, коли Росія намагається грати на міжнаціональних питаннях, заявляв тодішній голова СБУ Василь Грицак:

“Ви, мабуть, знаєте, що в Харкові ми запобігли теракту, коли жителька Харкова мала підірвати пам’ятник воїнам УПА. І от вона говорить про те, що ті, хто замовляв ці акції з Росії, пропонували у тому числі підкидати свинячі голови до синагог”, розповідав пан Грицак.

До речі, ще у 2016 році невідомі молодики підкинули свинячу голову в синагогу міста Умань. По цій справі правоохоронці затримали членів банди “Торпеда”, які, з’ясувало слідство, робили подібні акції на замовлення кураторів з Росії. 

Можна було б припустити, що у такий спосіб українські правоохоронці намагаються виправдати місцевих “нацистів”. Але про те, що Росія створює і фінансує екстремістські організації по всьому світові неодноразово писали й закордонні медіа. 

Більш того, у 2016 році лідери країн Євросоюзу на саміті в Брюсселі внесли в порядок денний обговорення даних європейських розвідок, згідно з якими Росія таємно фінансує крайні праві та маргінальні партії в Європі. Про небезпеку заявляли і американські спецслужби. 

За інформацією журналістів, Росія і сьогодні продовжує витрачати великі кошти на фінансування ультраправих рухів та партій.

Також “хороші” російські медіа шукають “неонацистів” серед сучасного українського війська. Кампанія з дискредитації захисників України почалася з першим днем війни. 

Ще у грудні 2014 року з’явилася стаття на “Медиазоне” ”Навколо «Азову». 

Попри назву, мова в статті взагалі не про полк. Головний персонаж – російський неонацист Николай Парінов по прізвиську “Румин”. Після переліку злочинів цієї людини, дізнаємося, що вона, “по інформації джерел…десь на Україні…спілкується з полком Азов”.  

Напрошується висновок, що такий заголовок виключно для того, щоб очорнити українців. 

У 2015-му році з’являється ще одна замітка з розпливчастою назвою – «Азов» в Любліно. Арешт прихильників”. В ній “Медиазона” цитує малозрозумілу маячню російського МВС про затримання торговців зброї в Любліно, яких також чомусь підозрюють у зв’язках з “Азовом”.

Всі ці роки “Азов” і “Правий сектор” залишалися одними з головних “страшилок” російської пропаганди. 

Але після початку повномасштабної війни, коли в Росії з’явився партизанський загін “Російський добровольчий корпус”, він відібрав у українських захисників “лаври” головних ”неонацистів”.

“РДК” – нова мішень російської пропаганди

Демонізувати росіян, що приєдналися до українського опору, кинулися як провладні російські ЗМІ, так і “ліберальні”.

Пропагандисти вхопилися за минуле командира підрозділу – росіянина еврейського походження Дениса Нікітіна. Виявилося, що в молоді роки він був футбольним хуліганом, що дотримувався правих поглядів і встиг налякати Європу своєю поведінкою.

Разом з Нікітіним пропагандисти заклеймили усіх членів корпусу. 

Хоча в “РДК” неодноразово заявляли, що в їхніх лавах люди з абсолютно різними політичними поглядами. 

“До того, що у “Википедии” написано про націоналістичні погляди керівництва корпусу, варто ставитися з гумором та скепсисом. Це на 100% наратив російської пропаганди, згідно з яким кожен військовослужбовець ЗСУ – це бандерівець, нацист і фашист”, розповідає боєць РДК Александр «Фортуна».

Відкидав звинувачення в “неонацизмі” і сам Нікітін: “Моє ставлення до будь-яких форм геноциду, вбивств без суду та слідства, розстрілів і страт — воно було і буде негативним”, заявляв боєць. 

“У корпусі ж не лише росіяни. Є козаки, карели, представники інших народів Росії. При зарахуванні антропометрію не роблять”, іронізував член “РДК” Роман Кубань. 

У бійців своя версія – чому російські опозиційні медіа підігрують Кремлю: “Для нинішньої опозиції, яка швидко емігрувала, але не змогла створити діаспору, ми є червоною ганчіркою. У нас виходить, тому нас намагаються очорнити, називаючи нацистами, зрадниками хлопчиків, що є неправдою”, упевнений боєць “РДК” Владимир «Кардинал».

Будь-хто в Росії, хто готовий кинути виклик злочинному режиму Путіна, автоматично становиться “неонацистом” без будь-яких переконливих аргументів.

“Хороші” російські блогери теж “в активному пошуку”

Не тільки “опозиційні” російські медіа шукають українських “нацистів”. Звинувачення регулярно лунають з вуст т. зв. “хороших” російських блогерів. 

До прикладу, побачив в Україні “сплески нацизму” відомий письменник Віктор Шендерович.

“Нацизмом” Шендерович вважає бажання українців кардинально переформувати сучасну Росію – країну вбивць і прихильників війни. Адже, на думку письменника, російський народ – заложник в Путіна. 

Можна було б погодитися з цим паном, якби не свіжі дані соцопитувань. Згідно з ними, підтримка Путіна на другий рік кривавої війни в російському суспільстві неуклінно зростає. Сьогодні понад 80% росіян схвалюють вбивства українців.

Медійниця  Ксенія Собчак також час від часу влаштовує істерики через український «нацизм». Нещодавно опозиціонерку обурила позиція українців, що представники країни-агресорки не мають комфортно почуватися на світових культурних майданчиках. 

«… головне, з чим треба боротися, це щоб росіяни нічого не рекламували, не знімали фільми для Канн, не виїжджали з Росії і т. д. ? Це взагалі-то нацизм», – написала Собчак. 

Также Собчак не сперечається з путінськими ЗМІ з приводу “поганих бандерівців”: “Бандерівці творили страшні речі. Це правда. І батальйон “Азов” – типові нацисти. Хто ж сперечається?” – пише  маріонеткова опозиціонерка  в коментарі в Інстаграмі. 

Російський опозиціонер, письменник Дмитро Биков у розмові з музикантом Борисом Гребенщиковим поскаржилися один одному на “український націоналізм”. На їхню думку, українці, на чиї голови падають ракети, охоплені “чумой нелюбви” к россиянам.

До речі, Биков взагалі не бачить різниці між націоналізмом і нацизмом, у такий спосіб прирівнюючи людей, які бажають зберегти свою націю та культуру, до катів і загарбників, якими є якраз російські окупанти.

Ввижаються “нацисти” і російському топблогеру Іллі Варламову: “Так, справді, в Україні є неонацисти. Так, справді в Україні є фашисти, ці абсолютно огидні люди. Ми з вами все чудово бачили. Бачили всі ці свастики і т.д. .”, каже блогер. 

Те, що українці начебто демонструють нацистські атрибути, улюблена “фішка” російської пропаганди. 

У зв’язку з цим фактчекінг Deutsche Welle перевірив три заявки, де повідомлялося про найбільш кричущі випадки. Потужне розслідування показало, що усі інциденти були вигадкою російського агітпропу.

Втім, мабуть, найбільш гучний “нацистський” скандал спалахнув у травні 2023 року, коли українські письменники Артем Чапай та Артем Чех відмовилися виступати з російськими колегами на міжнародному літературному фестивалі World Voices Festival.

Російська публіцистка Маша Гессен звинуватили тоді українських  колег в “шантажі” і “жорстокості”. На їхні слова іронічно відреагувала молода українська письменниця Вікторія Амеліна, сфотографувавшись у футболці “Cruel Ukrainian Writer!”. 

В протесті українців опозиційний публіцист Михайло Берг побачив прояв “нацизму”: “Я не знаю, це вже нацизм чи лише надзвичайно занедбаний випадок зоологічного націоналізму…”, написав він у своєму блозі. 

…Через місяць после цих подій письменниця Вікторія Амеліна (на фото) – лауреатка національної премії “Коронація слова”, премії Джозефа Конрада – помре від важких ран, отриманих внаслідок ракетного удару по кав’ярні в Краматорську. Тоді росіяни спалили живцем 21 людину.  

“Нацист” – той, хто проти російського нацизму

Маємо констатувати: “хороші російські” блогери і “хороші російські” медіа насправді не прагнуть реальних змін в своїй країні. Разом з державною російською пропагандою на очах у всього світу вони розігрують спектакль на кшталт “хороших і поганих поліціянтів”. 

Якщо державні ЗМІ обмовляють та ображають напрямець, то “хороші” вдаються до хитрощів: кажуть, що “намагаються розібратися”, адже в Росії теж “повно нацистів”, бо ми “один народ”. Але мета в них одна – не допустити зникнення “імперії зла”, якою сьогодні, на жаль, є Російська Федерація. 

“Для президента Росії «фашист» чи «нацист» – це просто той, хто виступає проти нього чи його плану знищення України. А українці – «нацисти», бо не вважають себе росіянами і чинять опір”, пояснює американський історик Тіматі Снайдер.

Як бачимо, погляди т. зв. російської опозиції не сильно відрізняються від наративів путінських пропагандистів. “Нацисти” для них ті, хто не хоче мати справи з представниками країни-агресора. 

Принаймні поки їхня батьківщина захоплює чужі території, чинить воєнні злочини, вбиває людей та випалює міста.

Ірина АВРАМЕНКО

(Матеріал створений за участю CFI, Французького агентства з розвитку ЗМІ, у рамках проєкту Hub Bucharest за підтримки Міністерства закордонних справ Франції).