Переважання офіціозу навіть у приватних ЗМІ, незацікавленість редакцій у пошуку власної суспільно значущої інформації та цікавих тем – все це суттєво знижує потребу читачів перш за все у друкованій пресі, але й інтернет- видання виграють тільки за рахунок оперативності.

Переважання офіціозу навіть у приватних ЗМІ, незацікавленість редакцій у пошуку власної суспільно значущої інформації та цікавих тем – все це суттєво знижує потребу читачів перш за все у друкованій пресі, але й інтернет- видання виграють тільки за рахунок оперативності.

Незалежно від того, скільки газет виходить у тому чи іншому обласному центрі, скільки інформаційних агенцій щоденно оновлюють свої сайти, складається таке враження, що навіть місту- мільйоннику вистачило б і якого-небудь одного засобу масової інформації. Чому? Бо, коли їх уважно переглядаєш, виявляється, що переважна більшість новин надходить із одних і тих же джерел, а видання дублюють одне одного. І журналістам не треба докладати зусиль, щоб ці джерела шукати, бо ті, хто зацікавлені у розповсюдженні певної інформації, самі запросять на прес-конференції, у прес-тури або просто надішлють прес-релізи. Ну, а якщо цього виявиться замало, до послуг редакцій добре відомі журналістам сайти державних установ, крупних підприємств, навчальних закладів. Редакції нині не вважають за сором копіювати звідти тексти дослівно! Добре, що хоча б на джерела посилаються. Але де ж власна журналістська творчість?

«Регіональні видання мають здебільшого низькі наклади: їх майже не передплачують і мало купують. Зрозуміло, причин існує кілька: українці взагалі мало читають, низька купівельна спроможність потенційних читачів, масове вторгнення інтелектуального споживача інформації в Інтернет.

Але одна з головних… низький рівень змістового наповнення…» http://www.pravda.com.ua/articles/2012/09/11/6972132/, – наголошує керівник проекту з моніторингу регіональних ЗМІ, медіаексперт Світлана Єременко.

Справді, низька якість контенту –  це, і на мою думку, чи не найголовніша причина.

Сьогодні вже мало хто навіть з не дуже молодих працівників редакцій пам’ятає пісню, яка була неофіційним гімном журналістів у 60 – 80 роки минулого століття. В ній виголошувався своєрідний девіз професії: «Трое суток шагать, трое суток не спать, ради нескольких строчек в газете». А далі ми з гордістю запевняли: «Если снова начать, я бы выбрал опять бесконечные хлопоты эти». Сучасні журналісти з задоволенням звільнили себе від цих «нескінченних клопотів», і, судячи з контенту регіональних ЗМІ, керівництво редакцій від них нічого такого і не вимагає. Доходить до того, що, скажемо, харківська інформаційна агенція «Статус кво» 2 липня 2013 оприлюднює твердження губернатора про недоцільність встановлення у місті автоматів з продажу молока (молокоматів), посилаючись… на передачу обласного радіо, де очільник області висловив таку думку: http://www.sq.com.ua/rus/news/vlast/02.07.2013/v_harkove_ne_ustanavlivayut_molokomaty_potomu_chto_v_etom_net_kommercheskoj_vygody_dobkin/

«Продажа воды и молока через автоматы станет востребованной только при условии, что в этом будет коммерческая выгода. Об этом  в программе областного радио \”Від влади до громади\” сообщил председатель Харьковской облгосадминистрации (ХОГА) Михаил Добкин».

А раніше, у квітні, інша агенція – медіа-група «Об’єктив» –  у повідомленні, що у Харкові мають намір відкрити новий туристичний маршрут, посилалась навіть на публікацію в обласній газеті «Слобідський край»! http://www.objectiv.tv/090413/82950.html

«В ходе III регионального научно-практического круглого стола «Туристическая сфера Харьковского региона: источники конкурентных преимуществ» предложили открыть уникальный маршрут.

Как сообщает «Слобідський край», в 1971 году на газовой скважине вблизи села Крестище Красноградского района произошла авария, и газ вырвался наружу. Когда ЧП не удалось ликвидировать, сбрасывая на скважину бетонные плиты, было принято решение применить подземный ядерный взрыв.»

Ось так: якщо не з сайтів, переважно облдержадміністрації, облради та міськради, то один у одного переписують інформацію замість того, щоб шукати якийсь ексклюзив. Перечитавши величезну кількість офіціозної полови на шпальтах газет та у новинних стрічках інтернет -видань (у Харкові проводиться моніторинг газет: « Время», «Слобідський край», «Главное», «Харьковские известия», «Вечерний Харьков», «Комсомольская правда в Украине» харківський випуск; сайтів: «Статус кво», «Объектив»), починаєш підозрювати, що і слова такого як «ексклюзив» нинішні журналісти не знають…

Цікаво, а про що б писали шановні трудівники пера, якби не прес-конференції керівників різного рангу? Звісно, недоречно ставити під сумнів доцільність такої форми спілкування взагалі. Вони мають сенс у разі якихось подій, акцій, що потребують авторитетного тлумачення; напередодні якихось очікуваних заходів, щоб привернути до них через ЗМІ увагу населення, або після їх завершення, щоб підбити підсумки. Проте зараз все частіше прес-конференції скликаються без суттєвого інформаційного приводу. І не тільки у Харкові. Наведемо типовий приклад з газети «Сумщина» від 19 червня 2012, де матеріал під заголовком  «Не скорочення, а зростання» починається з такого абзацу: «За минулий навчальний рік стан освіти в обласному центрі піднявся на новий щабель прогресу. Про це в стінах Сумської гімназії №1 перед журналістами прозвітувала начальник управління освіти і науки Сумської міської ради Антоніна Данильченко».

І ось такими «звітуваннями начальників і начальничків»  за певний період, як правило, зі стовідсотковим позитивом та суцільними «щаблями прогресу», заповнені шпальти не тільки «Сумщини», яка в цьому сенсі ніяк не гірше, і не краще комунальних ЗМІ інших областей і міст. Якщо додати до цього ще й звіти з усіляких сесій, розширених нарад, постійних комісій, координаційних рад, де переважають прізвища виступаючих, й, у кращому разі, наводиться по декілька їх загальних речень, але ніяк не аналізується статистика, не розкриваються проблеми, відсутня експертна оцінка, то риторичним виглядатиме питання, наскільки це цікаво, пізнавальне і корисно для переважної більшості читачів.

Як правило, керівники державних та комунальних ЗМІ виправдовуються тим, що зобов’язані висвітлювати діяльність органів влади, хоча насправді і самі розуміють, що ця «діяльність» не може складатися тільки з кабінетних заходів, і судити про неї бажано за конкретними результатами. Втім, засновників ЗМІ, вочевидь, існуюча практика влаштовує, і тому головні редактори не зацікавлені ускладнювати собі життя. На жаль, такої ж позиції дотримуються і керівники більшості недержавних ЗМІ. Інакше важко пояснити, чому їх працівники слухняно відвідують усілякі прес-конференції та наради? Чому замість того, щоб винести звідти теми для майбутніх цікавих матеріалів,  обмежуються нудними стандартними звітами на задану кількість рядків?

«На думку експертів, за неякісним контентом стоїть несвобода та підпорядкованість редакторів і власників видань, готовність працювати в режимі «чево изволите?» однієї частини журналістської спільноти і брак громадянської сміливості в іншої», – пише донецький медіаексперт Володимир Кіпень http://osvita.mediasapiens.ua/material/17522. Ось це «чево изволите?» визначає, на жаль, якість контенту не тільки донецьких ЗМІ.

Мало того, що в публікаціях такого типу присутня тільки одна точка зору на ситуацію або проблему, немає балансу думок, так ще й цитування доповідачів (ньюсмекерами їх назвати важко) зводиться до банальних сентенцій на кшталт «Головне завдання організаторів оздоровчої кампанії – дати можливість дітям відпочити, набратися сил та зміцніти здоров’я». Важко уявити, що без цієї вказівки голови Сумської облдержадміністрації Юрія Чмиря, розтиражованої місцевою пресою, люди, відповідальні за літній дитячий відпочинок, робили б щось протилежне. Вважаю, що над принципами цитування варто замислитися не тільки у редакціях, а й у відповідних прес-службах, де справді дбають про імідж своїх роботодавців.

Звернемо увагу і ще на один суттєвий недолік, притаманний журналістським текстам на основі повідомлень офіційних осіб. Посадовці полюбляють розповідати про гарні плани, такі собі обіцянки – цяцянки, які далеко не завжди потім за різних обставин втілюються у життя в тому вигляді, у той термін, із тими витратами, як це бачилося на початку. Дуже добре це продемонструвала на прикладі висвітлення діяльності віце-прем’єра О. Вілкула наша сумська колега Алла Федорина у матеріалі «Олександр Вілкул – нова зірка регіональних медіа» http://osvita.mediasapiens.ua/material/20940 : «Можна навести ще низку прикладів, але з уже наведених помітна особливість таких публікацій: практично всі дії тут – у майбутньому часі. Грамотний журналіст, зрозуміло, не вважатиме інформаційними приводами робочі зустрічі, брифінги чи поточні наради. Все це – буденна робота… І її не варто описувати».

Але… чи грамотні наші журналісти, якщо все частіше саме цим і займаються?

Описують! От і харківські газети та сайти впевнено виносять у заголовки: «Арену к Евробаскету-2015 построят к осени 2014 года», «На Салтовке капитально отремонтируют ряд дорог», «В Харьковской области построят самый крупный газопровод», «Под Харьковом будет самая крупная авиабаза» і ще багато аналогічного в дусі повної впевненості, що все здійсниться саме так, як розповіли журналістам. Взагалі, спостерігається тенденція (і не тільки в харківських медіа) до явного зловживання планами на майбутнє замість того, щоб інформувати, що конкретно зроблено та робиться сьогодні для людей.

Отже, переважання офіціозу навіть у приватних ЗМІ, де головними героями виступають чиновники, одноманітні повідомлення – звіти, засилля прес-релізів, незацікавленість редакцій у пошуку власної суспільно значущої інформації, цікавих тем – все це суттєво знижує потребу читачів перш за все у друкованій пресі, але й інтернет-видання виграють тільки за рахунок оперативності. Якщо не звертати увагу на ці тривожні симптоми, то надалі ситуація буде тільки погіршуватися.

_________
Юрій Хомайко, медіаексперт. Український освітній центр реформ.
 м. Харків.