Поправки до Конституції Російської Федерації були запропоновані Володимиром Путіним у президентському посланні 15 січня 2020 року, пізніше опрацьовані спеціальною робочою групою (усього надійшло понад 900 пропозицій).

20 січня президент представив Держдумі законопроект під назвою «Про вдосконалення регулювання окремих питань організації публічної влади», який містив 206 поправок. Вони охоплювали найрізноманітніші сфери – політичну, економічну, культурну тощо – і містили норми, які варіювали від соціального захисту малозабезпечених людей до захисту тварин, протидію намаганням (вітчизняним та зарубіжним) «фальсифікувати історію», визначення шлюбу як виключно гетеросексуального, питання мови і згадки про Бога, заборону посягань на територіальну цілісність і т. д.

Якби поправки розглядалися окремо чи принаймні окремими блоками, а не цілісним пакетом, можливо, частина депутатів від трьох умовно «опозиційних» партій голосували би проти принаймні деяких із них. «Пакетне» ж голосування забезпечило вже в першому читанні одностайну підтримку і швидке проходження через друге і третє читання, а також прискорене затвердження Радою Федерації і Конституційним судом. 12 і 13 березня 2020 року цей пакет був схвалений парламентами суб’єктів федерації; «за» проголосували 3917 регіональних депутатів, проти – 67.

Такий сценарій зміни Основного закону на кшталт «скаженого принтеру» сам по собі є юридичним нонсенсом, що ставить під сумнів легітимність усього процесу.

Те саме стосується й «всенародного голосування» за поправки, після чого нова конституція набула чинності 4 липня. Насправді ніякої необхідності в організації «всеросійської підтримки» не було, оскільки всі юридичні формальності були вже виконані; більше того, у червні оновлена конституція була видана і з’явилася у продажу. Тим не менш, голосування, що мало легітимізувати оновлений Основний закон, і проведення якого спочатку передбачалося 22 квітня, було перенесено через епідемію коронавіруса.

Хоча про подолання пандемії говорити, м’яко кажучи, було недоречно, голосування все ж призначили без зайвих зволікань: згідно з новою процедурою, тривалість його становила цілий тиждень – з 25 червня по 1 липня. Відбувалося воно у найбільш несподіваних місцях: багажниках автівок, салонах автобусів, лавочках у дворах і т. ін., з усіма можливими порушеннями і в такий спосіб, який фактично унеможливлював участь спостерігачів і фіксацію цих порушень. Хоча поясненням такої процедури була необхідність вживати протиепідемічні заходи, схоже, подібна безпрецедентна практика дуже сподобалася російській владі. Нині вже оголошені наміри використовувати її в усіх подальших виборчих процесах і референдумах шляхом запровадження так званого «продовженого голосування», яке може тривати протягом до трьох днів. Що насправді дорівнює скасуванню виборчого процесу як такого.

Найбільшого розголосу й уваги політичних оглядачів та аналітиків набув пункт, який стосується т. зв. «обнуління» термінів перебування Путіна на посаді президента і робить його безстроковим. Проте не менш важливим, на мій погляд, є внесення тих змін, які фактично скасовують пріоритет міжнародного права над національним згідно з ратифікованими парламентом РФ конвенціями, договорами та угодами. Відтепер Конституційному суду Росії дозволено вирішувати, виконувати або не виконувати певні рішення міжнародних судів, зокрема, Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

У цьому контексті, згадаймо, що у квітні 2014 року Росію було позбавлено ​​права голосу в ПАРЄ через анексію Криму, а оскільки Москва не виконала жодної вимоги відповідних резолюцій Парламентської Асамблеї, санкції проти РФ продовжували кілька разів. Влітку 2017 року Москва припинила платити внески до бюджету Ради Європи; йшлося навіть про те, що Росія взагалі вийде з цієї організації. І ось у ніч на 25 червня 2019 року ПАРЄ прийняла резолюцію, яка дозволила делегації РФ повернутися з усіма правами.

Головним аргументом на користь такого кроку було те, що неучасть Росії у ПАРЄ обмежує права російських громадян, насамперед – можливість оскаржити рішення російських судів в ЄСПЛ. Тепер цей аргумент втратив будь-який сенс, бо Конституційний суд буде з легкістю відмовляти у виконанні «незручних» рішень ЄСПЛ та й інших міжнародних судів.

Показово, що ця норма з’явилася всупереч позиції Венеціанської комісії, до якої ПАРЄ звернулася у січні 2020 р. 18 червня комісія опублікувала рішення, в якому рекомендувала переробити запропоновані зміни до статті 79 Конституції, що закріплюють за Росією право не виконувати «рішення міждержавних органів, прийняті на підставі положень міжнародних договорів Російської Федерації», або повністю відмовитися від них. Тобто повернення Росії до ПАРЄ не мало ніякого позитивного впливу на ситуацію з правами людини, а подальші події лише підкреслили зневагу Росії до інституцій Ради Європи та й усього міжнародного права.

Вказані зміни щодо пріоритету національного права над міжнародним набувають особливої актуальності у світлі подання нідерландським урядом позову до ЄСПЛ про притягнення Росії до відповідальності за загибель пасажирів та членів екіпажу рейсу «Малайзійських авіаліній» 17 липня 2014 року; позов був поданий 10 липня і зареєстрований 15 липня. Зміна ст. 79 ставить під загрозу і долю усіх позовів проти Росії, вже поданих і ще у процесі підготовки Україною у зв’язку з окупацією кримського півострова й частини Донбасу.

Прогнозованою реакцією на весь цей «конституційний процес» було обурення, заклики (абсолютно нереалістичні) до скасування внесених змін, подекуди саркастичні статті журналістів та блогерів і бурхливе обговорення в соціальних мережах. Усі погоджуються, що на росіян чекають важкі часи. «Перші ластівки» вже свідчать про подальше «закручування гайок»: це хвиля нових арештів і звинувачень у державній зраді, шпигунстві та інших злочинах (справи журналістів Івана Сафронова та Світлани Прокопьєвої, вимога вироку – 15 років суворого режиму – історику, голові карельського «Меморіалу» Юрію Дмітрієву, арешт хабаровського губернатора Сергія Фургала за вбивства, начебто скоєні ним 16 років тому тощо).

Особливо небезпечною є очікувана криміналізація нових статей Конституції; наприклад, у Держдумі вже запропонували покарання до 10 років колонії за заклики до відчуження території РФ, що дорівнюватиме екстремізму. Науковий співробітник академічного центру імені Бориса Нємцова Олександр Морозов вважає, що за такого перебігу подій на Кремль чекає міжнародна ізоляція.

«Пікантність» можливих наслідків ухвалення зміненої Конституції РФ полягає у тому, що згідно із заявою спікера Держдуми Вячеслава Володіна, за заклики до «зазіхань на територіальну цілісність Росії» тепер можна притягати до відповідальності громадян інших держав і вимагати їхньої екстрадиції. Цілком зрозуміло, що йдеться насамперед про Крим. Але тоді подібні звинувачення можна пред’явити не тільки усім вищим посадовим особам України, а й майже всім світовим президентам і лідерам держав, які не визнають незаконну окупацію і спробу анексії Криму. А також 150-ти мільйонам японців, які вимагають повернення Курильських островів…

Світове співтовариство зреагувало на всі ці події черговими заявами; зокрема, Сполучені Штати висловили «глибоку стурбованість» проведенням голосування щодо поправок до Конституції РФ на території окупованого Криму, а також залученням жителів ОРДЛО (для цього тих, хто отримав російське громадянство, вивозили на територію РФ спеціальними автобусними рейсами). Як заявив постійний представник США при ОБСЄ Джеймс Гілмор, «це лише підкреслює відверте зневажання Росією територіальної цілісності та суверенітету України».

Представництво Європейського Союзу в Україні, за погодженням з головами місій країн-членів ЄС в Україні, також розкритикувало голосування щодо змін до конституції Росії в Криму і за участі жителів Донбасу з російськими паспортами. Хотілося б відзначити, що політв’язнів – засуджених кримських татар – також примушували, шляхом посиленого тиску і погроз, голосувати за конституційні поправки. Проте вони категорично відмовилися це робити, заявивши, що є громадянами України і ні в яких російських справах участі не беруть і не братимуть.

17 липня Верховна Рада ухвалила постанову № 3736 «Про заяву Верховної Ради України щодо нелегітимного проведення загальноросійського голосування по поправках до Конституції Російської Федерації на тимчасово окупованій території України – в Автономній Республіки Крим та місті Севастополі». Наостанок зазначимо, що хоча загалом позиція Росії по Криму принципово не змінилася, низка українських і зарубіжних експертів вважають, що нові поправки до російської конституції додатково ускладнюють чи навіть унеможливлюють повернення Криму – принаймні, за часів нині необмеженого правління Путіна.

Наталя Беліцер, експертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика