Статті

Як громадянське суспільство здатне боротися з дезінформацією, не погіршуючи ситуацію

Оприлюднено

У боротьбі з дезінформацією експерти надають журналістам досить чіткі поради щодо того, як її викривати і розвінчувати. Але громадянське суспільство також здатне успішно протистояти кампаніям з поширення маніпуляцій та фейків. Брак уваги саме до внеску громадянського суспільства є суттєвим недоліком сучасних стратегій боротьби з дезінформацією в той час, як стає очевидним, що досвід медіа-професіоналів в цій сфері не можна просто перенести на суспільну практику. Ця проблема стає надзвичайно актуальною у період перед виборами. У статті наводяться поради щодо стратегії подолання дезінформації в інформаційному просторі саме силами громадських організацій.

Наведені нижче рекомендації базуються на роботі команди Дослідження технологій та соціальних змін Центру Шоренштейна у Гарварді. Дезінформація виявлялася шляхом спостереження за групою сайтів та ресурсів у соціальних медіа, які викликали обґрунтовану підозру. Після виявлення контенту, що містив дезінформацію, сайт перевірявся на відповідність офіційному статусу та заявленим реквізитам. У роботі застосовувалися різноманітні інструменти для ведення дослідницької роботи, які доступні кожному безоплатно. Виявлялися також випадки автоматичного надсилання інформації, відстежувалася історія діяльності сумнівних сайтів, активність у поширенні дезінформації певними користувачами у соціальних мережах тощо.

Коли збиралося достатньо інформації, сумнівна активність документувалася і створювалася хронологія пов’язаних подій з метою глибшого аналізу. Для фіксації стану знімалися скріншоти зі сторінок відповідних ресурсів.

Спростування та розвінчання дезінформації було наступним за дослідженням етапом робіт. Відповідно до розробленого життєвого циклу медіа-маніпуляцій, вся наявна інформація збиралася у єдину послідовність, що дозволяло проаналізувати патерни поведінки та ширший контекст, в якому виникає і поширюється дезінформація, те, як вона пов’язана з актуальними політичними процесами, включно з перерозподілом прав власності, ресурсів або станом із представництвом інтересів у різних органах влади.

Щойно встановлено перебіг подій і зібрано докази і свідчення, ми здатні виявити конкретний вплив дезінформації на певні проблеми і спільноти та розвінчати її, або у співпраці з місцевими журналістами чи структурами громадянського суспільства, або безпосередньо, завдяки нашим власним розслідуванням.

Все це потребує значних витрат часу, якого дуже часто у журналістів чи активістів не вистачає. Але навіть в умовах браку часу і за відсутності всієї необхідної інформації можна ефективно боротися з дезінформацією.

Саме місцеві громадські організації і локальні медіа добре знають контекст, в якому дезінформація негативно впливає на певну ситуацію чи конкретних людей.

З урахуванням наведених вище обставин, дослідники вивчили кілька практичних прикладів, в яких невеликі за розміром організації чи групи застосовували різні стратегії у боротьбі з дезінформацією. Результати досліджень були опубліковані з таким розрахунком, щоб вони стали відомі напередодні президентських виборів в США у 2020 році, коли какофонія дезінформації сягне апогею.

Пов’язані між собою спільноти

Перед тим, як перейти до стратегічної реакції на дезінформацію, необхідно розглянути соціальні мережі як пов’язані між собою спільноти, а не як аудиторії. Ставлення до людей, як до пасивних аудиторій, що лише сприймають те, що є “правильним”, веде до втрати з їхнього боку зацікавленості, бажання бути частиною спільної дії. Часто буває, що організація реакції на дезінформацію виглядає як “кампанія”, але такий підхід не дає очікуваних результатів, тому що тут втрачена здатність спільнот до колективного навчання, реагування та адаптування до дезінформації, яка спрямована саме проти них.

Необхідно з’ясувати з якою саме дезінформацією ви маєте справу і визначитися з тим, якою має бути відповідь на неї. Реакція часом може бути дуже простою, як наприклад відповідь під певним постом: “Ця тема не стосується нашої групи чи аудиторії”, або посилання на авторитетне джерело, де дезінформація піддається спростуванню.

Підтримка певних правил спілкування є важливою частиною стратегії боротьби з дезінформацією. В тих спільнотах, де відсутня чітка політика модерації, дезінформація поширюється в першу чергу. Там, де спільноти можуть поширювати дезінформацію через залякування або тривогу, пряме звернення до тих, хто підтримує якість дискусії може швидко знизити напруженість. Якщо такі кроки не дають результату, необхідно ставити питання про видалення певних постів, або цілих акаунтів.

Коли йдеться про спільноти, які створені виключно заради поширення дезінформації, необхідно вдаватися до інших стратегій протистояння. У 2020 році відомі випадки, коли соціальна мережа Reddit видалила цілу низку тематичних підрозділів, які використовувалися з метою координованого поширення залякувань і стали безпечним місцем для тих, хто відверто зловживав мовою ненависті. Видалення сталося не тільки через увагу компанії до наявних ризиків і можливих наслідків, але і тому, що одразу кілька груп користувачів вдалися до тиску на модераторів, вимагаючи припинити діяльність певних акаунтів, які руйнували безпечне спілкування. В часи коли модерація контенту стала ключовою умовою підтримання функціонування онлайнових спільнот, піклування про безпеку, щирість та захист успішно діючих спільнот має стати головним предметом уваги з боку громадських організацій та окремих активістів.

Факт/Брехня/Факт або “бутерброд із правдою”

Добре відомо, що те, як ви говорите, не менш важливо за те, що ви говорите. Останнім часом дезінформацію часто поширюють у формі короткого мему, слогану, який швидко запам’ятовується. Фальшиві твердження на кшталт “вакцини – причина аутизму” дуже складно зупинити після того, як вони з’являються.

Подолати такі твердження можливо лише нейтралізацією психологічного імпульсу, який веде до закріплення у пам’яті таких простих і нав’язливих формулювань, та наступною заміною їх на правду. Контраргумент в таких випадках має форму так званого “бутерброду з правдою”, який виглядає наступним чином: “Вакцини не є причиною аутизму. В той час, як існує міф про те, що вакцинування викликає згаданий стан, лікарі в усьому світі довели, що вакцини жодним чином не пов’язані з аутизмом і дуже важливі для здоров’я всіх людей”.

Іншим способом створення “бутерброду з правдою” є згадка про політичний порядок денний і інтереси групи, яка поширює дезінформацію. В такому випадку реакція на повідомлення зі спробою зв’язати вакцинування і аутизм буде виглядати наступним чином: “Вакцини не викликають аутизм. Цей міф поширюється лише окремими групами “антивакцинаторів” і не має жодного наукового обґрунтування. Лікарі в усьому світі довели, що вакцини жодним чином не пов’язані з аутизмом і дуже важливі для здоров’я всіх людей”.

Згаданий “бутерброд” можна використати у багатьох випадках коли йдеться про необхідність спростувати цілі тематичні тренди в дезінформаційних кампаніях.

Попереднє розвінчання

В окремих випадках появу дезінформації легко передбачити. Для того, щоб брехня стала частиною публічного дискурсу, вона має потрапляти до уваги аудиторії не один раз. Попереднє викриття є наступальною стратегією, сенс якої полягає в тому, щоб запропонувати широкій аудиторії завчасно підготовлену з використанням попереднього факт-чекингу відповідь на дезінформацію, яка тільки має з’явитися і буде повторюватися політиками, коментаторами та провокаторами.

Навколо кожної актуальної теми виникає ціле поле з дезінформації, яка тривалий час забруднює інформаційну екосистему. В ситуації з виборами президента США, коли кандидати не погоджуються практично з кожного питання, проти правди будуть висуватися ціна низка фальшивих тверджень. Запекле протистояння не складно передбачити у таких питаннях, як пандемія коронавірусу, расизм, імміграція, релігія.

Якщо знати яких позицій дотримуються кандидати з найбільш гарячих тем, можна підготувати посилання на найавторитетніші джерела інформації, що дозволяє суттєво обмежити поширення дезінформації, в першу чергу, у випадках, коли ці посилання безпосередньо слідують за фальшивою інформацією.

Зусилля з підготовки до попереднього викриття дезінформації потребують уваги до деталей. Успішні кампанії з дезінформації, зазвичай, побудовані навколо правдивої основи, яка притягує до себе обговорення, а фальшива інформація паразитує на окремих деталях чи нюансах. З іншого боку, дезінформація стає найнебезпечнішою, коли вона стосується складної теми, а будь-яке спростування вимагає ретельного розгляду деталей і уваги до формулювань аргументів.

Попереднє викриття дезінформації – це спроба випередити дезінформацію в інформаційному середовищі та створити репутацію та завоювати довіру до того, як дезінформація почне поширюватися. Усвідомлення того, що певні теми можуть стати предметом інформаційного протистояння, стає додатковою перевагою для спільнот і громадськості, які без цього можуть легко втратити орієнтацію і несподівано для себе почати обговорювати дезінформацію.

Попереднє протистояння дезінформації традиційно є завданням журналістики, але за нинішніх умов, правда потребує стільки захисників, скільки це можливо. Щоб ефективно попередити поширення дезінформації, громадськість має дотримуватися такого плану дій:

  1. Перегляньте відомі факт-чекінгові вебсайти та спеціалізовані бзи даних, щоб дізнатися про поточні дезінформаційні тренди.
  2. Визначте, які з цих трендів популярні у виступах політиків.
  3. Знайдіть додатковий контент з фактів і коментарів та використайте його у створенні власних повідомлень.
  4. Підготуйтеся до поширення потенційної дезінформації на певні теми і завчасно поширте вже готові посилання на свої матеріали з розкриттям дезінформації. Просто згадка самої дезінформації може мати негативний ефект, тому використовуйте формат “бутерброду”, цитуйте перевірені джерела та поширюйте правдиві заяви і повідомлення ще до появи дезінформації.
  5. Попереднє викриття дезінформації можна потім використати знову. Під час таких заходів як дебати кандидатів, ніч після виборів, або інших інформаційних привидів, коли можуть лунати неправдиві твердження, поширюйте правдиві матеріали так швидко, як тільки зможете, одразу після появи дезінформації. Швидкість реагування має виняткове значення, тому що в соціальних мережах може бракувати фактичної інформації на теми, які обговорюються.

Громадські організації можуть випускати матеріали з попереднім викриттям дезінформації у вигляді прес-релізів або контенту своїх ресурсів у соціальних мережах напередодні згаданих заходів і подій. Але необхідно бути уважними, бо попереднє розкриття того, що так і не пролунає в ефірі, може мати протилежні очікуваним наслідки.

Спільне викриття

В багатьох випадках дезінформація починає активно поширюватися соціальними мережами через те, що ті, хто її розповсюджує, активно змагаються за увагу публіки з тими, хто відстоює правду. Дуже часто дезінформація виграє у поширенні завдяки роботі алгоритмів пошуку і популярності, тому що ці програмні продукти не здатні виявити брехню.

Саме тому намагання побороти брехню простим протистоянням в інформаційному середовищі не варті витрачених на це сил і часу. Такі зусилля просто працюють на брехунів, чий контент вимушено повторюється.

В той же час, у ситуаціях, коли дезінформація набуває помітного поширення і виходить за межі соціальних мереж і блогів, потрапляючи на сторінки популярних медіа та викликає реакцію правоохоронних органів, поліції та мейнстрімних медіа, необхідно діяти і готувати відповідь.

В громадянському суспільстві необхідно розрізняти реагування і дії у відповідь. Реагування, на кшталт поширення твіту, в якому відомий журналіст викриває брехню, часом може бути цілком достатньо, щоб продемонструвати, що факт брехні помічено і поширено коректну інформацію.

Відповідь вимагає більшої роботи і має готуватися згідно до визначеної стратегії. Часто ми можемо бачити ситуацію, коли люди беруть участь у колективному процесі масового викриття брехні і тут важливіше, що має місце циркуляція правдивої інформації, а не необхідність ігнорувати дезінформацію. В більшості випадків місцеві і спеціалізовані громадські організації краще володіють контекстом і оцінюють наслідки дезінформації, а тому їхні відповіді є критично важливими для документування правди.

Наприклад, автори дезінформації можуть паразитувати на недостатніх знаннях публіки з певних питань, історичного і місцевого контексту, культурних та інших особливостях та викривляти інформацію на свою користь. Коли така інформація виходить за межі “курйозної” і погрожує ввести в оману значні кола людей, необхідна кваліфікована відповідь, яку здатні дати громадські організації. Разом із активістами, іншими групами населення вони можуть швидко “погасити” процес поширення фальшивої інформації.

Коли дезінформація вже просочилася у різні сфери інформаційного середовища, зокрема і у медійну екосистему, таке спільне викриття виглядає як стратегічний крок і демонструє солідарність, яка виникає у спільному протистоянні дезінформації. Моральна вага спільних дій надзвичайно висока. Але є важливе зауваження: просто погодитися з тим, що певне повідомлення є неправдивим, лише додасть шуму у какофонію, яка вже існує. Отже, спільну відповідь необхідно організувати.

Щоб спільна реакція на брехню спрацювала, її викриття необхідно супроводжувати посиланнями на достовірні джерела та використовувати модель “бутерброду з правдою” чи “гумор проти чуток” (про це ми пишемо нижче).

Значення місцевого контексту

Будь-яка дезінформація є локальною, прив’язана до місця. Більшість громадських організацій мають тісні контакти з місцевими громадами, а отже, мають всі можливості для того, щоб краще розуміти контекст. Викриваючи брехню, тримайте на увазі інтереси місцевих громад, а тому поширюйте свої знання місцевих особливостей з журналістами і іншими громадськими організаціями, для яких ця інформація може виявитися критично важливою.

Знати яким чином дезінформація вражає місцеві спільноти та шкодить їм, як в онлайні так і в “реалі”, критично важливо для журналістів, які спеціалізуються на конкретних темах. Моніторити та фіксувати випадки поширення дезінформації – це не проста робота, але наявність ретельно зібраної відповідної документації дуже допомагає в майбутньому. Досвідчених дезінформаторів і маніпуляторів не так багато, як хтось може собі уявляти. Але необхідного їм ефекту вони досягають не чисельністю, а різноманіттям тактик і підходів, які забезпечують їм помітну присутність в інформаційному полі.

Так, певний час тому, в США дезінформатори пов’язали дії протестувальників у кількох містах країни, де вибухнули антирасистські протести, з поширенням лісових пожеж на західному узбережжі. Сюжети про протести і пожежі виходили в теленовинах майже одночасно і, як і очікувалося, з’явилися ті, хто звинуватив учасників заворушень у підпалі лісів. Маніпулятори використали інтерес публіки до причин і наслідків лісових пожеж, але змістили акценти і відповідальність за це на активістів руху Black Lives Matter, а потім відступили, щоб спостерігати створений своїми руками інформаційний хаос. Якби ситуація з лісовими пожежами саме тоді не переросла на катастрофу, яка захопила увагу всіх медіа, подібні чутки не спрацювали б.

Відповідь на ці чутки виглядала як спільна активність протестувальників, які чудово знали місцевий контекст, та діяльність громадських організацій, силами яких підтримувалася увага до цієї теми. Далі підключилися місцеві журналісти, локальні бізнеси і правоохоронні органи. Ці спільні дії сприяли прозорому і об’єктивному розслідуванню всіх інцидентів та виявленню винних.

Жарти проти чуток

Психологічні аспекти впливу дезінформації досить складні, але все розпочинається з емоційної реакції.

Дезінформація шириться в середовищах, які вже уражені розчаруванням, страхом і злістю. Брехня знаходить підтримку там, де люди розділяють спільні погляди на життя, політичні та культурні переконання. За таких умов люди не схильні критикувати те, що чують від інших. Люди також поширюють ту інформацію, яку на їхнє переконання, буде замовчувати медіа. За таких попередніх умов, які склалися в онлайнових спільнотах, наприклад, у Facebook, або на онлайнових форумах, протистояти дезінформації буде нелегко. Але і тут можна вдатися до вірних дій.

В міністерстві інформації Тайваню свого часу вдалися до стратегії, яка отримала назву “жарти проти чуток”.

Наприклад, на початку пандемії коронавірусу в країні почали поширюватися чутки, що захисні маски, яких не вистачало, і туалетний папір зроблені з одного і того ж матеріалу. Очікуючи дефіциту туалетного паперу в супермаркетах, в міністерстві запустили кампанію веселих мемів, які висміювали ці чутки і демонстрували, що їх запустили виробники туалетного паперу.

Пандемія викликала у людей суміш страху і відчуття самотності, а разом це стало причиною появи цілої низки “теорій змови”, які активно поширювалися. Використання мемів в якості каналу розповсюдження інформації про коронавірус у Тайвані стало успішним досвідом з двох причин: веселі жарти і швидкість.

В міністерстві в якості спікера залучили анімованого пса, а реагували на актуальні теми популярні коміки і артисти. Швидкість такої реакції виявилася критично важливою. Дезінформація просто не встигла набрати обертів.

Коли перевірка фактів це ще і весело, їх розповсюдження зростає органічно, люди самі долучаються до процесу. Подібний успішний досвід є і в США, де гумор, як канал поширення правди, протистояв сумним реаліям боротьби з коронавірусом. Є всі підстави вважати, що і під час президентської кампанії 2020 року в США гумор і іронія допоможуть виборцям зробити свій вибір, в першу чергу, як спосіб подолати їхню апатію.

Висновок

Зараз настав час для експериментів та дії. Замість того, щоб чекати, що технологічні компанії запропонують способи подолання шкоди, яка поширюється з використанням їхніх продуктів, громадянське суспільство має спробувати нові стратегії боротьби з дезінформацією і маніпуляцією. Необхідно усвідомити, що наша інформаційна екосистема не була створена для задоволення потреб широкої публіки і не містить вбудованих інструментів захисту спільнот, які потрапили у перехрестя прицілу дезінформаційних кампаній.

(За матеріалами проекту з досліджень технологій та соціальних змін Центру ЗМІ, політики та державної політики Шоренштейна).

Переклад, редагування і адаптація – Сергій Рачинський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *