Статті

«Війна», «гібридна війна» чи « воєнний конфлікт»? Термінологічні зауваги

Оприлюднено

Читаючи сучасні наукові і періодичні публікації про події на Сході України, тобто в окупованих районах Донецької та Луганської областей, натрапляємо на різні терміни: «війна», «воєнний конфлікт», «гібридна війна». Водночас, переглядаючи/слухаючи теле – і радіопередачі, чуємо фрази на кшталт: «Це ніякий не конфлікт, це війна!»  чи «Припиніть називати цю війну конфліктом!». Cпробуємо розібратися з термінами.

Після Другої Світової війни термін «війна» як термін міжнародного права поступово поступається місцем терміну «воєнний/збройний конфлікт».  Це зумовлено, зокрема і тим, що з точки зору міжнародного права стан війни між двома державами передбачає формальне оголошення війни і уможливлює воюючим сторонам застосування правил військового часу. Це, в свою чергу, суперечить нормам міжнародного права, зокрема Женевської конвенції 1949 року про обмеження насильства і захист цивільного населення.

Якщо проаналізувати останні публікації військових експертів та конфліктологів, то усі вони сходяться на тому, що традиційне розуміння війни як військового зіткнення двох держав чи блоків з визначеними політичними цілями потребує переосмислення. На початку 21 століття у зарубіжних публікаціях з’явилися поняття «4th Generation Warfare», «political Warfare», «neue Kriege», «asymetrische Kriegsfuhrung», «unkonventioneller Krieg», «nicht linearer Krieg», «postmoderner Krieg», які мали на меті концептуалізувати зміни у класичних підходах до війни. (Tamminga, 2015)

Однак найбільшого поширення набув термін «гібридна війна». Уперше він виник в США у 90-х роках двадцятого століття. Термін «гібридний» означає поєднання різних елементів у цілісному фізичному об’єкті, явищі, або дії. Термін «війна», якому відповідає англійське слово war, став широко використовуватись з означенням hybrid (гібридна) тільки з початком російської агресії проти України. До цього в аналізах гібридної війни переважало використання терміна «hybrid warfare» (гібридні засоби ведення війни). Отже, англійське слово «war» стосується феномена війни як такого і вживається на позначення військового конфлікту. Натомість термін «warfare» описує сукупність засобів та особливостей ведення війни. Термін «hybrid warfare» з’явився у військовому середовищі США, конкретно – у Корпусі морської піхоти. Р. Волкер визначив його як поєднання звичайної війни зі спеціальними операціями. Він доводив, що організація морської піхоти є гібридною за природою. (Walker,1998).  Пізніше, термін «hybrid warfare» використав В. Немет у контексті другої чеченської війни (1999-2009) для опису тактики чеченських повстанців, які поєднували методи традиційної і партизанської війни. (Nemeth, 2002).

У липні 2014 року НАТО офіційно вирішило використовувати термін «гібридна війна».  Зумовлено це було, серед іншого, і характером російсько-української війни. (NATO, 2014). У випадку гібридної війни йдеться про поширення військових дій на сфери цивільного життя. Тобто йдеться про узгоджене використання дипломатичних, військових, гуманітарних, економічних, технологічних та інформаційних засобів для реалізації не мирних, а військових цілей. Однак попри все, як стверджує Ф. Шаурер, фундаментальна природа війни не змінилася. Війна є політично вмотивованою і має власну логіку і мету: захист власних інтересів і примус супротивника до виконання власної волі. Феномен гібридної війни не є ані новим, ані суто російським феноменом. (Schaurer, 2015). Водночас належить наголосити на тому, що не існує міжнародно-правового визначення поняття «гібридна війна», тобто її учасники діють поза межами правового поля і використовують не  традиційні, а гібридні засоби, в той спосіб уникаючи  відповідальності  перед міжнародною спільнотою. Отож, «гібридна війна – поєднання відкритих і прихованих, регулярних і нерегулярних, симетричних і несиметричних, військових і невійськових засобів з метою стирання меж між зафіксованими у міжнародному праві поняттями «війна» і «мир».  (Schaurer, 2015).

Спільним для дослідників гібридної війни, зокрема зарубіжних, є те, що всі вони вважають необхідним спершу вивчити конкретні випадки цієї війни, визначити подібності і відмінності між ними, а вже після того сформулювати загальну концепцію. Що ж стосується українських дослідників, то гібридну  війну назагал розуміють як дії, у яких поєднуються мілітарні, квазімілітарні, дипломатичні, інформаційні, економічні та інші засоби з метою досягнення стратегічних політичних цілей. Специфіка такого поєднання полягає в тому, що кожний із військових і невійськових способів ведення гібридного конфлікту застосовується у воєнних цілях та використовується як зброя. Перетворення на зброю (weaponization) відбувається не тільки в медійній сфері. (Pomerantsev, 2014). Війну тому і називають гібридною, оскільки у ній широко застосовують і невійськові засоби. Комплексний характер поняття «гібридна війна» зумовлює необхідність розроблення комплексного міждисциплінарного аналітичного підходу, який би інтегрував методологічні і методичні здобутки представників різних наук: політології, соціології, комунікативістики, лінгвістики, юриспруденції. Слід, однак, взяти до уваги, що таке завдання ускладнюється відмінностями у предметній сфері окремих наук, які мають справу з тим самим об’єктом – з гібридною війною. Два основні питання, на які шукають відповіді представники різних наук, можна сформулювати таким чином:
1) Чи змінилася природа сучасної війни?
2) Чи гібридні способи ведення війн є принципово новими формами воєнних конфліктів, чи насправді йдеться лише про застосування нових комбінацій, прийомів і методів воєнних дій, відомих з античних часів? 

Остаточної відповіді на ці питання досі немає. Дехто з військових теоретиків категорично відмовляє гібридним війнам у сутнісній специфіці, інші наполягають на тому, що така специфіка існує. Неприйнятним для багатьох експертів є надуживання терміном «гібридний», унаслідок чого він може застосовуватися настільки широко, що взагалі втрачає сенс. Свідченням розмитості і невизначеності природи сучасних воєнних конфліктів є існування численних термінів на їх позначення: «гібридна війна», «конфлікти у «сірій зоні»/«сірі війни», «необмежені конфлікти». Послуговуючись цими термінами, автори прагнуть відмежувати сучасні війни від традиційних. Ця термінологічна неусталеність «змушує деяких експертів сумніватися, чи варто взагалі говорити про появу нових форм ведення війн? Чи, може, коректніше розглядати новітні конфлікти як застосування класичних силових засобів та стратегій, чия ефективність посилена сучасними розвиненими технологіями та поєднана зі свідомим використанням вразливих місць безпекових структур західного світу?» (Горбулін, 2017) Таким чином, стверджуємо, що сучасні форми ведення війн породжують нові військово-правові, соціальні, морально-етичні проблеми, які потребують вирішення. 

Тому, як слушно зауважує В. Горбулін,  доречно «трактувати назву «гібридна війна» як т.зв. парасольковий термін (umbrella term), що описує багатогранність цього явища та уможливлює комплексний аналіз методологічних підходів. Роль такого терміну полягає в тому, щоб «віднайти спільні характеристики гібридної війни і ….стимулювати пошук теоретично обґрунтованих та ефективних практичних рішень». (Горбулін, 2017)

Тепер простежимо дискурсивне осмислення російсько-українського  воєнного конфлікту. Об’єктом аналізу були чотири інтернет-видання «ZAXID.NET», «Львівський портал», «Вголос» і «Галінфо». Період дослідження – травень 2021 року.  Обсяг вибірки – 400 текстів новин, обраних з допомогою генератора випадкових чисел (по 100 текстів із кожного видання). Найбільше матеріалів про події в зоні ООС опублікував портал «Вголос» (11), трохи менше «Галінфо» (9) , «ZAXID.NET (4), «Львівський портал» (4).

Загалом висвітлення російсько-українського конфлікту у новинному медіа дискурсі не викликає застережень. Враховуючи специфіку цього дискурсу, мабуть, не варто очікувати від публікацій аналітичної складової. Однак, якщо текст новини супроводжує коментар експерта-конфліктолога чи військового журналіста, це істотно посилює якість опублікованої інформації.

Тематичний спектр публікацій, присвячених воєнному конфлікту, не надто широкий. Більшість матеріалів у проаналізованих виданнях інформують про про порушення режиму тиші, поранення чи загибель українських військових, військові «навчання» в ОРДЛО, захоплення українськими військовими бойовиків ДНР/ЛНР. Окрім «бойовики»/ «бойовики ЛНР/ДНР» , журналісти використовують терміни «ворог», «противник», «окупанти», «російські бойовики», «ворожі війська РФ», «російські терористи», «російські найманці», «збройні формування РФ». Варто зауважити, що деякі публікації у заголовку ведуть мову про «бойовиків» чи «терористів», а у тексті вже маємо «збройні формування Росії» чи «війська РФ». Вважаємо, що журналістам, які повідомляють про російсько-український воєнний конфлікт, варто ретельніше ставитися до вибору того чи іншого терміну і дотримуватися його тексті публікації. Якщо термін має синоніми, то звісно їх належить використовувати. Так, до прикладу, терміни «бойовик» і «терорист» є синонімами. Автори деяких публікацій використовують ці терміни одночасно,  переважно у множині: «бойовики-терористи». 

Що ж стосується назв, якими автори періодичних публікацій позначають території, на яких ведуться бойові дії, то найчастіше використовують офіційну назву «зона Операцій Об’єднаних Сил» (OOC), яку Оперативний Штаб ЗСУ вирішив використовувати з кінця квітня 2018 року замість назви «Антитерористичнна Операція» (АТО), якою формально керувала Служба Безпеки України. Окрім цього офіційного позначення, у текстах новин зустрічаємо такі: „район проведення ООС», «зона контртеростичної операції», «зона бойових дій». Як бачимо, журналісти, повідомляючи про російсько-український воєнний конфлікт та його учасників, довільно використовують різні терміни, які не завжди точно передають суть події. 

На завершення хочемо звернути увагу читачів на дуже актуальне видання: «АБВ. Збройний конфлікт в термінах (Путівник для України)», яке побачило світ 2019 року за ініціативою Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб та фінансової підтримки Посольства Швейцарії в Україні. Цей словник-довідник 105 містить термінів міжнародного та українського права, які описують різні аспекти збройного конфлікту, а також перелік та опис нормативних документів та законодавчих актів, прийнятих Україною з 2014 року для врегулювання питань, пов’язаних із збройним конфліктом та тимчасовою окупацією частини територій України. Рекомендуємо усім журналістам та дослідникам, які  висвітлюють воєнні конфлікти у медіа чи аналізують це висвітлення, регулярно звертатися до цього видання. Це істотно полегшить їх працю та покращить якість наукових і періодичних публікацій.

Джерела:

  1. Горбулін, В.П. (ред.). (2017). Світова гібридна війна: український фронт. К.: НІСД.
  2. Дуцик Д., Черниш В., Вороніна В., Рюче Н., Мороз І., Паперняк О., Калупаха І. (2019)). АБВ. Збройний конфлікт в термінах (Путівник для України). Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, К. 2019. Retrieved from: https://www.jta.com.ua/knowledge-base/yak-my-hovorymo-pro-zbroynyy-konflikt-na-donbasi/?fbclid=IwAR3DYzeMIvEJLTYt2Lh5JoHHGqT8FsqXSsoWNxswsV0IGC-XO9AER2nkrzg
  3. NATO (2014). Hybrid War – Hybrid Response. Retrieved from: https://www.nato.int/docu/review/articles/2014/07/01/hybrid-war-hybrid-response/index.html
  4. Nemeth, W.J. (2002). Future war and Chechnya: a case for hybrid warfare. Monterey: Naval Postgraduate. Retrieved from: https://calhoun.nps.edu/handle/10945/5865
  5. Pomerantsev, P. & Weiss, M. (2014). Menace of Unreality: How the Kremlin Weaponizes Information, Culture and Money. Retrieved from: https://www.interpretermag.com/the-menace-of-unreality-how-the-kremlin-weaponizes-information-culture-and-money/
  6. Schaurer, F. (2015). Alte Neue Kriege. Anmerkungen zur hybriden Kriegsführung. Retrieved from : http://www.erh koeln.de/download_2017/weissbuch_2016/florian_schaurer.pdf
  7. Tamminga, O. (2015). Hybride Kriegsführung. Zur Einordnung einer aktuellen Erscheinungsform des SWP Aktuell, (27). Berlin: Stiftung Wissenschaft und Politik, Deutsches Institut für internationale Politik und Sicherheit. Retrieved from:  https://www.swp-berlin.org/fileadmin/contents/products/aktuell/2015A27_tga.pdf 
  8. Walker, R.G. (1998) SPEC FI: the United States Marine Corps and Special Operations. Thesis. Naval Postgraduate School, Monterey, California. Retrieved from: https://calhoun.nps.edu/bitstream/handle/10945/8989/specfiunitedstat00walk.pdf?sequence=1

Орест Семотюк, Львів
Член моніторингової групи ІДПО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *