Кримінальна хроніка – це те, що віддавна стало вагомою частиною щоденних новин. Спершу вона посідала поважне місце у друкованих виданнях, а з часом закономірно поширилася і на онлайн.
Проте, воєнні реалії сьогодення істотно вплинули на цю тематику – принаймні на теренах Львівщини. Під час серпневого моніторингу експертна група Інституту зауважила помітні зміни в характері правопорушень, про які писали впродовж тижня аналізовані медії. Особливо показово це проявилося на прикладі газети «Експрес» – знаного фахівця з якісної подачі кримінальної хроніки. Якщо раніше побутові вбивства, сімейні трагедії та курйозні крадіжки з комічними наслідками іноді не дозволяли однозначно вказувати на негативний післясмак від прочитаного, то нині ситуація дещо інша.
І в газетах, і на сайтах істотно зросло число повідомлень про такі злочини, як торгівля товарами, що призначалися для війська, були гуманітарною допомогою і точно не підлягали повторному продажу після того, як волонтери чи інші благодійники їх доправили до України. Ще однією відносною новацією стала більша кількість заміток про припинення правоохоронцями спроб окремих громадян полишити територію держави в особливий час, очевидно, керуючись небажанням долучатися до лав збройних сил. І, нарешті, третім помітним елементом кримінальної хроніки сучасності стали результати полювання на диверсантів, колаборантів та інших запроданців, які діють в інтересах ворога на підконтрольній Києву території.
На перший погляд, сам факт викриття цих злочинів та арешту злочинців, чию провину тепер треба ще довести у судах, мав би слугувати своєрідним втішним фактором для читача. Але річ у тому, що такі повідомлення часом сусідять з іншого роду новинами, що є далекі від позитиву.
Йдеться про життєві історії та портретні нариси присвячені українцям, які поклали своє життя на вівтар Батьківщини. Число такого роду матеріалів також помітно кидається в очі так само, як і кількість поховальних процесій у містах та селах регіону, а також – чорних стрічок жалоби на прапорах України. Тут слід мати на увазі, що редакції тут виконують важливу роль оповідача історій полеглих не лише через призму втрати, а й з погляду героїчної відданості народу і країні, що поєднана з вірою в перемогу.
Таким чином, відбувається подекуди парадоксальне балансування контенту, який може викликати сум чи радість в аудиторії. Все тут залежить від налаштованості кожного читача та його готовності віддати перевагу тій чи іншій емоції. Річ інша, що такою вже є роль преси: віддзеркалювати стан справ сучасності, незалежно від того, якими саме новинами ця сучасність наповнена. І ані окремий журналіст, ані окремий редактор тут не спроможні цілковито інтерпретувати певні факти замість читача. Частину роботи споживач має зробити сам. Бо саме йому жити далі під впливом прочитаного, побаченого і почутого.
Юрій Залізняк
медіа експерт ІДПО