Втрачаємо медіа – не опускаємо рук

Рівно вісім років тому довелося виїхати з Донецька в Київ зі статтею «Донбас в інформаційній окупації» – її надрукували в «Урядовому кур’єрі» 9 липня 2014 під спокійнішим заголовком – тоді ні влада, ні суспільство й думки не припускали, що страшне слово окупація стане буденністю для мільйонів. Так само і я тільки згодом зрозумів, що більшість медіа і моїх колег журналістів з обласного центру виїхали в нікуди.

З першої хвилі східної еміграції втрималися в українському інформаційному просторі країни лише кілька переселенських видань – сайти «ОстроВ» і «Новости Донбасса», газети «Хазяїн» і «Спорт арена»… Решти не стало. А було ж тільки в одному Донецьку понад 200 ЗМІ, що реально діяли, а газет і журналів станом на 1.01. 2014 в Донецькій області було зареєстровано понад 1200.

Після вторгнення РФ 24 лютого ситуація для медійників Сходу стала критичною: вже втрачено потужні ЗМІ Маріуполя, а також газети Волновахи, Мар’їнки, Мангуша, Великої Новосілки, Лиману… Зараз на сході в нагоді військові, плюс рятувальники, лікарі, комунальники… І журналісти теж – головним чином зі столичних ЗМІ, зарубіжні і жменька місцевих. Нарахував не більше 20 медіа з Донеччини, зокрема і три телекомпанії – «Капрі» та «Орбіта» (Покровськ) і «С плюс» (Слов’янськ), які наразі реально працюють, більшість, ясна річ, дистанційно, але їх журналісти їздять у прифронтові міста. Це вже названі «ОстроВ» і «Новости Донбасса», а також інформагенція «Вчасно», інтернет видання: 0629 сайт міста Маріуполя, 062.ua сайт міста Донецька, «ОбщеЖитие» і «Технополіс» (Краматорськ), «Карачун» (Слов’янськ), «Вільне радіо» (Бахмут), «Східний варіант», який позиціонує себе як медіа №1 Донецької і Луганської областей і деякі інші.

Створене журналістами, які залишили Донеччину в 2014 році, інтернет видання Свої.City наразі зберегло в українському полі сайти з деяких окупованих територій, наприклад Сватове.City та Волноваха.City.
Тримається на плаву і єдиний інформаційний ресурс обласної влади «Донеччина.TV», що фінансується через КП ТРК «Регіон Донбас». Але здійснити повноцінну релокацію в сусідню область не вдалося: без офісу співробітники повлаштовувалися хто де. Працівникам зменшили і так скромну зарплату, половина з колективу вже звільнилася.

З небагатьох газет, які видавалися на підконтрольній українській владі території Донецької області, найдовше тримається «Родной город» в Мирнограді. Редактор видання Максим Забеля є депутатом міськради та головою однієї з провідних комісій і намагається робити все можливе для об’єктивного інформування громади. «До кінця року плануємо виходити. Але є дуже великі сумніви, що зможемо працювати в наступному році», – повідомив пан Забеля.

За словами вже екс-редакторки газети «Маяк» Оксани Ветошко, її редакція, підтримувана міськрадою Покровська, готова була працювати і в другому кварталі, але в «Укрпошті» відмовилися доставляти газету передплатникам з міркувань безпеки. Тому випуск популярної в Покровській громаді газети довелося припинити. Ще якийсь час вже в переселенському статусі «Маяк» наповнював сайт за рахунок невеличкої грантової підтримки, а після її завершення співробітники в евакуації подалися в центр зайнятості.
Про важливу місію переселенських видань, що в режимі 24/7 інформують про війну можна і треба говорити окремо, бо ця робота справді неоціненна. Але я про те, що десятки редакційних підприємств зупинили свою діяльність, і певно, не одна сотня журналістів Донеччини втратили роботу. На жаль, успішних історій про релокацію медіа зі Сходу небагато.

Чи відновлять свою діяльність в евакуації медіа з найбільш постраждалих Маріуполя чи Бахмута, Волновахи, Лимана, Мангуша і Мар’їнки? Чи зможуть випускати свій інформаційний продукт медіа, які залишали свої міста в спокійнішій обстановці, ніж приміром усі маріупольські медіа? Але перед цими локальними медіа постає проблема не тільки як влаштуватися самим в нових містах, а як відшукати свою авдиторію, змушену розбігтися по світах? І що буде далі з самими журналістами, бо не всім же так пощастить отримати винагороду, як кільком тисячам звільненим з Медіа Групи Україна Ріната Ахметова. Зрештою, вони в подальшому стають такими ж безробітними, як і ті, хто виїхали наприклад з Луганщини чи з Херсонщини ще в березні.

Куди податися журналістам без житла і без роботи – на це питання відповіді немає. Підтримати фінансово переселенські та і всі інші медіа під час війни влада начебто і не проти, але де взяти кошти на це, не бачить. Є об’єктивні причини, але не будемо забувати, що і під час пандемії заклики медійників підтримати їх фінансово відгуку центральної влади не знаходили так само. На «велике будівництво» між тим величезні суми з державного бюджету виділялися регулярно.

–Держава немає коштів на підтримку ЗМІ, – розводить руками один із чільних представників монобільшості і радить подаватися на конкурс в Український культурний фонд.
Але ж здобувачів багато, а грантів обмаль. А по друге, чи сам УКФ має достатній ресурс?

Шанс вижити є

Потреби українських медійників в перші місяці війни не залишилися без уваги міжнародних організацій. Вже в березні МФ «Відродження» запустив ініціативу з підтримки незалежних ЗМІ. Кошти надавалися на інституційну підтримку редакцій – зарплати журналістів, оренду офісів, логістику. Частково кошти йшли на амуніцію для фронтових журналістів, евакуацію та цифрову безпеку.

«Ми стали тими, хто зумів першими подати руку допомоги і врятувати незалежні ЗМІ від закриття», – вважає Станіслав Лячинський, директор програми «Соціальний капітал».

У співпраці з МФ «Відродження» надавав підтримку ЗМІ й Інститут масової інформації – допомогу отримали 113 журналістів, які або змушені були покинути домівки, або опинилися в скрутних умовах і тимчасовій окупації. ІМІ створив три опорні хаби для прийому і розподілу захисного обладнання і гуманітарної допомоги журналістам.

Штаб-квартира ЮНЕСКО і Міжнародна федерація журналістів попіклувалися про безпеку українських фронтових репортерів, передавши їм понад 100 захисних комплектів (шолом і бронежилет). Не можу не згадати про стипендії для регіональних медіа на мультимедійні проєкти від Державного департаменту США про життя українців під час війни.

Завдяки допомозі колег з європейських медіа Асоціації незалежних регіональних видавців України вдалося підтримати газетним папером регіональні незалежні медіа. «Сімсот тисяч екземплярів газет на місяць, а загалом біля півтора мільйона – це той наклад регіональних видань, що наразі став реальним і вже друкується завдяки підтримці колег з Європи», –повідомила представник Асоціації Оксана Бровко.
Добре, що західними партнерами оголошуються нові програми для підтримки українських журналістів, адже економічна криза тільки поглиблюється.

Це, зокрема підтверджує і дослідження Львівського медіа форуму щодо потреб локальних медіа в умовах війни. В опитуванні взяли участь редакції як із порівняно мирних регіонів, так із тимчасово окупованих територій.

80% медіа з першої лінії наближення до фронту почасти або всією редакцією змінили місце перебування, виїхавши з небезпечних районів. Проте потреби, пов’язані з безпекою опинилися лише на 3 місці (43% опитаних) потреб локальних медіа. Першою стала фінансова потреба – 75%, на другому місці – технічна – 64%. Також нагальною є потреба психологічної підтримки і нових кадрів.

В абсолютній більшості редакцій відзначають кількісне зростання аудиторії та збільшення її активності. Частина редакцій характеризує зростання охоплення як стрибок, у порівнянні з квітнем. Медіа відзначають ще більший перехід у соціальні мережі. Частина редакцій стала більше працювати з відео, також активно використовують Telegram.

На мій погляд, результати опитування несподівано оптимістичні, адже значна частина ЗМІ цілого ряду областей вилучена з інформаційного поля країни і навряд чи до нього повернеться ближчим часом.
Відверто кажучи, всю правду в деталях ми не знаємо. І що з тією невтішною інформацією робити, ніхто з державних інституцій не наважується сказати, принаймні від Міністерства культури та інформаційної політики ніяких пояснень чи рекомендацій помічено не було.

Вочевидь саме на таку певним чином відсторонену позицію влади від проблем українських ЗМІ стала реакція НСЖУ як наймасовішої професійної медіа – спільноти, яка зробила не тільки заяву щодо захисту ЗМІ, але й заснувала Фонд підтримки українських медіа. Він покликаний сприяти економічному розвитку медіа різних масштабів і напрямків. В НСЖУ зазначають, що ще в квітні було запропоновано державі створити Фонд підтримки медіа за зразком аналогів у європейських країнах.

Між тим, схоже, хтось у владі вважає, що підтримка інформаційного середовища не на часі, мовляв хіба «Єдиних новин» не достатньо? Але ж питання про відновлення інфраструктури влада знайшла змогу обговорити, висадивши цілий десант з депутатів і чиновників у швейцарському Лугано. Тож і на виклики в медійній сфері треба шукати відповіді.

Знову постає питання, чи будуть компенсовані ЗМІ втрати приміщень, майна і обладнання, чи з редакціями обійдуться так як з колишніми донецькими, луганськими і деякими кримськими – ніхто нікому нічого не винен. Тут знову згадаймо події 2014 року. Тоді через російську агресію ЗАТ «Газета «Донбасс» втратило типографію і приміщення в Донецьку, ТОВ «Газеті «Донеччина» розтрощили й розграбували офіс, а редакцію газети «Горняк» в Торезі просто спалили «коктейлями Молотова».

Дев’ятий рік минає відтоді і скоріше за все компенсацій ніхто не отримає, бо підприємства вже перестали існувати, а держава наразі без ресурсів і можливостей. Тобто зло в цьому випадку покаране не було, але саме від потерпілих в 2022 році залежить, чи буде створений прецедент покарання за знищені медіа.
Адже зараз агресор знищує не тільки лікарні і школи, а й офіси ЗМІ. Так 3 серпня журналістка «Вільного радіо» Наталія Жукова повідомила, що офісу редакції в Бахмуті більше немає – прицільним обстрілом Росія зруйнувала його вщент. «Удар був настільки потужний, що в офісі площею понад 100 квадратних метрів та приміщеннях поруч більше немає стін. А тони бетону і цегли розкидало на десятки метрів. До того ж російські війська, ймовірно, свідомо цілили по цивільному об’єкту. Сепаратистські пабліки у Telegram пишуть проте, що в цій будівлі був офіс радіо, кафе, СТО та відділення пошти», – написала журналістка на своїй сторінці в Facebook.

Замість підтримки – лещата обмежень?

Водночас є загроза монополізації інформаційного ринку державою. Власне, до початку війни влада змінила усталений формат роботи парламентського телеканалу «Рада» на користь виконавчої гілки влади, зміцнила російськомовний «ДОМ», виділивши їм значні кошти з держбюджету. Війна підштовхнула владу до ідеї телемарафону «Єдині новини», до якого не допустила невгодні їй телеканали. Прикметно – запити самих медійників і навіть петиція до влади за відновлення в повному обсязі трансляцій телеканалів «Прямий», «5 канал» та «Еспресо» проігноровані повністю. Тобто на словах влада за європейські цінності, а на ділі намагається повернути собі контроль за вільними ЗМІ. Саме так у медіаспільноті розцінили намагання народних депутатів ухвалити закон «Про медіа», проєкт якого був розкритикований українськими журналістами та професійними спільнотами ще два роки тому. Він, нагадаю, розроблявся кулуарно, без відкритого діалогу ще у 2019 році і обмежував свободу слова. Так от законотворці та урядовці вирішили, що небачена раніше криза на ринку ЗМІ найвдаліший час для просування відхиленого суспільством закону і нещодавно заявили про готовність вносити його на розгляд парламенту. Медіаспільнота і цього разу виявила пильність, заручившись підтримкою європейських партнерів.

Так у Європейській федерації журналістів (ЄФЖ) відверто заявили, що «примусове регулювання, передбачене законопроєктом «Про медіа», гідне найгірших авторитарних режимів». Чинний законопроєкт «Про медіа», який у 2020 році вніс народний депутат Микита Потураєв, містить багато положень, які суперечать європейським цінностям. Про це йдеться у відкритих листах Президентки ЄФЖ Майї Север до керівництва Європейської Комісії та українського уряду.

Зокрема, на думку ЄФЖ, у наявному законопроєкті пропонується надати довільні і непропорційні регуляторні повноваження Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення, яка б мала владу не лише над аудіовізуальними ЗМІ, а й над друкованими та онлайн-виданнями.

ЄФЖ вважає, що положення про примусове регулювання, передбачене законопроєктом, має бути вилучено із законопроєкту. «Державі, яка б застосовувала такі положення, просто немає місця в Євросоюзі», – переконана Майя Север.

Відповідно до європейських норм, регулювання медіа має здійснюватися органом, незалежним від уряду, та його метою має бути незалежність медіа, а не контроль над медіа.

Про свою підтримку українських медійників заявив і Американський комітет захисту журналістів (CPJ),закликавши українських парламентарів відхилити проект закону «Про медіа», що загрожує свободі слова. Реакція від української влади не забарилася.

Вже 2 серпня в Медіа Центрі Україна -Укрінформ відбувся представницький брифінг на тему «Як Україна виконуватиме вимоги Європейського союзу щодо кандидатства в медіасфері». Крім представників уряду і парламенту, своє бачення висловила голова Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк. Вона зокрема сказала, що в законопроекті, «який сьогодні (2.08) поданий, ви там побачите турботу про те, щоб національний регулятор сприяв розвитку інформаційного простору. Там ніде не прописано нічого, що могло б свідчити про можливість для регулятора стати цензором…»
Брифінгу передував круглий стіл, під час якого генеральний директор Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції Наталія Форсюк заявила, що нову редакцію законопроекту буде направлено на оцінку до Єврокомісії.

Своєю чергою, голова НСЖУ зазначив, що «українські медіа треба економічно підтримати і рятувати, а не посилювати регулювання». За словами Сергія Томіленка, перш ніж ухвалювати закон «Про медіа» як великий медіакодекс, треба спочатку імплементувати європейську Директиву про аудіовізуальні сервіси й попрацювати над політичною незалежністю Нацради.

В НСЖУ повідомили, що наразі головна проблема – виплата співробітникам заробітних плат: про це заявляє 85% керівників українських медіа. За різних обставин в умовах війни 20% медіа України втратили доступ до своїх редакцій і фактично не працюють, 46% скоротили свій штат, 20%керівників медіа заявили, що серйозно прораховують варіанти вийти з медіа бізнесу до кінця року, ще 10% уже закрили свій бізнес.
Під час засідання прозвучало чимало слушних думок, але оскільки саме виживання медіа є надто актуальним, виокремлю суголосне моїм думкам міркування директорки ГО «Детектор медіа» Галини Петренко. Вона нагадала, що робоча група при Міністерстві культури та інформаційної політики, яка має розробити план відновлення медіасфери нещодавно заявила: якщо до кінця 2022 року на ринку залишиться хоча б 50% медіа, це вважатиметься хорошим розвитком подій в умовах воєнної агресії та економічної кризи, що прогресує.

Дискусія щодо закону тривала і під час Всеукраїнської наради редакторів друкованих ЗМІ. Ось кілька думок:
«Розробники закону посилаються на вимоги ЄС. Але там абсолютно інший підхід і принцип функціонування медіа. Те що пропонується в проекті – це спроба цензури», – вважає Володимир Данилюк, головний редактор «Волинської газети», нині мобілізований до ЗСУ. Він запропонував вивести із законопроекту друковану періодику.

«Зараз треба думати хто буде наповнювати інформаційний простір, а не проте, хто кого буде регулювати… Після війни велика кількість газет закриється і регулювати просто не буде кого», – сказав редактор видання «Обрії Ізюмщини» Костянтин Григоренко. Він навів сумну статистику – з 27 регіональних газет Харківщини фактично виходять лише 5.

За словами очільниці юридичного управління Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Ганни Літвіщенко «державна підтримка має бути цілеспрямованою програмою для суб’єктів, яким потрібна допомога, але цей закон не про фінансування таких суб’єктів». «Для мене цей законопроект про рівність суб’єктів, здорову конкуренцію і захист від недобросовісних медіа»,– сказала пані Літвіщенко.
«Бачу небажання спілкуватися з галуззю і протягти «по строках», прикриваючись вимогами ЄС, законопроект «Про медіа», – зауважив медіаексперт Сергій Чернявський. На його думку, Нацрада має дбати більше про підтримку ЗМІ. «Бюджет Нацради – 170 млн. грн., підтримка медіа – нуль. Зробили спеціальне виключення для «Голосу України» й «Урядового кур’єра», які отримують понад 20 млн. грн. з бюджету. Направте гроші в Фонд підтримки всіх газет. Ось цим має займатися Нацрада!», – сказав пан Чернявський.

29 серпня відбудуться спеціальні парламентські комітетські у Верховній Раді слухання щодо економічної кризи і шляхів підтримки українських медіа.

Будемо сподіватися, що в період важких рішень вдасться уникнути ухвал, що погіршують становище вітчизняної журналістики.

Ігор ЗОЦ,
Головний редактор обласної газети «Донеччина» (1992-2017)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.