Наскільки етично під час війни видавати іміджеві матеріали про діяльність влади – питання риторичне. З одного боку, начебто не на часі розповідати про заслуги, адже головні подвиги сьогодні відбуваються на полі бою. З іншого, на плечах органів влади лежить відповідальність за функціонування в умовах воєнного стану міської інфраструктури. І чиновникам непогано б звітувати про вжиті заходи.

Також відкритим є питання – у якому обсязі виділяти місце для чиновницьких\депутатських матеріалів, і яка має бути подача такої інформації. 

На жаль, серпневий моніторинг Інституту демократії ім. Пилипа Орлика показав, що політична «джинса» продовжує нарощувати темпи  в регіональних медіа і виходять на довоєнний формат. І цим, на думку експертів Інституту, ми ризикуємо наблизится до російських ЗМІ, що перетворилися на джерело інформаційних маніпуляцій.

Чиновник у ролі Санта Клауса

Втім, якщо на росії це робиться насамперед з пропагандистською метою, то в Україні, як констатують експерти, виданням банально треба виживати. Саме тому більшість ЗМІ не поспішають ставити рубрику “політична реклама”, якщо “клієнт” наполегливо  просить цього не робить. 

Як результат, всі іміджеві матеріали схожі один на одного як дві краплі води. Очільники міст та областей або депутати вітають зі святами, вручають грамоти та роздають благодійну допомогу за кошти громади. 

До прикладу, одеський сайт “Odesa Onlain” дає замітку про діяльність очільника Одеської ВЦА. “Максим Марченко по случаю Дня независимости вручил награды и ключи”. Кому, за які заслуги, а, можливо, подвиги – відходить на другий план: герой має бути один. 

Багато хто з посадовців нагадав про себе, привітав школярів із нещодавнім святом 1 вересня. Хоча зрозуміло, що будь-який чиновник – не Санта Клаус, і ці привітання останнє що потрібно дітям сьогодні (до прикладу, https://leopolis.news/post/70625/maksym-kozyckyy-pryvitav-ditey-ta-molod-lvivshchyny-z-dnem-znan ). 

Особливості національного піару: довжелезні заголовки та інтерв’ю “на трьох шпальтах”

Час від часу в заголовках деяких “новин” не тільки згадується ім’я чиновника, а ще й подано цілу його цитату. Так, повідомлення з довжелезною назвою “Олександр Вілкул: «В умовах воєнного стану ми продовжуємо допомогу криворіжцям – з 1-го вересня ще майже 50 тисяч криворізьких сімей матимуть можливість отримати безкоштовні продуктові набори від міста» (https://one.kr.ua/news/43045 ; https://krnews.ua/news/84046 ) – насправді містить досить важливу і актуальну інформацію. Але констатації факту допомоги, як, наприклад, в замітці чернігівських журналістів  «У Чернігові власникам постраждалих будинків нададуть матеріальну допомогу», тут чомусь недостатньо: акцент на тому, кому саме маємо відважити уклін за гречку з цукром.

Земляк Вілкула – заступник мера Кривого Рогу Євген Удод теж тягне ковдру на себе. До прикладу, коли вітає українських будівельників. Замітка з назвою  “Є. Удод: «Велика подяка будівельникам Кривбасу, які спрямували свій професіоналізм та вміння на зміцнення оборони міста»  також виводить на перше місце автора цитати, а не “іменинників”. 

Але якщо цим панам довелося хоч щось зробити, щоб попасти в новини (принаймні вручити грамоти), то видання “Новини Закарпаття” радить дякувати нардепу Владиславу Поляку вже за те, що він  “підтримав постанову” (див. скрін). 

Окрім сайтів, бачимо провладні статті і у регіональних друкованих виданнях.  Так, медіаексперти Інституту демократії імені Пилипа Орлика зафіксували ознаки політичної замовності в інтерв’ю мера Дніпра Бориса Філатова, яке було опубліковане в газеті “Наше мiсто” одразу на трьох сторінках (10, 11 та 12 сторінки випуску від 4 серпня 2022р). Матеріал не маркований як політична реклама, рубрика позначена як “Ексклюзивне інтерв’ю”. Хоча питання, розглянуті у публікації, стосуються не лише міського господарства. Тут викладено і оціночні судження мера щодо політичної ситуації у країні. 

“Я у мами волонтер”

Ще більше неприйнятними є матеріали, в яких представники влади “піаряться” на воєнній тематиці. Показовим у цьому плані є інформація одразу декількох одеських сайтів про те, що “Мер Геннадій Труханов передав 1000 тактичних аптечок IFAK для військових” (https://od-news.com/2022/08/12/gennadij-truhanov-pomog-voennym-radi-odnoj-tseli-pobedy-nad-rossijskimi-zahvatchikami/ ; https://odessa.online/uk/mer-odesi-peredav-vijskovim-taktichni-aptechki/ ; http://nabludatel.od.ua/society/mer-odessy-peredal-voennym-takticheskie-aptechki/ ).

Цілком очевидно, що ці 1000 аптечок не найбільша допомога, яку може дозволити собі місцева влада. Часто волонтери, маючи набагато менші можливості, тихесенько, не афішуючи, забезпечують військових. До того ж, зрозуміло, що мер придбав аптечки не за власні кошти, а за гроші платників податків.

Бажає за допомогою журналістів створити собі імідж мера-патріота і очільник Кам’янського Андрій Білоусов. З новин ми дізнаємося, що він з однопартійцями передав бійцям цілий джип, а також особисто з’їздив у гості до бійців місцевої ТРО.

Вручати подарунки військовим під камери полюбляє і мер Луцька Ігор Поліщук. У замітці “Волинських новин” сказано, що на необхідні для захисників речі збирала гроші вся міська рада. Але з усіх спонсорів на фото бачимо лише мера. Хибний висновок про те, що допомога – виключно його заслуга, можемо зробити вже із заголовка цього матеріалу. 

Про самомилування варто забути 

З огляду на все вищесказане, виникає питання: як краще висвітлювати діяльність влади під час воєнного стану, не порушуючи норм етики та моралі?

Розглянемо, як мінімум, три можливості співпраці ЗМІ і представників влади без ризику натрапити на критику з боку громадськості.

По-перше, очільники міст та регіонів можуть коментувати оперативну обстановку у регіоні. Довіра до їхніх слів, якщо вона є, здатна запобігти чуткам та уникнути паніки. (Приклад: “У Львові не було вибухів, це грім”, – Садовий). 

По друге, представники влади повинні дбати про безпеку людей та попереджати їх про позаштатні ситуації. Якщо треба – за допомогою свого авторитету. (Приклад:  “Міський голова Кам’янця закликав містян бути уважними до сигналів тривоги найближчими днями”).  Або так, як це роблять чернігівські журналісти (див. скрін). 

Зрозуміло, що краще вручати грамоти, ніж бачити своє ім’я у проблемних матеріалах. Але час від часу доведеться коментувати і резонансні події, якщо на це чекає суспільство. Наприклад, скандал з установкою великої писанки у Коломиї під час  війни.  “Мер Коломиї назвав писанку за 600 тисяч «подарунком” містові»).  Або гострі дискусії у Дніпрі з приводу перейменування вулиці (див. скрін).

Тобто, як бачимо, з’являтися у ЗМІ очільникам міст та регіонів безумовно потрібно. Навіть необхідно, якщо від цього залежить безпека та комфорт містян. 

Але якщо представники влади бачать себе ще й в амплуа Санта Клаусів, ЗМІ варто дотримуватися законодавства та маркувати іміджеві матеріали як “політична реклама”. Хоча наша порада можновладцям – забути про самомилування принаймні до закінчення воєнного стану. 

Ірина АВРАМЕНКО