Тема виживання друкованих медіа звісно дуже серйозна, але як відомо, у будь які війні всі засоби добрі, якщо вони ведуть до перемоги. Тому коли, наприклад, львівська газета «Експрес» задля залучення нових передплатників проводить лотерею, де з поміж іншого можна виграти порося, міні генератор і навіть самогонний апарат, це треба вітати, бо іншого способу привернути уваги до видання мабуть не лишилося.

Цим випробуваним методом пішли і редакції, які відновили свою діяльність на деокупованих і прифронтових територіях. І якщо, наприклад, спокуса виграти самогонний апарат із порівняно віддаленого від військових загроз Львова викликає усмішку, то оголошення про призи від «Маяка» на Харківщині здалося мені зворушливим. «Друзі, якнайшвидше заберіть призи: ковбасу від комбінату «М’ясний» і сардельки від Салтівського комбінату», – звертається до своїх передплатників – учасників розіграшу призів редакторка газети Тетяна Лучинська.

Між тим, за майже повної відсутності реклами для своїх видань і державної підтримки, ясна річ, саме прифронтові газети показують, як треба боротися за свого головного інвестора – передплатника. Так «Маяк» звісно не одні сардельки пропонує. Крім друкованої версії, з’явився у передплаті електронний варіант, започатковано відеопроєкт «Маяківська вітальня». Свою районку Тетяна Лучинська називає родзинкою Богодухівського краю, яку треба зберегти для нащадків.

Потужним інформаційним центром Великописарівської громади на Сумщині є газета «Ворскла» на чолі з Олексієм Пасюгою. За останній час ця редакція з території, що постійно під ворожим прицілом розширила свої можливості спілкування з читачами: газета здобула статус обласної, в передплаті з’явився електронний варіант, а друкований випуск можна придбати в редакції і це буде втричі дешевше ніж на пошті. А наприкінці грудня Олексій Пасюга поділився новацією:

– У новорічному випуску вперше друкуємо QR- код, а відтак можна побачити відеосюжет, що буде супроводжувати та доповнювати друковану інформацію в газеті. На цьому QR – коді – будівництво дороги у Великій Писарівці, в центрі селища.

Варто сказати і про спільну акцію редакції і волонтерки Наталії Биканової «Придбай «Ворсклу» – підтримай ЗСУ!», яка дала змогу придбати для захисників України два дрони.

Але, якщо ці дві газети не сумнівалися у своєму майбутньому, то Павло Смовж, головред «Трибуни праці» з Іванкова не приховував своєї стурбованості. За кілька днів до Новоріччя він зокрема заявив:

– Доведеться припинити вихід через серйозні фінансові проблеми, долати котрі доводиться не лише в Іванкові, а й журналістам локальних і регіональних видань по всій Україні. Допомагати яким не збираються ні держава, ні обласні, ні районні ради й адміністрації, ні депутати і керівники місцевих громад. Хоча законодавчо передбачені для цього підстави є.

Дуже сумно стало після цієї новини, адже за місяць до цього був на презентації книжки Павла Смовжа «Фрагменти української незламності». Після того, що пережив автор і редактор під час тимчасової окупації Іванкова, а потім відновив випуск газети та ще й книгу написав, по суті документальне свідчення про російську агресію і її наслідки – навіть на думку не спадало, що така легендарна газета може закритися. Здавалося, влада і громада зберуться всім миром і підтримають свою «Трибуну», але не так сталося як гадалося…

Проте своє прощальне звернення Павлу Смовжу таки довелося переписати. Воно вийшло на першій шпальті під заголовком «Сподіватися треба не на чудо, а на друзів». Ось що написав редактор:

– По-перше, один з наших земляків підтвердив свій намір продовжувати посильно підтримувати «Трибуну праці» фінансово. За що йому величезна вдячність! (Але попросив не називати його імені. Добрі справи, каже, робляться тихо).

По-друге, знов – уже який раз! – підставив своє надійне плече голова НСЖУ Сергій Томіленко. Це саме завдяки його допомозі, а також керівників Академії української преси В. Іванова та А. Коваленка, видання газети фінансувалося майже весь минулий рік. І ось в останні дні грудня Сергій Антонович сконтактував мене з керівником Івано-Франківської телерадіокомпанії «РАІ» Андрієм Русиняком, який надав «Трибуні праці» одноразову грошову допомогу.

До речі, завдяки активній і послідовній позиції очільника НСЖУ щодо всебічної підтримки місцевих і регіональних газет на прифронтових і деокупованих територіях відновили свій вихід і регулярно доставляються читачам вже понад 30 таких видань в Україні.

По-третє, допомога прийшла, звідки я її й не очікував. Дізнавшись про проблеми іванківської газети, певну суму для її підтримки перерахувала дружина одного із героїв-захисників України, загиблих у березні 2022р. в нашій Слободі Кухарській. Величезне і Вам «Спасибі!», шановна Наталіє! (Вона теж просила не називати її прізвища).

Таким чином, з’явилася можливість говорити про вихід «Трибуни праці» протягом трьох перших місяців 2024 року. Але й це добре: збережеться хоч така можливість публікувати в газеті найважливішу й актуальну місцеву інформацію. А також розміщувати необхідні населенню, підприємствам, установам, організаціям і приватним підприємцям Іванківської та сусідніх громад повідомлення й оголошення. Це вкрай важливо, коли з такими питаннями більше нікуди звертатися у великому пристоличному районі, яким є Вишгородський.

Влада не чує

А ось думка Павла Смовжа про стосунки влади і медіа:

– Вкотре, на жаль, повторюю: сьогоднішній владі на всіх рівнях преса стала не потрібною. (Чому – самі бачите у повсякденні…). Тож немалі реальні й потенційні можливості друкованих ЗМІ належним чином не використовуються. Зокрема, і як каналу комунікації влади з суспільством та його згуртування на прискорення перемоги над агресором, і як одного із знарядь ведення інформаційної війни з ворогом. Саме тому про виживання друкованих видань в Україні змушені дбати, в основному, самі журналісти. Це нормальна ситуація?!

«А один з прикладів участі нашої газети в донесенні правди до своїх читачів, якомога повнішого їх інформування можна буде бачити й читати в першому номері “Трибуни праці”- 2024: там буде розповідь про ситуацію на державному кордоні України з білорусами», – сказав Павло Смовж.

Проблеми, про які детально розповів досвідчений медійник, характерні для всіх друкованих локальних медіа. Правда і в тому, що почалися вони ще до початку широкомасштабного вторгнення ворога. Але, як і до 24.02. 2022, влада ігнорувала запити медійників, так і зараз ні Верховна Рада, ні уряд, ні Міністерство культури та інформаційної політики, ні парламентський комітет зі свободи слова не реагують на звернення місцевих медіа про підтримку.

Так, наприклад, 3.10.2023. «Сільські вісті» на першій шпальті друкують «Звернення до влади» в якому, зокрема йдеться про те, що понад 120 керівників друкованих ЗМІ на Всеукраїнській нараді головних редакторів, проведеній НСЖУ, проголосували за звернення до Офісу президента, уряду та Верховної Ради щодо необхідності підтримки українських газет під час війни. Відповіді на це звернення знайти не вдалося. Схоже на те, що крім Єдиного телемарафону влада воліє нічого бачити, чути і читати…

Але все таки українці отримують інформацію з різних джерел, зокрема і з кількох національних телеканалів, діяльність яких влада обмежила без пояснення причин з початком війни, а також з видань, які виходять на прифронтових територіях, які інформаційно захищають свою державу без її підтримки!
Між тим такою підтримкою могло бути поліпшення роботи «Укрпошти», яку видавці і редактори закликали утриматися від підвищення тарифів на доставку періодики. Монополіст не почув, уряд зробив вигляд, що нічого про це не знає.

Що ж до розуміння проблеми регіональною владою – тільки депутати Львівської обласної ради 28 грудня, на XX позачерговій сесії прийняли звернення до Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства інфраструктури України, дирекції АТ «Укрпошта» щодо забезпечення якісними послугами мешканців сільської місцевості з передплати та доставки друкованих періодичних видань. Про реакцію на це звернення невідомо.

Каталог видань «схуд», але вибір є!

В останні дні грудня завершилася передплатна кампанія на друковані видання на 2024 рік. Вона була найкоротшою за всю історію: офіційно стартувала 30 жовтня і фінішувала 27 грудня. Проте найголовніша її відмінність од попередніх кампаній – зменшення кількості видань. Передплатний каталог на перше півріччя 2024 помітно «схуд»: нарахував біля 600 видань, а було понад тисячу. Треба зазначити, що місцеві медіа мають свої каталоги. «Укрпошта» також запрошує зробити онлайн передплату майже 1500 загальнодержавних і місцевих видань.

За відсутності свіжої офіційної статистики можна зробити певні висновки з даних, які надає Книжкова палата України імені Івана Федорова за період 1991 – 2022 рр. Так от за ці попередні десятиліття саме в 2022 році вийшло найменше газет: 1089 і їх річний наклад теж найменший – 418383,9 примірників. Значить можна зробити припущення, що в 2023 кількість і наклад будуть ще меншими.

У минулому році відхід друкованих видань продовжився. Наприклад закрилися обласна «Житомирщина», «Воля» з Тернопільської області, «Слово і час» та «Нове життя» з Рівненщини та інші газети.
Але повернемося до Каталогу видань України на перше півріччя 2024 року. І оскільки оприлюднення інформації про вміщені там газети і журнали на підсумки їх передплати вже не вплине, можна поміркувати на тему що пропонують українцям прочитати.

Найбільшим є розділ «Родина. Домівка. Побут» – понад 60 газет і журналів: «Бабусин компот», «Кросворди для всіх», «Тещині млинці» та ін. На другому і третьому місцях – видання про охорону здоров’я і медицину та універсального змісту – їх по 61 в кожному з цих розділів.

Майже стільки ж – 59 – склали дитячі і молодіжні видання, що як на мій погляд, не може не радувати. Серед цих видань, наприклад, «Дитяча газета», «Стежинка», «Яблунька», «Івасик Телесик для малят». Тримає стрій і «Малятко» – один з найстарших журналів України: видається з 1960 року.

А от громадсько – політичних та літературно – художніх видань в передплатному Каталозі наразі 28 і 25% з них – газета «Експрес» з додатками, які мають окремий індекс і тематичне спрямування: «Експрес + Історія плюс», «Експрес+Моя сповідь. Газета віруючої людини» та інші – всього шість додатків. Вдвічі менше додатків має тижневик «Хазяїн», заснований свого часу в Донецьку. З окремим додатком виходить і ще одна відома газета зі Львова – «Високий замок».

Є в цьому розділі і дві газети, для яких досі зберігається фінансування з Державного бюджету – «Голос України» та «Урядовий кур’єр». Здавалося за таких умов видання, що висвітлюють діяльність Верховної Ради і Кабміну мали бути доступними для широких верств за ціною передплати, але вони збільшили вартість утричі! Так «Голос України» що на місяць коштував торік 45 гривень, цього року вже 145! Це при тому, що незалежні видання підвищили свою ціну не в рази.

Зберегли свої позиції на газетній мапі країни такі знані видання як «Сільські вісті», «Україна молода», «Слово Просвіти», «Шлях перемоги», «Українська літературна газета».

Так само доступні для передплати газети для національних меншин. Угорською мовою виходить щотижня (!) Karpati igaz szo, польською Nowy kurier galicyjski двічі на місяць. У Києві польською та українською мовами двічі на місяць видається Dziennik kijowski.

А от від мови агресора видавці відмовилися за винятком кількох видань розважального характеру, як от «Бабушкин компот» (Збірник кросвордів) чи «Созвездие развлечений» (Журнал для інтелектуального сімейного дозвілля).

У ці буремні часи Українському товариству сліпих вдалося зберегти реабілітаційну газету «Промінь», що виходить плоскодрукованим шрифтом і окремо рельєфно – крапковим.

Серед чималої кількості журналів виходять, зокрема, «Жінка», Burda (українською) і кілька літературно – художніх часописів: «Київ», «Всесвіт», «Дзвін». На відміну від них «Країна» збільшила періодичність – журнал, що не залежується в столичних кіосках, виходитиме двічі на на місяць.

Пропонується і видання з вельми актуальної для нашої держави теми: журнал «Україна до Північноатлантичного альянсу» періодичністю один раз на два місяці.

Не можу не обійти увагою і «Всеукраїнську жіночу газету між нами бабами» – назва говорить сама за себе.

А приз за найоригінальнішу назву варто б віддати засновникам газети, які назвали її цитатою з вірша Володимира Сосюри «Так ніхто не кохав» (Неймовірні історії про любов та життєві драми).
І як би не кортіло на такій лірично – оптимістичній хвилі завершити це дослідження, життя посеред війни вносить свої корективи. Так цими днями очільник Одеської облорганізації НСЖУ Юрій Работін
ініціював робочу зустріч за участю Одеської дирекції АТ «Укрпошта» і 21 редакції ЗМІ області.

За словами начальника відділу періодичних видань Вікторії Шевчук, передплатний тираж місцевих видань на Одещині склав 104 тисячі примірників, що на 44 тисячі менше, ніж торік. За її словами на цифру вплинули економічна ситуація, наслідки війни, міграція населення.

Своєю чергою Юрій Работін зауважив, що обдзвонив редакції всіх газет області – з’ясувалося, що частина з них тимчасово призупинили свою роботу.

«Наразі на Одещині виходять 19 газет, торік було 25, а в 2022- 36. На жаль, навіть деякі великі територіальні громади, як от місто Ізмаїл з навколішними селами, залишилися без місцевих газет. Але я сподіваюся, що найближчим часом ситуація виправиться», – сказав у своєму коментарі Юрій Работін.

Чи поліпшиться ситуація для друкованих медіа найближчим часом – це навряд. Центральна влада не підтримає: якби хотіла зробити хоч щось за майже два роки – зробила б. Могли б, принаймні круглий стіл організувати і бодай обговорити проблеми, але і цього не сталося…

А от з місцевою владою треба працювати, хоча фінансові можливості територіальних громад істотно зменшилися.

Чи розширять свою допомогу міжнародні медійні організації – так вони і так підтримують як можуть, тут би не втратити грантові пропозиції, які є.

Чи можна сподіватися, що підтримка передплатників і благодійників не спаде. Так, що й показують наведені тут успішні історії виживання локальних газет. Але фінансове становище населення може різко погіршитися і людям доведеться обирати: або передплачуєш газету або даєш гроші на армію і рятуєш Незалежність своєї країни і власне життя. Можливо це спрощений підхід, але і до цього має бути готовою країна, що ціною величезних втрат зберігає свою державність і незалежні друковані медіа як важливий суспільний інструмент.

Ігор ЗОЦ,
головний редактор тижневика «Слово Просвіти»